WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Духовний розвиток учнів на уроках історії - Реферат

Духовний розвиток учнів на уроках історії - Реферат


Реферат на тему:
Духовний розвиток учнів на уроках історії
Навчальний предмет - історія - переживає сьогодні один з найцікавіших етапі у своєму розвитку, бо формується концепція історичної освіти в Україні. Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.. ") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу. А вирішити дану проблему можна лише тоді, коли серед важливих завдань школи пріоритетним буде виховання духовно-моральної особистості.
Саме в нинішніх умовах є дуже важливим становлення нової системи духовно-моральних цінностей, нового світогляду, який би базувався на глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу.
Духовні, моральні цінності - основа суспільства, його живе коріння. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей - ніякі кризи не страшні, люди можуть впевнено дивитись у майбутнє. Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не зайдемо спасіння від спустошення в умовах і серцях.
Економіка і політика вторинні стосовно культури, духовності та моралі.
Сьогодні в нашій країні все частіше лунають заклики до пошуку нової моделі стабільності. Але не слід забувати. Що стабільність - явище тимчасове. А для того, щоб поліпшити життя людини, необхідно, щоб вона стала досконалішою. Ось тоді і вдосконалиться все навкруги. Отже, головним є духовних світ людини. Кожна людина, кожна особистість - це неповторний всесвіт, і цінність її полягає саме в її неповторності та самобутності. Автентичність кожної людини робить суто індивідуальними її потреби як матеріальні, так і духовні, тому й задовольнити їх спроможна виключно сама особистість за сприяння суспільства, яке має створити належні умови.
Поняття "духовність" - багатогранне за своєю суттю і поєднує релігійне і світське розуміння. С.Кримський дає таке визначення духовності людини: "Духовність - це здатність створювати той внутрішній світ, завдяки якому реалізується собі тотожність людини, її свобода від жорстокої залежності від ситуацій, які постійно змінюються".
Антиподом духовності в релігійних настановах є поняття "гріха". У світському ж розумінні - це все краще, що інтегрує духовно-моральна діяльність і духовно-моральна особистість. Тому я завжди дуже уважно ставлюсь до індивідуальних духовних святинь кожного учня. ніколи не втручаюсь в його духовний світ, прагну створити умови для духовно-морального самоствердження учня.
Проблема духовного розвитку особистості вічні. Скільки існує людина, стільки вона намагається вдосконалити свій внутрішній світ. Особливу роль у цьому відіграють релігії і, зокрема, християнство як релігія особистості.
Я.А.Коменський - глибоко релігійна людина, переконаний християнин, щиро вірив у існування загробного життя, у вічність людської душі. Стратегічна мета виховання реалізується, на думку Я.А.Коменського. внаслідок: розумового виховання - пізнання себе і навколишнього світу; морального - керування собою і речами; релігійного виховання - прагнення до Бога.
У творчі "Велика дидактика" Я.А.Коменський стверджує, що основи доброчесності і благочестя, освіти закладені в людині від природи. Інакше кажучи, людська здатність оволодівати знаннями, набувати моральні якості, вірити в Бога є вродженою. Природа - це Галане Боже провидіння ... безперестанне діянні Божественної благодаті". Сила Божественної мудрості проявляється в доцільності кожного створенні і ніколи не спрямовується на створіння має своє призначення й одержує всі необхідні органи й допоміжні засоби та відповідну спрямованість до мети.
Кожна людина народилася здатною до розуміння речей, для доброчесності, для необмеженої любові до Бога, бо для цього вона й призначена. Коріння цих трьох здатностей є в ній так само, як і коріння в кожного дерева.
Те, що коріння релігійності, здатність вірити в Бога дані людині від природи, підтверджується насамперед тим, що вона є образ Божий. Кожен образ, яке відомо, обов'язково містить подібність, а подібне здатне радіти подібному. Оскільки людина не має нічого собі подібного, окрім Бога, подібно до якого вона створена, то немає нікого, до кого б вона прагнула своїми бажаннями, окрім Того, від кого вона вийшла. Тому важливо, щоб кожна людина добре пізнавала Бога.
Благочестя як дар Божий дається людям з неба. Учителем наставником благочестя є дух Божий, який випливає через природні засоби, вибираючи собі в помічники батьків, родичів, учителів, які б відповідально і старанно формували його, глибоко розуміючи характер своїх обов'язків, самовіддано виконуючи їх.
Суть благочестя полягає в тому, що після правильного сприйняття поняття про благотворний вплив віри й релігій, людське серце вміло всюди шукати Бога, якого Біблія називає таємним і невидимим царем, тобто таким, який покрив себе одіянням добрих справ і в усьому видимому невидимо присутній, усім невидимо управляє, керує. Тому всюди знаходячи Його, треба слідувати за ним, досягати Його і радіти в Ньому.
Прищеплення учням духовності повинно починатися в дитинстві, відкладання на пізніше є не лише небажаним, некорисним, а й небезпечним. Немає нічого першоряднішого ніж благочестя, без якого інші людські якості мало корисні. Небезпечність відкладання виховання духовності полягає в тому, що, коли в ранньому віці душа дитини не проймається любов'ю до Бога, то в процесі життя без такого почуття непомітно проникає в її свідомість неповага до Божества, яка згодом долається з великими труднощами, а в деяких не викорінюється ніколи. Такій людині важко виправитися, щоб чинити добро, бо звикла робити зло.
Необхідно. Щоб діти з раннього віку навчалися займатися тим, що безпосередньо веде до Бога: читанням Святого письма, участь у верховних богослужіннях, посильним здійсненням добрих справ. Адже читання Святого письма збуджує й зігріває в дітей спомин про Бога. Участь у Святій Літургії ставить їх перед лицем Господнім і з'єднує з Ним. Здійснення дітьми добрих справ зміцнює цей зв'язок, бо підтверджує виконання ними заповідей Божих. Ці три вимоги є обов'язковими засадами формування благочестя в наших учнів.
Святе Письмо в школах повинно стати альфою і омегою, тобто найважливішою книгою, бо Господні діти народжуються з нетлінного зерна слова Божого живого. Вивчення Святого Письма має підносити учнів до віри, любові, надії, бо це три головні цілі, яких стосується все, що було вгодно Господу явити людини своїм словом. Адже одне Він відкриває, щоб людина знала, друге наповідає, щоб вона вионуала, третє обіцяє, що від Його благосні вона чекала в цьому і майбутньому житті.
Учні на уроках засвоюють віру, любов надію для застосування їх у житті.
Loading...

 
 

Цікаве