WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

мас, розвитком різноманітних форм самоорганізації національного життя, стихійного творення різноманітних форм та елементів національного державного управління. Навіть такий консервативний елемент, як армія, що була традиційно найбільш надійним оплотом імперії, зазнала процесів українського національного відродження.
Процеси українізації військових частин розвивались надзвичайно швидко - викали українські полки і дивізії, створювались українські екіпажі на кораблях Чорноморського та Балтійського флотів. З'їзди українців-військовиків приймали резолюції на підтримку Центральної Ради як єдиного виразника інтересів нації. У ніч з 17 на 18 липня вояки, що входили до складу Українського Військового клубу імені Павла Полуботка організували збройний виступ, захопивши Київ, арештувавши коменданта міста. Командуючий Київським військовим округом врятувався втечею. Але керівництво Центральної Ради не захотіло скористатись нагодою, а закликало повстанців повернутись до казарм, після чого їх було відправлено на фронт, де більшість загинула. Україна втратила професійні армійські кадри яких їй так не вистачатиме в роки громадянської війни. Та й захищати Раду від наступу більшовицьких військ взимку знайшлося мало охочих, крім купки студентів і юнкерів, що полягли під Кругами.
Пояснюючи розвиток подій в Україні 1917 року І. Нагаєвський відзначав, що "Нема де правди діти, революція 1917 року застала Придніпрянську Україну скаліченою духовно, національно, культурно і соціально. Учасники війни кажуть, що тільки селянська маса залишалася українською, а всі інші прошарки суспільства були зденаціоналізовані" [180, с. 406]. Однак і керівництво представницького органу української нації, керуючись соціалістичними ідеологемами про історичну приреченість держави, збіг питання національного та соціального визволення, вірності ідеалам світової революції, не бажало приймати на себе відповідальності за майбутнє України.
Керівництво Центральної Ради на чолі з М. Грушевським не виходило у своїх домаганнях поза межі автономного існування України в складі Росії. Цю автономію вони бажали отримати з рук "демократичного російського уряду", а найбільшим свої ворогом вважало не російських шовіністів, а українських самостійників, яких використовувало як пугало для центральної влади. М. Грушевський писав: "Широка автономія України з державними правами українського народу - се та програма даного моменту, від котрої не може бути уступлення назад. Всякі перешкоди, всякі вагання у задоволенні її з боку провідників Російської держави чи кермуючих кругів російського громадянства - се пересунення ваги в бік українського самостійництва... В теперішній хвилі прихильники самостійної, чи вірніше сказати, незалежної України годяться на зістатися на спільній платформі широкої національно-територіальної автономії і федеративного забезпечення державного права України. Прапор самостійної України стоїть згорнений. Але чи розгорнеться він з хвилею, коли всеросійські централісти захотіли б вирвати з наших рук стяг широкої української автономії в федеративній демократичній Російській республіці?"
Свій політичний ідеал майбутнього України М. Грушевський, в час коли в Російській наступали часи безвладдя, чим скористались поляки і фіни, литовці, латиші та естонці, формулював все в тих же вузьких рамках "широкої автономії": "Українці добиваються того, щоб Україною всею правила виборна рада України чи сейм, як його називають та виборні міністри. Щоб вони могли дбати про свій край, не питаючи ні в кого ухвали та попередження, крім свого народу - питалися волі виборців України, а не правительства республіки. Щоб були вони зв'язані вічним союзом між собою, спільно порядкували найважніші для сього союзу справи, а в середині, в своїх внутрішніх справах були самостійні, автономні, як се називається. Такий устрій зветься федеративною республікою з широкою автономією її країв. Україна мусить мати широку автономію в федеративній Російській республіці (виділення М. Грушевського - О.С.), щоб порядкувати вільно у себе свої справи, самостійно правити ними, сього хочуть Українці, щоб забезпечити свободу і добробут всій людності України, а найпаче її робочому народові"
М. Грушевський постійно підкреслював, що автономія України зовсім не повинна суперечити інтересам представників інших національностей, що проживають на її території. Як відзначає М. Кармазіна, "Автономія йому бачилась не як місце проживання однієї національності, незмішаної з іншими, а як форма державного устрою, при якій представники всіх націй, що мешкають на українській території, утворюють автономію і забезпечуються рівними правами"
Вчений і громадський діяч, що так послідовно виступав проти державної самостійності власного народу, вважаючи її відступом від здійснення української історичної місії, одночасно великі сподівання покладав саме на державу у вирішенні питань соціальних, у забезпеченні умов для достойного існування представників працюючих класів. "Коли ми здобудемо автономію України: щоб наш край мав у себе дома в Києві свою законодавчу Думу (сойм), своє виборне правительство (міністрів), вибране всією людністю України, тоді трудящий народ український буде по своїй волі порядкувати всім на Україні. Селяни і робітники становлять більшість людності, вони зможуть мати більшість депутатів в українськім соймі таких, яких захочуть мати: з тямущих селян і робітників і з тих людей просвіщених (інтелігентів), які боронять права трудящого народу. І вони забезпечать добробут робочих людей законами, заведуть такі порядки, щоб була справедливість: щоб трудящий чоловік мав усю користь від своєї праці, а не содержував своїм потом неробів усяких, що живляться з народної праці, а самі не дають ніякої користі народові. "Здорова юшка" економічних умов існування народу продовжувала заміняти вченому ідеал політичної самостійності.
Правда, М. Грушевський розумів, що автономія, нехай і широка, не гарантує Україні і українцям вільного розвитку, як соціального так і національного. Саме тому він вимагав, що автономія ця поєднувалась з федералізацією Росії: "Ми не вдовольняємо ся широкою автономією України, а ще хочемо, аби держава, до котрої вона входитиме, була федеративною: щоб се була федеративна, демократична російська республика"
Протверезлюючим для М. Грушевського став Жовтневий переворот у Петербурзі та політика більшовицької Росії. Наступ більшовицьких військ, жорстоке бомбардування Києва, репресії проти всього українського змусили вченого на деякий час змінити свої погляди. У збірці робіт під назвою "На порозі нової України" він писав: "Розстріл, зайнятє і знищеннє Київа большовиками були вершком, кульмінаційним пунктом, збірною точкою в котрій зосередивсь сей великий, просто необчислимий в своїх наслідках перелом в історії України, вчинений большовицьким находом. І для мене сей перелом конкретизуєть ся ще гострійше у сім зруйнуванню моєї хати, мого кабінету, з ним усього мого майна,мого духовного добутку, всього дорогого що я зібрав
Loading...

 
 

Цікаве