WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

обов'язків.
Католицька церква прагне порушити рівновагу прав і обов'язків у польській державі. Римська курія намагається поставити світську владу Речі Посполитої під свій контроль, а та, у свою чергу, визнає фактично не лише духовну, а й світську вищість папи. "Котрий король буде коронований від найвищого архієпископа в королівстві, іменем римського папи, і присягне до рук поіменованого митрополита вірність і послушенство святому римському костелові, а коронований будучи, пошле свої посли до Риму, яко вищого"
Коли ж король, визнавши верховенство папи, змушений буде надавати переваги одній із церковних концесій, його держава може опинитись під загрозою внутрішнього конфлікту: "Стережетеся того, аби тою дірою, котра в правах нам служачих діє, всі вашим милостям свободи не вислизнули". Монарх, для забезпеченнявласного спокою і процвітання держави, повинен шанувати права і свободи своїх підданих.
Важливе місце в "Апокрисисі" займає питання про управління церквою. На противагу концепціям церковного авторитаризму, Хр. Філалет захищає ідею колективного управління церквою. При цьому він наголошує, що всі люди є однаково наділені розумом і здатні самостійно трактувати проблеми Святого Письма. Подібна позиція не є ортодоксально православною, а перегукується з ідеями європейського протестантизму, що в подальшому вилились в ідеї політичної рівності людей незалежно від їх походження.
Оцінюючи діяльність Хр. Філалета І. Огородник і М. Русин відзначають: За реальних умов того часу Христофор Філалет у руслі реформаційних ідей прагнув дати ідеологічне обгрунтування прав українського народу, розкрити антинародну загарбницьку сутність католицизму і уніатства. Він рішуче виступав проти релігійного гноблення українців, вимагав рівних прав світських людей усіх станів у вирішенні питань церковно-суспільного життя, показував земне походження інституту римських пап, спростовуючи тим самим правомірність їх зазіхань правити всім християнським світом"
"Апокрисис" Христофора Філалета є надбанням не лише української, а й загальноєвропейської гуманістичної культурної спадщини. У колі острозьких літераторів вчений займав провідне місце і його вплив на молодше покоління полемістів був досить значним.
Одним з найяскравіших представників полемічної літератури є монах Афонського монастиря Іван Вишенський. Він народився між 1545 і 1550 роками у с. Вишня Судова в Галичині. Офіційна освіта його була нижча. Молодим І. Вишенський проживав на Волині, бував, як він сам згадує в своїх писаннях, у Луцьку. За свідченнями істориків, певний час посідав якесь становище при дворі князя Костянтина Острозького. Цілком можливо, що на його освіту вплинуло і знайомство з Острозькою академією, ректором якої в той час був знаний письменник-гуманіст Герасим Смотрицький. У 70-х роках І. Вишенський стає монахом Афонського монастиря, що міститься на території сучасної Греції. Там він, за винятком кількох приїздів в Україну в 1604-1606 роках, прожив до самої своєї смерті десь після 1620 року.
Берестейська унія викликала різко негативну реакцію Івана Вишенського, який виступив не лише проти католицької експансії на православні землі України і Білорусі, а й за повернення до чистоти віри і норм громадського життя первісного християнства. Викриваючи приховані наміри ініціаторів унії, у роботі "Краткословна відповідь Петру Скарзі" він писав, що їх метою є "аби народу руського вольності, а своє сумління і присягу зламав, якщо до латини не приложаться, руський народ припущений не був". При цьому І. Вишенський підкреслює, що справжньою метою спроб примусити українців зректися батьківської віри і, тим самим, своєї національності є прагнення заволодіти їхніми душами і майном, відібрати їх вольності і багатства.
Протест І. Вишенського викликала не лише мета унії, а й насильницькі методи її впровадження. Він вважав недопустимим насильство над сумлінням людини і ставив у приклад уніатам Христа та його учнів: "Чи не сам Христос і його учні перш за все доброчинним, а також терпінням, в собі зображенім, а потім і покаранням кротким, а не біднотворенням до віри приводили, і цей ключ, а не інший учителям відкривати вхід до царства небесного дали, залишили, зобразили?"
Справжня причина унії - в зажерливості владик духовних і світських, як католиків, так і тих православних, що дали, у пошуках власної вигоди, згоду на відречення від віри предків. Він вважає, що представники багатих верств суспільства спокушені диявольськими принадами світського життя і несуть печать найтяжчого гріха - гордині. "А коли ти показати то не можеш, чим ти ліпший від хлопа, а сам гордістю чинишся, як же ти духовним чи навіть простим християнином зватися можеш"
І. Вишенський виходив з того, що неспотворене, раннє християнство містить в собі основоположні демократичні засади - рівність, братерство, свободу, справедливість. А причиною соціальних негараздів - тиранії, деспотизму, нерівності, насильства людини над людиною, є абсолютизація спокус і принад світського життя і породжені жадібністю багатство, розкіш і прагнення до необмеженої влади і панування над іншими.
Для ліквідації соціальної нерівності і порушення істинних принципів організації людського співжиття "Вишенський висунув гуманістичну вимогу перебудови суспільства згідно з засадами справедливості, правди, рівності, щоб бідні, "голяки" могли жити нормальним людським життям, звільнитися від гнобителів"
Рівність - це головний принцип організації міжлюдських відносин. І ця рівність детермінується двома причинами - природою і Богом. Всі люди від природи є рівними, бо складаються з однієї й тої ж субстанції, незалежно від соціального стану. Звертаючись до можновладних опонентів І. Вишенський ставить доволі риторичне з його точки зору запитання: "Або ти не холоп такий же, скажи мені! Або ти не таж матерія, глина і персть... Або ти не те ж тіло і кров! Або ти не таж жовч, харкотини, слина і тління! Або ти з каменю витесаний і не маєш кишок і слизу хлопського..." . Всі є рівними і перед Богом, який один є справжнім повелителем світу і людської долі. Але й Ісус Христос, за І. Вишенським, показуючи приклад, велич свою доводить через служіння людям: "Сам всім, а не одному ноги умив і першість в послідності, а не господські всім зобразив"
Королі, царі та інші можновладці переважають всіх інших лише своєю владою, а кров'ю, плоттю і смертю вони є рівними з своїми підданими. А всі разом люди є рівними перед Богом. З цього Іван Вишенський робить висновок про те, що оскільки особа якій належить влада є рівною зі своїми підданими, постільки її влада може і повинна бути обмежена. Властитель, як і будь який смертний, може припускатися помилок, а отже, і повинен нести за них відповідальність. Влада державна є незаперечною лише тоді, коли властитель підкоряє особисті пристрасті основному - забезпеченню найбільшого блага для підданих у відповідностями з Божими
Loading...

 
 

Цікаве