WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

Українська політична думка XVI - початку XVII ст. (науковий реферат) - Реферат

заповідями.
Відкидаючи єдиновладдя і волюнтаризм у політичному житті суспільства 1. Вишенський висуває натомість концепцію соборноправності. Соборноправність випливає з основоположних принципів організації церковного і суспільного життя громад ранніх християн. І. Вишенський зазначає, що Ісус Христос християнам "...слід залишив: соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма поганськи володіючи". Як зазначає А. Пашук "Рівність, свобода, справедливість, братерство, благочинність тощо повинні лежати в основі всієї життєдіяльності людини і народу (не тільки в релігійному, а й у суспільному житті). Вишенський прагнув довести, що лише дотримання принципу соборності забезпечить рівність всіх людей як у церковнорелігійному, так і в суспільно-політичному житті, усуне несправедливість, гноблення, визискування, тиранію і всяке інше зло"
Соборноправність І. Вишенського відкидає саму необхідність існування державногоапарату для регулювання суспільного життя. Його повинно замінити громадське самоуправління. При цьому він вважає, що в основі такого способу регулювання міжлюдських відносин повинна лежати ліквідація майнової нерівності членів суспільства. Допускається лиш "мала власність" для підтримання земного існування, за умови, що вона зароблена чесною працею. "Велика" ж власність, як породження жадібності і передумова прагнення до панування над іншими, викликає у афонського монаха стійке несприйняття.
Аналізуючи витоки ідеї І. Вишенського про соборність як принцип організації суспільного життя, І. Франко відзначав: "Основою організації суспільної в нього була церков, щоправда, в розумінні далеко ширшім, ніж воно утерлося тепер. Під церквою розумів Вишенський не тільки духовенство вище і нижче, але і всіх вірних, котрі мали право забрати голос в ділах церковної адміністрації, а навіть догматичних... всі діла чисто світські повинні були рішатися зі становища церковного"
Талановитий письменник-полеміст є виразником антивладних настроїв найбідніших плебейських мас тогочасної України, які, не знаходячи перспектив у реальному житті, звертались до утопічних ідеалів раннього християнства. На думку П. Яременка "Серед полемістів Іван Вишенський найсильніше і найширше виявляє свій "хлопський" демократизм, обстоюючи і захищаючи інтереси найбідніших верств міщанства і селянства. З цих позицій письменник бореться художньо-публіцистичним словом проти феодально-шляхетської системи гніту і дискримінації, проти душителів соціальної і національної свободи українського народу"
Викриття І. Вишенським соціальних причин унії та її наслідків для українського народу, нищівна критика феодальних порядків тогочасної Речі Посполитої, стійка неприязнь до будь яких проявів елітності, часто приводили до того, що він не робив різниці між іноземними загарбниками, зрадниками і представниками місцевої знаті, що прагнули захистити своїх одновірців. При цьому І. Вишенський сам же порушував свою власну вимогу судити про людину не за її походженням, а за реальними справами. І. Єрьоміна у передмові до зібрання творів письменника, зазначає, що "Звертає на себе увагу той факт, що Вишенський жодного разу, в жодному зі своїх творів, добрим словом не згадав князя Острозького, цього визначного вождя православної шляхетської опозиції. Не згадав про нього навіть у своєму посланні з приводу появи друком "Апокрисиса" Христофора Філалета, яке направив князю Острозькому. Більш того, Вишенський, з точки зору сучасних йому шляхетських і братських полемістів, повівся з князем явно нетактовно, коли в "Пораді" послався на його сина князя Костянтина, що помер бездітним 1588 року, як приклад того, які наслідки загрожують зрадникові віри своїх батьків. Стриманість і сухість Вишенського щодо князя Острозького особливо впадає в око на фоні відгуків про нього шляхетських і "братських" письменників"
Полеміка І. Вишенського з уніатами виходила далеко за межі суто релігійної проблематики. Відстоюючи інтереси і виражаючи настрої найбідніших соціальних верств України, він жорстко критикував владоможців безвідносно до їх віросповідної і національної незалежності. Тим самим, безумовно талановитий письменник продовжував посилювати відчуженість українських панівних верств від іншої частини народу.
Ця відчуженість зменшувала шанси відродити державну незалежність українських земель, що перебували в складі Речі Посполитої, відкидала можливість побудови українським народом власної держави на довшу історичну перспективу. Однак проблема української державності не хвилювала І. Вишенського, оскільки його ідеал - соборноправність, як форма громадського самоуправління, що повинна замінити собою державний управлінський механізм з його потенціями до пригнічення людини людиною, до нав'язування масам волі одиниць.
Оцінюючи соціально-політичний зміст літературної спадщини І. Вишенського І. Франко відзначав, що полеміст "взиває до сепаратизму суспільного, а може й політичного від католицької Польщі, але сепаратизм той має бути якийсь пасивний, а про діяльний опір, про супротивлення властям... у Вишенського немає й спомину"
Цікавим твором початку XVII сторіччя була написана, ймовірно священиком Львівського братства Андрієм Вознесенським, "Пересторога". Її автор намагається знайти в історії власного народу корінні причини такого, антипатріотичного, на його думку, явища як Берестейська унія. Відхід церковної верхівки від своїх обов'язків служіння вірі і власному народу, пошуки тими, хто стояв на чолі нації, почестей при чужих дворах, турбота про власні привілеї та маєтності - ось головна причина занепаду церкви.
Як зазначає П. Яременко, "Низький рівень церковно-культурного життя спричинився до "обмирщення" вищого і рядового духовенства, до патріотичної нестійкості церковних владик, які спокусились на унію, пропаговану агентурою Ватикану, з метою забезпечення собі ситого життя і влади". Автор "Перестороги" звертає увагу на те, що ті, хто був покликаний стати духовними провідниками народу, захопившись пошуками матеріальних благ, залишили українські маси напризволяще і виявились нездатними здійснити свою місію.
Розкол українців на православних і уніатів викликав велике занепокоєння у тих представників української шляхти і духовенства, які не втратили відчуття своєї відповідальності за власний народ. Ідея необхідності подолання розколу, "примирення Русі з Руссю", знаходила своє втілення в діяльності багатьох визначних діячів нашої історії. П. Яременко зазначає, що шукаючи основу для досягнення національної єдності і подолання релігійного розколу "Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Петро Могила створюють ініціативну групу в межах ієрархії для переговорів з лідерами уніатського табору, щоб все ж таки якось домогтись подолання розколу між православними і уніатами. Йшлося про обопільні поступки і узгодження. На певному етапі цих переговорів з'явився навіть проект створення окремого київського
Loading...

 
 

Цікаве