WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

бажань. Для соціалістів Наддніпрянщини, як відзначає М. Жулинський, "Головне, аби покінчити з соціальною несправедливістю, ліквідувати експлуататорів - і чужих, і своїх, національних, здобути свободу для себе і обов'язково, бо ж до цього закликав пролетарський обов'язок, класова солідарність експлуатованих, свободу для інших народів світу. Тоді запанують повсюдно свобода, рівність, братерство без рабства в будь-якій формі - національній чи соціальній. Отже, ніяких незалежних національних держав, можливо і бажано - ніяких кордонів, збройних сил... Повна довіра і гармонія між народами"
Автономія на основі виділення земель населених тими чи іншими національними групами повинна була, на думку М. Грушевського, дати змогу поєднати інтереси єдності соціалістичного і демократичного революційного руху з необхідністю задоволення національних потреб поневолених націй: "Принцип територіально-національної автономії повинен бути прийнятий у ряду інших засад нового державного ладу. Для його здійснення національний принцип повинен бути покладений в основу всіх територіально-суспільних організацій, починаючи із сільської общини і далі - в основу дрібної земської одиниці, усякого роду виборчих округів і провінційних підрозділів. І якщо вона досягає того мінімуму, що може бути визнаний достатнім для утворення самоврядної національно-територіальної області, то і повинен бути організований для неї власний порядок самоврядування"
Будучи найбільш авторитетною фігурою в українському русі того часу, М. Грушевський робить спробу конкретизувати зміст поняття "національно-культурна автономія" щодо України. Його змістом було виділення всіх населених українцями земель імперії в окрему державно-територіальну одиницю з власним парламентом, системою виконавчої влади, освіти. Передбачалась також необхідність ліквідації централізму в церковному управлінні, штучної перетасовки етнографічних елементів в армії, що було одним з основних механізмів денаціоналізації та русифікації представників національних меншин імперії, створення умов для проходження військової служби якнайближче до батьківщини солдат.
У той же час, на думку вченого, національно-територіальна автономія для України наповниться реальним сенсом лише за умови, якщо вона стане загальним принципом реорганізації державного устрою Росії. "Організація обласного українського сейму і пов'язаних із ним органів управління і контролю із широкими повноваженнями в місцевому законодавстві, у розпорядженні місцевими фінансами й обласним земельним фондом, у місцевому управлінні, в організації просвітництва і духовних справах, суспільної безпеки і засобів економічного розвитку, - за аналогією інших найбільш великих автономних організацій Росії, повинна піти одночасно з ними і за аналогією з ними повинні бути визначені межі повноважень сейму і його органів, з одного боку, і центрального парламенту та загально імперських міністерств". Автономні права повинні буди однаковими у всіх національно-територіальних утворень, без винятків та надання привілеїв тим чи іншим національностям. Україна і інші недержавні народи повинні біли мати не менше самоврядних прав ніж Польща чи Фінляндія, як автономні утворення.
М. Грушевський покладав надзвичайно великі сподівання на процеси демократизації політичного життя Російської імперії під тиском революційних подій 1905-1907 рр. Він, користуючись новими можливостями розвитку української культурної та громадсько-політичної діяльності, переносить центр своєї роботи до Києва, перевівши сюди видання Літературно-Наукового Вісника та очоливши щойно засноване Українське Наукове Товариство.
Однак реакція, що настала після революційного підйому і, особливо, після початку світової війни, поклала край багатьом сподіванням української громадськості. Сам М. Грушевський був заарештований і, після двохмісячного ув'язнення, був засланий до Симбірську, пізніше переведений до Казані і до Москви, де перебував під наглядом поліції.
Після початку Лютневої 1917 року революції вчений тріумфально повертається до Києва де очолює щойно створену Центральну Раду. Саме М. Грушевський головним чином визначав позицію цього органу в питаннях майбутнього статусу України, підготовка програмних документів Ради, аж до її ліквідації внаслідок гетьманського перевороту підтриманого закликаними в України німецько-австрійськими військами.
Тогочасні уявлення М. Грушевського про долю України, про поведінку українського руху в умовах першого періоду революції відбиті в його статтях опублікованих 1917 року, що склали збірку під назвою "Хто такі українці і чого вони хочуть". Оцінюючи події цього періоду вчений і політичний діяч писав: "Потреби і домагання України розгортаються в усій широті. Найбільше нещастя в сій хвилі і для правительства і для провідників громадянства - се не поспіти за скорим розгортанням домагань моменту" . Тут чітко означено головний чинник, від якого залежала доля України в цей критичний час - готовність національного провідництва зрозуміти адекватно настрої та бажання мас і очолити боротьбу за їх здійснення. Правда, звичка рахуватись з імперським центром і сподівання на можливість досягти з його боку певних поступок, спонукають Голову Центральної Ради вважати важливим чинником майбутнього української нації і здатність "правительства" піти на зустріч вимогам мас. Для людини, що вважала себе виразником інтересу народу, стояла на позиціях того, що саме маси є творцем історичного процесу така заподатливість перед керівництвом вмираючої держави виглядає дещо дивно. Аналіз минулого давався вченому краще ніж розуміння сучасного та передбачення майбутнього.
Знаходячись в полоні своєї ідеологічної схеми про тотожність для українців питань національного і соціального визволення, М. Грушевський оцінював політичну специфіку історичного моменту наступним чином: "Резолюції, винесені на вселюдних зборах, громадянських і партійних з'їздах, конференціях і нарадах останніх тижнів, не полишають ніякого сумніву щодо тої політичної платформи, на якій об'єднуються всі активні елементи української людності в старе наше домагання широкої національно-територіальної автономії України в російській федеративній республіці на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі"
Той факт, що М. Грушевський, як Голова Центральної Ради залишився на позиціях автономізму в 1917 році, так само як і в 1905, можна було б пояснити острахом перед звинуваченнями українського руху в сепаратизмі та "мазепинстві" та супутніми ним репресивними діями з боку центрального уряду вже проголошеної демократичною Росії. Однак сам він підкреслював, що "Ті часи, коли українському громадянству приходилося рахуватися з обставинами старого режиму, з неможливістю виявити масову волю українського народу до всеї повноти національного життя і з тим недовір'ям, яке виявило до українства як до руху народного громадянство російське, минули безповоротно"
Нові часихарактеризувались швидким зростанням національної свідомості
Loading...

 
 

Цікаве