WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

Українська держава в поглядах та діях засновників Української Народної Республіки (науковий реферат) - Реферат

звільнення, а не створення власної національної незалежної держави. Ці погляди в українській політичній думці базувались на ідеї всесвітньої історичної місії українців, сформованої в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомаровим і розвинутої в концепції "громадівського соціалізму" М. Драгомановим та його сподвижниками.
Згадуючи про початок громадської роботи вченого, О. Лотоцький писав: "Грушевський почав брати активну участь в справах громадських ще років за п'ять до од'їзду свого з Київа в Галичину. Спершу його діяльність полягала головно в організації наукової праці, а що далій приймала і політичний характер. Став він натуральним і непримінним співробітником Антоновича і Кониського, створюючи з ними чинне тріо в тодішній політичній акції. Коли з "новою ерою" народилася кафедра східно-європейської історії на львівському університеті, що фактично мала вона бути кафедрою української історії, то власне єдиним кандидатом на кафедру був Грушевський..."
У Львові М. Грушевський активно включився у роботу в українському русі, виконуючи своєрідну роль зв'язуючої ланки між галицьким та наддніпрянським українством. 1894 року він виступає з ініціативою заснування Історико-філософської секції Наукового товариства імені Т. Шевченка, яку і очолює. А з 1897 р. стає головою НТШ, яке під його керівництвом стало відігравати роль своєрідної національної академії наук. Висока вимогливість до членів товариства, організаторські здібності, особистий талан та авторитет вченого сприяли тому, що досить скоро членство в НТШ стало престижним і для багатьох європейських вчених. З 1895 по 1913 рр. М. Грушевський очолював редакцію "Записок НТШ", а 1898 року, разом з І. Франком, організував вихід Літературно-Наукового Вісника, що сприяло створенню єдиного наукового простору для передової української інтелігенції. Навколо обох видань зосередились практично всі кращі українські наукові та літературні сили.
Зусиллями М. Грушевського у Львові сформувалась наукова школа істориків України до якої, зокрема, належали О. Терлецький, С. Томашівський, І. Крип'якевич, М. Кордуба та ін. 1898 року у Львові побачив світ перший том найвідомішої праці вченого - "Історії України-Руси".
Активна політична діяльність М. Грушевського починалась в Галичині, де він став одним із засновників Національно-Демократичної Партії, з якої, правда, невдовзі розійшовся в поглядах. Однак особливо активною вона стала після вибуху першої російської революції в 1905 році. 1906 року ним у Петербурзі засновано видання "Украинского вестника", що став органом Української Громади в російській Державній Думі. Як загально визнаний лідер українського руху М. Грушевський очолив Товариство Українських поступовців.
У цей період вчений виявив себе талановитим політичним публіцистом, опублікувавши велику кількість статей, присвячених українській проблемі, у Літературно-Науковому віснику, "Украинском вестнике", "Украинской Жизни" (редагованій С. Петлюрою) та ряді інших українських та російських видань. Ці статті стали основою цілого ряду збірок, в яких розкривалось розуміння М. Грушевським завдань та перспектив українського руху.
Однією за найбільш показових для розуміння вченим тогочасної української проблематики є збірка під красномовною назвою "Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки". Говорячи про зміст так званого "українського питання", яке було активізоване у свідомості політичної еліти та широких мас населення Російської імперії бурхливими подіями революції, М. Грушевський писав: "Це питання в дійсності полягає в тому: Що повинен зробити уряд Росії, її правлячі та керівні кола, щоб по можливості згладити страшну шкоду, нанесену українському народу політикою придушення і викорінювання, що застосовувалася до нього в продовж сторіч в інтересах цієї держави, державної народності, "общерусской" культури та Інших фетишів? Які заходи повинні бути прийняті, які засоби культурного і національного розвитку і самовизначення повинні бути надані українському суспільству, українським народним масам, щоб відновити їхню самодіяльність, вивести з того стану пасивності, заціпеніння, занепаду, до якого привела їх політика гонінь українського національного життя? Що повинно бути зроблене в цьому напрямку негайно, зараз же? Це питання чекає свого вирішення від уряду, представництва і громадськості Росії і вони не вправі ухилитися від нього"
Поставивши українське питання як проблему моральної відповідальності російських урядовців та всього суспільства за ті історичні образи й утиски, що їх зазнала українська нація за час перебування в складі Російської імперії, М. Грушевський покладає великі сподівання на те, що революційні події та демократизація суспільного життя дозволять реалізувати цю відповідальність у конкретних формах організації українського національного життя. Сподіваючись на підтримку в цьому питання "прогресивної російської громадськості" вчений прагне заспокоїти її та відмежуватись від звинувачень українців в "мазепинстві".
Будучи прихильником соціалістичної ідеології, він робить спробу апелювати до раціональних мотивів поведінки лідерів російського, у першу чергу революційного, руху в сподіванні на їхню підтримку. Вчений говорить про те, що українці чудово розуміють - "... належність до великого і добре організованого державного союзу може дати економічному і культурному розвитку народностей і областей, що входять до його складу, дуже багато вигод не пов'язаних з експлуатацією народів і областей. Більший простір і свобода економічного спілкування, створення більш великих і досконалих просвітніх і культурних закладів, велика безпечність від міжнародних ускладнень і утисків, є, наприклад, такими вигодами. Якщо при цьому мирний розвиток обласного і національного життя, у формі або федерації або добре поставленої автономії, гарантується від утисків і експлуатації державою або іншими областями, то народність або область, що входить до складу такого упорядкованого державного союзу, навряд чи ризикне такими явними вигодами для досягнення повної державної незалежності"
Повна державна незалежність, вважає М. Грушевський, пов'язана, у першу чергу, із деякими зовнішніми атрибутами, які він, з деякою іронією, називає "задоволеннями". Але навіть такі "задоволення", як власні марки і гроші, уряд і армія, власні жандарми і тюрми, вважає один з лідерів тогочасного українського руху, є цілком поєднувані зі збереженням державної єдності. "... менш примхливе суспільство охоче позбавить себе цих вишуканих задоволень, поступаючись ними за більш просту, але здорову юшку забезпечення свободи культурного і суспільного самовизначення, нестисненого національного розвитку, можливості вільно влаштовувати і розпоряджатися своїми місцевими відносинами і засобами, - усього того, що дасть йому федеративний або широко поставлений автономістичний лад держави". Очевидно, що таким "менш примхливим суспільством" вчений вважає українське, що, немаючи власної політичної та економічної еліти,
Loading...

 
 

Цікаве