WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

складаючись, практично, лише з селян та робітників, цілком готове задовольнитись "здоровою юшкою" автономії.
Говорячи про національно-державний ідеал України, як він його розуміє, М. Грушевський досить часто використовує терміни "федерація" та автономія", або "широка автономія". Зміст, який він в них вкладає, дає змогу точніше зрозуміти позицію вченого, чий авторитет мав такий потужний вплив на ідеологію українського руху в перші десятиріччя XX сторіччя.
Розуміючи необхідність роз'яснення своїм прихильникам змісту використовуваних термінів, сам М. Грушевський писав в опублікованій 1917 року праці "Якої автономії і федерації хоче Україна": "Коли ми хочемо розібрати ся в тих назвах, які означають більш або менш право й можність якої небудь країни, себто її громадянства, її людности, порядкувать свої справи та правити ся по своїм правам і постановам, то йдучи знизу до гори, від меншого до більшого, се будуть такі форми громадянського пожиття:
повний централізм,
адміністраційна (бюрократична) децентралізація,
вузша або ширша самоуправа (самоврядуваннє),
вузша (обмежена) або широка автономія,
неповна (несуверенна) державність,
самостійна незалежна держава"
Для того, щоб заспокоїти російську громадськість М. Грушевський постійно наголошує на прихильність українського руху ідеї автономії - широкої, зі значними прерогативами організації внутрішнього життя краю. Федерація в його трактуванні є більш високим рівнем політичної самостійності краю, що. за сучасною термінологією, ближче за змістом поняттю конфедерація. Не даремно улюбленим прикладом федерації у М. Грушевського є устрій Швейцарії.
У той же час вчений наголошує на тому, що конкретний зміст поняття визначається реальними прерогативами влади та розподілом повноважень центру та автономних частин: "Нелегко буває установити ріжницю між широкою автономією і державним характером такої країни, яка має всю повноту самостійного самоврядування. Нераз буває, що там, де одні знавці бачать тільки провінцію з широкою автономією, инші добачають з неменшим правом державу несуверенну, залежну. Напр. такі спори вели ся про Україну, чи вона перед скасуваннєм гетьманства була несуверенною державою, чи автономною провінцією російської держави, і так само про Фінляндію. Тільки в федеративних державах нема такої непевности: там кожний автономний член федерації являєть ся державою, тільки невловні самостійною, несуверенною"
Говорячи про федеративний устрій майбутньої Росії та автономний статус в ній України, М. Грушевський наголошує на тому, що програмоюмінімум українства є широка автономія, а програмою максимум - федерація і "неповна самостійність". При цьому, нам його думку, українські прихильники соціалізму і демократії в цілому є свідомими противниками самостійницьких ідей: "... у вирішенні українського питання ми будемо виходити не з "історичних прав", яким є акт добровільного приєднання України до Росії, що створив відносини особистої унії між ними в одних сторонах політичного життя та відносини федеративні в інших і насильно скасований російським урядом усупереч ясно вираженим бажанням і протестам українського народу, що не переставав, до повної знемоги політичного життя, вимагати відновлення цих "статей Богдана Хмельницького", як конституційної хартії України". Подібне твердження повинно було чітко підкреслити, що М. Грушевський займає позицію протилежну зробленому М. Міхновським "правничому виводу прав України".
Протистояння самостійницькій ідеології, на думку М. Грушевського, якнайповніше відповідало інтересам українського народу, який був репрезентований працюючими класами. Ототожнення національної і соціальної ідеї було головним ідейним підґрунтям, що формував концепцію української державності великого вченого. Як підкреслює А. Коцур, "M. C. Грушевський причетний до створення фактологічного підґрунтя філософії української ідеї, очоливши національно-демократичний напрям тлумачення української ідеї та історичних шляхів її розвитку. Він однозначно зазначав, що інтереси трудового народу - це найвищий закон власної громадської організації"
Самостійництво неприйнятне М. Грушевському з багатьох причин. Серед них і бажання залишитись вірним ідеалу інтернаціональної єдності соціалістичного руху, до якого вчений відносив себе, і небажання накликати на українців звинувачення в "мазепинстві", за допомогою якого протягом віків в Російській імперії душились найменші прояви української національної свідомості, і прагнення продовжити успадковану традицію української політичної думки якою він її розумів.
Більше того, коли представники правих українських сил, що стояли на позиціях національної емансипації, зробили спробу організувати в Думі власну фракцію, М. Грушевський виступив різко проти подібного кроку. "... політичні процеси не дали організуватися тоді українським правим. З приводу чуток про організацію правої фракції в III Думі "Рада" устами М. Грушевського забила на сполох, що мовляв "поступове українство" не може йти з таким правим українством". Але з тої причини, що праві були ще не дуже організовані, правої української фракції в III Думі не було сформовано". До дезорганізації українських правих сил приклав руку і М. Грушевський, який, переймаючись питанням про єдність "російського соціалістичного і демократичного руху" послідовно розколював рух український, заявляючи, що ні праві, ні навіть самостійники, що стояли на лівих позиціях у соціальних питаннях, не можуть представляти український народ.
Посилаючись на авторитет попередників великий історик писав: "Вірні завітам українського визвольного руху, що висунув федеративний принцип, як підставу майбутнього улаштування відносин політичних і національних, і проводившого незмінно його, починаючи з т. зв. кирило-мефодіївського братства, ми визнаємо федеративні форми найбільш досконалим способом поєднання державного союзу з інтересами вільного і нестісненого розвитку національного життя, але зараз наполягаємо на здійсненні принципу національно-територіальної автономії, як однієї з основ нового державного устрою. Відповідно до цього територія з переважним українським населенням повинна бути виділена з нинішніх адміністративних підрозділів і поряд із перетворенням органів місцевого самоврядування на широких демократичних початках повинна одержати загальні органи обласного законодавства і самоуправління, керовані народним представництвом у вигляді українського сейму що обирається загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням"
Патологічна прихильність демократичним ідеям і лозунгам та небажання розколювати російський соціалістичний та демократичний рух відрізняють М. Грушевського від українських соціал-демократів Галичини, для яких пріоритетність вирішення питання про власну державу як головну передумову здійснення емансипаційних соціальних перетворень, було вже давно розв'язаною теоретичною проблемою. Національно-територіальна автономія була для нихпрограмою-мінімум, а для М. Грушевського, фактично, межею
Loading...

 
 

Цікаве