WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Коломия – від заснування до 19 сторіччя. Історія - Реферат

Коломия – від заснування до 19 сторіччя. Історія - Реферат

дороги або річки, а всі господарські будівлі - в глибині двору. Другим варіантом двору, але менш поширеним у нас, був такий, у якому господарські будівлі виносилися ближче до головної дороги або річки, а житло будувалося в глибині двору. Третім варіантом житла була у насґражда: під спільним дахом містилися і житло господаря, і господарські будівлі. Цей тип двору зустрічався переважно у селах ближчих до Гуцульщини, але згодом, особливо в 30-і pp. 20 ст. ґражда поступово втрачає замкнутий х-р, а відтак і взагалі не зустрічається в селах К-ни.
Головна споруда двору - житло - пройшла у нас той самий історичний шлях, що н житло по всій Україні. Шлях цей почався з однокамерного житла, а завершився багатокамерним. Розкопки в сс. Корничі, Мишині, Кийданчі, Семаківцях та Дебеславцях, проведені Я. Пастернаком у 30-і pp. 20 ст. засвідчили, що на теренах К-ни люди жили в 2500 - 2000 pp. до Р.Х. в однокамерних житлах, стіни яких були з грубих дощок, вимащених глиною. З часом тип однокамерного житла переростає у двокамерний, а далі - у трикамерний. З появою ж класу заможних господарів з'являються в нашому краї й чотирикамерні оселі, хоч було їх небагато. За свідченням польських джерел, у Печеніжині, Мишині та Великому Ключеві у 17 ст. вже були чотирикамерні житла.
Починаючи з 20 -30-х pp. 20 ст. в сільському житлі К-ни починають відбуватися значні якісні зміни, що полягають у підвищенні комфортабельності хати, у горизонтальному і вертикальному розвитку оселі, у вирішенні інтер'єру, що своїми особливостями значно наближається до міського. Та все ж в основі горизонтального розвитку сільських осель лежать традиційні типи прикарпатського житла. Значні зміни сталися й у зовнішньому вигляді сільських будівель. Села забудовуються комфортабельними будинками, часто зустрічається художнє тинькування, дахи вкриті черепицею, шифером чи бляхою, будівельним матеріалом вже виступає не дерево, а цегла.
Ще в 14 ст. вся К-на була вкрита лісом. Дороги творилися дуже повільно, здебільшого вони йшли підвищеними місцями, минаючи болота, крізь ліси, чи берегами рік. Під ту пору з'являється багато мостів через глибокий Прут та інші ріки, поступові з'являються села в розчищених від лісу місцях і вже на поч. 16 ст. К-на стає важливим промисловим центром. Протягом століть тут велося значно промислове буд-во. Серед промислових споруд, пов'язаних з на - старішим промислом в нашім краї - солеварінням були солеварні. Відомі вони в Шепарівцях, Сопів, Лісній Слобідці, Малій Кам'янці, Іванівцях, Княждворі, Мишині, Молодятині, Печеніжині, Великому Ключеві, Голоскові, Гвіздці. Тільки біля Коломиї одних королівських солеварень було 50 черунів. На жаль, жодна з солеварень, як і інших промислових будівель, до нас не дійшла, проте на підставі збережених планів та деяких документів можемо уявити їхній вигляд. Так, в люстрації 1771 р. зазначено, що перед солеварнею містилися криниці, з яких брали соляну воду - соровицю; за криницями стояла будівля, в якій були черуни для виварювання солі. Ця будівля, або вежа, мала вигляд подовженої хати з чотирискатним дахом, здебільшого покритим драницями. Для сушіння солі поруч .і солеварнею будувалася сушарня - невелика дерев'яна будова, яку обліплювали глиною і покривали кипами. Піч, звичайно, мурувалася з цегли. Сушарня мала одне, рідко - два вікна.
Па К-ні, починаючи з 16 ст. значного поширені я набуло вироблення поташу. З цією метою будувалися поташарні, зовнішній вигляд яких також зберігся лише в описах. Це була великих розмірів дерев'яна будівля, вкрита дошками або ґонтами. Всередині стояли муровані печі й казани.
Майже кожне село мало свій млин. Деякі з них ще збереглися па К-ні. Особливої уваги заслуговує водяний млин у Печеніжині. Це - однокамерне приміщення, в якому є механізми та водяні колеса. Як і всі млини наших сіл, збудований він з дерева, дах гостроверхий, високий. Млини, звичайно, покривалися деревом, рідше - соломою і тільки млини заможних господарів крили черепицею.
К-на ще з незапам'ятних часів була важливим осередком торгівлі. Через довколишні села й саме місто пролягали важливі торговельні шляхи. Зі сходу на захід, з Києва через К. вів великий Васильківські й шлях. Наприкінці 14 ст. через К. львівські купці проклали Молдовський шлях, що доходив аж до Чорної о моря. Відомо також, що через К. проходив торговельний гостинець, по якому крам через Польщу допроваджували аж до портів Балтійського моря, а звідти до Західної Європи. Крім т. зв. "центральних" були й "соляні шляхи", якими возили сіль до складів і на тор-ги. Тому майже у кожному селі, містечку та в К. будувалися великі приміщення видовженої форми з засіками й коморами і спеціальними заїздами. Най поширенішими були шпихліри. Дотепер не зберігся жоден з них, але з різних джерел можемо скласти про них досить добре уявлення. Про такі шпихліри маємо свідчення в Печеніжині, Великому Ключеві, Мишині, Княждворі, Гвіздці, Замулинцях, Молодятині, Малій Кам'янці, Лісній Слобідці, Кортові, Корничі, Ковалівні, Стручкові, Торговиці, Богородичині та ін. Будували їх з дерева, в зруб, дах покривали соломою, а згодом - черепицею. Шпихліри мали сіни, через які був прохід до комори, в якій містилися засіки.
Цікаві відомості про заснування та призначені я шпихлірів подає нам Ф. Тарнавський у своїх спогадах: "...громадські шпихліри були одні з наших найстарших установ по селах. Шпихлір поставав різній и способами. Восени господарі зносили добровільно і з і-сипали якусь малу кількість збіжжя, що його опісля у потребі випозичали під умовою, що позичальник зо-бов'язувався віддати її восени з малими відсотками у збіжжю. Або поставав такни шпихлір із збору збіжжя з парафіяльного поля, що його господарі засівали на спілку. Будинок такого громадського шпихліра будували з громадського дерева. Коли це був церковний шпихлір, то його управою займалися церковні провізори або війт. Громадські шпихліри були де же помічними установами. Однак у новіших часах їх занедбали".
У кожному селі К-ни була корчма, а в деяких селах їх було по дві-три, а то й більше. У Печеніжі ні, для прикладу, 1881 р. було їх чотири. Під ту пору по дві корчми мали Гвіздець, Верхній Вербіж, Товмачик, Шенарівці, Великий Ключів, Сонів, Княждвір, Мишин, Ковалівка та ін. Корчми відомі у нас ще з 15 ст. Були вони подібними до сільських хат з планом "сіни + хата", але згодом цей план зазнавав суттєвих згін. При зведенні корчем не дотримувалися якихось сталих правил. Здебільшого будували їх так, щоб було зручно корчмареві та його родині, оскільки при корчмах вони іноді жили з сім'єю. У корчмі були великі не й з казанами для перегону горілки. Крім звичайних корчем, по селах були ще й корчми-заїзди, в яких містилися й спальні
Loading...

 
 

Цікаве