WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в умовах командно-адміністративної системи СРСР (1945—1985 рр.) - Реферат

Україна в умовах командно-адміністративної системи СРСР (1945—1985 рр.) - Реферат

пройшла друга велика хвиля арештів - близько 100 чоловік, у тому числі, подружжя Світличних і Калинців, В.Стус, Є.Сверстюк, В.Чорновіл, Л.Плющ, І.Дзюба, С.Параджанов, Є.Пронюк, Ю.Шухевич,С.Глузман та ін. У республіці розпочалася так звана "ера маланчукізму" - доба тотального наступу на українську мову, культуру, історію (з 1972 р. В.Маланчук-Мілман став секретарем ЦК КПУ з питань ідеології). У наукових, науково-освітніх та культурних установах відбулися масові звільнення з роботи, які не обминули навіть партійних працівників. Так, із Вищої партійної школи при ЦК КПУ звільнили 3-х викладачів разом із ректором А.Чеканюком; з посад були усунуті головний редактор журналу "Комуніст України" В.Терлецький, директор Інституту історії партії І.Назаренко, міністр освіти Ю.Даденков, деякі секретарі ЦК КПУ й обкомів партії, директор Інституту археології Ф.Шевченко, редактор журналу "Дніпро" Ю.Мушкетик та багато інших. Позасудових переслідувань і цькувань у цей період зазнали історики О.Апанович, М.Брайчевський, Я.Дашкевич, Я.Дзира, О.Компан, літературознавці М.Коцюбинська, Г.Нудьга, С.Пінчук, С.Шурат, письменники Б.Харчук, О.Бердник, Г.Снєгірьов, В.Некрасов та ін. Поетичні збірки Ліни Костенко не друкувалися 16 років; видання її віршованого роману "Маруся Чурай" відтягнулося на 6, а книжки В.Симоненка "Лебеді материнства" - на 10 років.
Імена багатьох українських діячів та чимало найвагоміших подій і явищ української історії заборонено було навіть згадувати, безсоромно фальсифікувалися і переслідувалися будь-які національно-патріотичні мотиви. Як приклад можна навести заборону книги П. Шелеста "Україна наша Радянська", брошури М. Киценка "Хортиця у героїці й легендах", роману І. Білика "Меч Арея", закриття унікальної збірки українського мистецтва Івана Гончара та ін.
Українська гельсінгська група. Виникла у 1976 р. для сприяння виконання Гельсінських угод на чолі з письменником М. Руденком. До групи ввійшли О.Бердник, І.Кандиба, Л.Лук'яненко, О.Мешко, М.Матусевич, М.Маринович, Н.Строката, О.Тихий та ін.; згодом чисельність групи зросла майже до 40 чоловік. У Москві групу представляв генерал П.Григоренко. В основі діяльності правозахисників знаходилися такі основоположні міжнародні документи, як Декларація прав людини (1948 р.) та матеріали Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 р.). Учасники групи добивалися, щоб права людини стали щоденною нормою суспільного життя в СРСР, а УРСР отримала повноцінний державний статус.
Незважаючи на арешти, переслідування та еміграцію за кордон декількох учасників, УГГ продовжувала свою діяльність аж до періоду горбачовської перебудови. Вона залишилася єдиною в СРСР правозахисною організацією, яка не заявила про свій саморозпуск. У 1988 р. на її базі виникла Українська Гельсінська Спілка (УГС), а у 1990 р. - Українська Республіканська партія (УРП).
Мужність та самопожертва дисидентів. Дисидентський рух вимагав від його учасників великої мужності та самопожертви. У 1978 р. поблизу могили Т.Шевченка у Каневі підпалив себе Олекса Гірник із Калуша, колишній політв'язень польських та радянських тюрем, що виступив проти русифікації українського народу та "проти російської окупації на Україні".
У травні 1979 р. під Львовом у Брюховичах знайшли повішеним популярного композитора В.Івасюка. Існує версія про причетність до цієї справи КДБ. На траурний мітинг зібралося багато людей, згодом голова львівської організації СПУ Р. Братунь був звільнений з посади.
Наприкінці 1970-х-на початку 1980-х рр. у суспільно-культурному житті наступили деякі полегшення. У 1979 р. В.Маланчука звільнено з посади секретаря ЦК КПУ, тоді ж була знята негласна заборона на друкування опальних письменників та поетів. Розширилася й лібералізувалася тематика історичних досліджень, поліпшилася робота по збереженню пам'яток історії та культури. Партійне керівництво намагалося таким чином добитися певного компромісу з інтелігенцією, завданням якої було творення "національної за формою", але обов'язково "соціалістичної за змістом" української радянської культури.
Проте, як засвідчила практика, принципової зміни у проведенні партійно-ідеологічної лінії не відбулося. Продовжувалися нагінки на людей розумової й творчої праці. Наприклад, із посади головного редактора журналу "Всесвіт" був знятий Д.Павличко, хоч саме при ньому цей часопис набув найбільшої популярності.
Протягом 1984-1985 рр. у таборах і тюремних лікарнях закінчили свій земний шлях О.Тихий, В.Марченко, Ю.Литвин та В.Стус. Ціною власного життя вони сприяли утвердженню у нашому суспільстві ідеалів демократичної й правової держави.
Підсумки.
Протягом чотирьох повоєнних десятиліть (1945-1985 рр.) Україна економічно і політично залишалася однією із найважливіших складових частин командно-адміністративної системи СРСР. Радянське керівництво, формально визнаючи і декларуючи історичне право українців на національну самобутність і державність, погодилося на значне територіальне розширення кордонів УРСР за рахунок західноукраїнських земель (на жаль, не всіх) і Криму, а також на представництво УРСР на міжнародній арені (у 1945 р. Україна стала членом-співзасновником ООН). Однак вирішальним для Москви у розв'язанні усіх питань соціально-економічного, політичного і культурного розвитку республіки було забезпечення тут, як і загалом в усьому СРСР і соціалістичному "таборі", великоросійських імперських інтересів, позбавлення українського народу реальних національно-державних перспектив. В Україні з особливою жорстокістю було ліквідовано збройний опір ОУН-УПА, а згодом придушено політичну і духовну опозицію. Республіці було відведено роль "опори застою" і бази формування "єдиного радянського народу" з усіма негативними наслідками такого стану речей для всієї Центрально-Східної Європи.
Література:
Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. - К.; Нью-Йорк, 1996
Декларація про державний суверенітет України. - К., 1990
Довідник з історії України. А - Я. - К., 2001
Зарубіжні українці: Довідник. - К., 1991
Конституція України. - К., 1996
Литвин В.М. Україна: хроніка поступу. 1991-2000. - К., 2000
Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади: У 2-х кн. - Л., 1997
Мала енциклопедія етнодержавознаства. - К., 1996
Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952: Докум. і матеріали. - Л., 1991
Островський І., Черненко С. Великий Злам. Хроніка "революції на граніті" 2-17 жовтня 1990 року. - К., 2000
Підкова І. Україна.1991-1996.: Хроніка подій. - Л., 2001
Сергійчук В.І. Трагедія українців Польщі. - Тернопіль, 1997
Сергійчук В.І. Десять буремних літ: Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр.: Нові документи і матеріали. - К., 1998
Табачник Д.В. Україна на шляху у світ: Керівники зовнішньополітичних відомств України періоду 1917-1996 рр.: Біографічні нариси, документи, матеріали. - К., 1996
Loading...

 
 

Цікаве