WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

обмануті чи насильно примучені до тих чи інших дій мають пріоритетне право на задоволення своїх справедливих вимог. І лише ці категорії людей, соціальні групи чи народи мають право застосовувати збройну силу і починати війну. Він говорить: "... мені думається, що ніхто у світі не має права на війну, окрім таких людей, які так скривджені, що їх кривда варта по справедливості війни, і коли при цьому вони до надання собі задоволення не мають іншого засобу крім війни". У майбутньому, коли люди досягнуть справедливого стану в середині держав вони зможуть організувати і реалізацію справедливої зовнішньої політики, виключивши назавжди війну із засобів міжнародних відносин.
Концепція ідеальної організації держави Я. Козельського є своєрідною вершиною української політичної думки гетьманської доби. Написана вченим для використання в роботі членами скликаної Катериною II "Комісії...", на яку українське дворянство покладало великі надії щодо відродження "старовинних прав і вольностей, вона стала спробою теоретичної реалізації традиційних для козацтва уявлень про справедливий державно-суспільний устрій в поєднанні з досягненнями тогочасної політичної думки Західної Європи.
Оцінюючи європейський контекст політичної концепції українського вченого, В. С. Дмитриченко писав: "Відносно ж Козельського, зазначимо, що творче використання ним теорії природного права та суспільного договору допомогло йому розкрити кричущі "зловживання суспільним станом", соціальні пороки сучасних йому суспільних порядків, піддати їх серйозній критиці, піднятись (хоч і не в прямому, яскравому виступі) до засудження та заперечення феодально-кріпосницького ладу Росії й розробити новий ідеал суспільства"
На жаль надії, що покладались на "Комісію..." та лібералізм нової імператриці, виявились нереалізованими. Замість очікуваного українцями відновлення стародавніх прав козацтва, автономії Гетьманщини і полегшення становища селянства Катерина II повела політику остаточної ліквідації будь-яких ознак відмінності українських земель від російських губерній: 1775 року було зруйновано Запорізьку Січ, на Слобожанщині (з 1765 р.) та Лівобережній Україні (1781 р.) знищено рештки політичної автономії та запроваджено з 1783 року загальноімперську систему управляння. Указом імператриці цього ж року на українських землях імперії юридично оформлено кріпосне право. Для того щоб запобігти проявам організованого невдоволення українців 1785 року козацьку старшину було урівняно в правах з російським дворянством.
Як зазначає З. Книш, "Все те пройшло без ніякого збройного і без більшого політичного спротиву. Україна дійшла до жалюгідного стану, коли без опору давала нищити рештки своєї політичної окремішності, дозволяла на повну політичну інкорпорацію України в російську імперію. Простий народ у боротьбі з соціальними порядками втратив почуття потреби національно-державної відрубності від Москви, а козацька провідна верства, головно її верхи, козацька старшина, щораз більше асимілювалася політично і почувалася добре серед нових московських порядків"
Козацтво, проіснувавши більше 200 років як провідна верства української нації, виразник і захисник загальнонаціонального інтересу в кінці XVIII сторіччя, так і не виконавши до кінця своєї місії - створення незалежної української держави - сходить з політичної арени. Його спадкоємці на Кубані та Задунайській Січі виражали вже лише вузькостанові інтереси і не змогли піднятися до рівня вираження державницьких ідей.
Дослідники козацької доби висловлювали багато припущень щодо причин того, чому козацтво не здійснило вповні свого історичного призначення. Серед них називались і неготовність старшини прийняти на себе відповідальність за. долю народу, і бажання легітимізувати своє провідне становище через прилучення до панівних верств інших країн, таких як Польща чи Московщина, і відсутність державницької традиції, як у керманичів так і У народних мас, і домінування особистих та станових інтересів над загальними, несприятливі зовнішні обставини, підступність союзників і т. п.
Не можна в повній мірі погодитись на твердження Л. Онішкевича про те, що однією з основних причин падіння Козацької держави є те, що вона "...не спиралася безпосередню на стару державну традицію княжої Русі, бо хід державного розвитку на Україні був перерваний". Для ідеологів українського козацтва постійна апеляція до традицій Київської Русі, домагання права спадкоємності князівської влади козацтвом є головними вихідними позиціями формування політичних доктрин, обґрунтування прав України на державно-політичне самостійне існування. Таж частина шляхти та православне духовенство, що перейшли на бік козаків після повстання 1648 року уособлювали собою якраз неперервність владної і духовної державницьких традицій.
Оригінальне пояснення причин історичної поразки Козацької держави в її домаганнях на політичну самостійність і відокремлене існування дав видатний український теоретик політики європейського масштабу Михайло Драгоманов. У своїх знаменитих "Листах на Наддніпрянську Україну" він писав: "Без північних берегів Чорного моря Україна неможлива як культурний край; ми мали ті береги в часи Угличів, Тіверців і Тмутараканської Русі; ми відбили вп'ять частину їх перед нападом турків у XV ст. і мусили так чи сяк узяти їх потім. Не вдалось нам цього зробити під Польщею, з самим козацтвом, то мусило це зробитись під московськими царями (Польща була, власне, державою Балтійського басейну і через те байдужою до чорноморської справи, інтересної для подніпрянців. Московщина, як держава Балтійського і Каспійського басейну, теж байдужа до тої справи, але Донщина притягала її до Чорного моря. Ось де фатальна причина, чому всеєвропейська, а не спеціально українська завдача зруйнувати Туреччину XV-XVI ст. виконана була в XVII-ХІХ ст. державою московською, а не польською ...). Наш народ це нюхом чув". Саме цим пояснював Драгоманов орієнтацію запорізького козацтва на російську державу, адже "московське царство все-таки виповнилоелементарну географічно-національну завдачу України!". Хоча варто зазначити, що головною причиною поразки українських національно-визвольних змагань XVII-XVIIІ ст. М. Драгоманов все ж вважав той факт, що козацька старшина виявилась неготовою до того, щоб очолити націю, висловити загальнонаціональний інтерес, поступившись частиною станового. Це виявилось у невірі в сили власного народу, існуванні багатьох "зовнішніх орієнтацій", домінуванні ідей автономізму над державницькими.
Політична думка козацької доби була яскравим відображенням свого часу, еволюціонуючи разом з козацтвом як соціально-політичним феноменом. Однак, вона не лише відбивала в більшій чи меншій мірі прагнення та суперечності, а й формувала, через ідеї, певні дії провідних верств тодішньої України.
Одним з центральних питань суперечливого розвитку української державності козацької доби є проблема вибору оптимальної форми правління. "Характер гетьманату зумовлює боротьба двох тенденцій у державному розвої: монархічної і республіканської.
Loading...

 
 

Цікаве