WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

меценат, коштом якого 1581 року було видано перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Своє бачення можливого союзу між православними і католиками він виклав у листі від 21 червня 1593 року до володимирського єпископа Іпатія Потія. Лист цей був переданий слугами князя Василем Суразьким і "паном Вишенським", в якому дехто з істориків схильний бачити одного з найнепримеренніших у близькому майбутньому противників унії І. Вишенського.
Як зазначає І. Голєніщев-Кутузов "...засновник греко-слов'янського училища K. К. Острозький хитався у справах віри. Острозький, закликаючи на початку своєї просвітницької діяльності вчених греків не лише з Царгорода, але й з Риму від папи Григорія XIII, приймав в Острозі кальвіністів інавіть антитринітаріїв...". Пошуки виходу з кризи православ'я в Україні для К. Острозького були спробою захистити права українців (в першу чергу - магнатів, шляхти і духовенства) перед асиміляторською загрозою з боку католицької Польщі. Адже питання зміни віри в цю епоху було рівнозначними переходу до іншої національності. Спертись у цій боротьбі він не міг ні на константинопольського патріарха, що сам жив як фактичний полоняник турецького султана, ні на Москву, що з Острога, з його плеканням ідеалів європейського Відродження, видавалась дикою варварською країною, де від царської сваволі не може захистити ні родовий титул, ні церковний сан.
Унія, за якою православні України і Білорусі зберігали свої обряди, ієрархію, церковну автономію, змінюючи лише підпорядкування церкви з константинопольського патріарха на папу римського, багатьом здавалось досить вдалим виходом з існуючої ситуації. Однак поведінка православних єпископів, що на таємній нараді 1590 року у м. Белзі порушили питання про унію з Римом, а 1595 року двоє з них (1. Потій та К. Терлецький) таємно відбули до Риму, де папа Климентій VIII офіційно проголосив про визнання унії, викликала бурю незадоволення серед православної громадськості. Як зазначає О. Субтельний "Найвидатніший її представник князь Острозький був розлючений не самою унією, а тим, в який спосіб її було укладено. У широко розповсюдженому листі він оголосив чотирьох єпископів "вовками в овечій шкурі", які зрадили свою паству, й закликав віруючих до протесту. Надіславши офіційну скаргу королю, яку було проігноровано, Острозький вступив у антикатолицьку спілку з протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Водночас по всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію. Перелякані такими подіями, ініціатори всієї справи Балабан і Копистецький зреклися своїх колег та оголосили про свою формальну опозицію унії"
Для розв'язання конфлікту 1596 року у м. Бресті було скликано церковний з'їзд, який, однак, після того як стало зрозумілим, що православні і прибічники унії разом з представниками короля та католицького духовенства не знайдуть спільної мови, розколовся на два самостійних. Учасники обох з'їздів, православного і уніатського, гнівно засудили один одного, але не змогли досягти своєї головної мети. Православним не вдалось добитись від короля скасування унії і позбавлення її ініціаторів духовного сану, а уніатам - підпорядкувати собі всю православну церковну ієрархію України і Білорусі. Берестейський з'їзд призвів лише до ще одного розколу серед українців. Цього разу - релігійного.
Події 1596 року в Бресті викликали до життя величезний потік праць, що склали окремий жанр - полемічну літературу. Першим вступили в полеміку захисники унії і її найбільш талановитий пропагандист єзуїт П. Скарга, який 1597 року видав твір під назвою "На захист Брестської унії". Відповіддю протилежного табору був "Апокрисис", написаний автором, що сховався під псевдонімом Христофор Філалет.
Хоча до нашого часу не встановлено, хто ховався за цим псевдонімом, який в перекладі з грецької означає Христоносець Правдолюб, однак більшість дослідників подій цього часу вважають, що ним був прибічник князя К. Острозького шляхтич Мартин Бронєвський (Бронський). При цьому досить промовистим є той факт, що М. Бронєвський не належав до православ'я, а був протестантом-соцініанцем. Соцініанці - досить впливова в тогочасній Речі Посполитій протестантська течія, що домагалась зрівняння в правах з католиками і доволі активно підтримувала в цьому питанні православних. Як відзначає М. Кралюк: "Пропагуючи своє віровчення, соцініани підтримували таємні зв'язки з представниками антикатолицької і антипапської опозиції в Україні. Зокрема в топографії соцінианина Олексія Радецького було надруковано полемічні твори на захист православ'я "Ектезис" і "Апокрисис" (польською мовою), а також "Трагедія руська" - один з перших українських світських драматичних творів"
Цілком вірогідно, що "Апокрисис" було написано безпосередньо на замовлення К. Острозького, якому, один з найпалкіших і найталановитіших захисників унії П. Скарга, присвятив виданий 1577 року трактат "Про єдність костелу божого під єдиним пастирем". П. Скарга прагнув повернути одного з найбільших українських православних магнатів, що користувався величезним авторитетом, до справи об'єднання церков.
Автор "Апокрисису", даючи відповідь на писання захисників унії, підкреслює, що справжня мета католицької церкви у справі об'єднання церков зовсім не у встановленні миру серед християн. Він запитує уявного опонента: "Чи то правда, що дієпис твердить, що папа зі своїми ведучи грецької віри людей під свою зверхність, не жодного пожитку свого, а тільки духовної втіхи, згоди, милості християнської і постраху єретиків і турків шукає?". І відповідає, що римський престол прагне утвердити не лише свою духовну владу, а й вплив у світських справах, заявляючи, що перший римський папа отримав владу над всім християнським світом від самого Ісуса Христа. При цьому, заручившись підтримкою польської влади, католицька церква бореться з православ'ям на українських і білоруських землях не стільки силою переконаності і твердості у вірі, скільки силою зброї і відкритим насильством.
Захист свободи віросповідання, свободи сумління - одне з головних завдань Хр. Філалета. При цьому він вибудовує свою аргументацію спираючись не тільки на питання церковної догматики, а й на положення політичної науки. Зазначаючи, що всі громадяни Речі Посполитої присягають королеві і беруть на себе рівні зобов'язання перед ним і державою, полеміст робить висновок, що всі вони повинні бути рівними і в своїх правах, незалежно від конфесійної приналежності. Крім того, не лише піддані присягають королю, але й він, при вступі на престол присягає народу, державі і її громадянам. Взаємна присяга є ніби своєрідним договором між королем, як втіленням держави, і її громадянами, незалежно від того до якої церкви вони належать. Таким чином, вибір віри є справою особистого сумління кожної людини в державі, а рівність громадян в правах зумовлюється рівністю їх
Loading...

 
 

Цікаве