WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

стати певним продовженням попередніх досліджень, ще одним камінчиком у міцний фундамент української держави.
?
Проблема держави в козацьку добу
Феномен українського козацтва, незважаючи на можливість певних аналогій з подібними військовими організаціями тогочасної Європи - донськими козаками в межах Московської держави, сербськими гайдуками і т.п., є унікальним. І ця унікальність визначається тією соціально-політичною роллю, яку відіграв в історії цей витвір глибинних захисних сил українського народу в, здавалося б, катастрофічній ситуації соціального і духовного розколу нації, зради політичної еліти князівсько-боярського походження, саме козацтво виступило виразником і захисником державницьких інтересів народу.
Питання походження і соціальних витоків козацтва до цього часу залишається не до кінця з'ясованим. Представники радянської історичної школи, спираючись на ідеї істориків народницького напрямку акцентували увагу на демократизмі козацької організації та шукали її витоки у напіввійськових-напіввиробничих об'єднаннях селян-втікачів від панщини, дрібних міщан та різного роду військових авантюристів українсько-татарського порубіжжя. Їх опоненти апелюють до того факту, що в козацьких політичних документах та літописах постійно підкреслювалось походження цієї групи українського народу від дружинно-боярської верстви Київської Русі та від удільних князів Литовської Русі. Козацькі літописці постійно підкреслювали, що першими гетьманами козацтва були князі Дмитро Байда Вишневецький, Предслав Лянцкоронський, Євстафій Ружинський і т.п.
У цьому давньому історичному спорі істина лежить між крайніми точками зору: формували козацькі загони для охорони кордонів з Диким Полем представники місцевої адміністрації і зараховували до них всіх бажаючих, мало звертаючи увагу на їх походження і минуле, а втікачі від панщини та різні військові авантюрники були зовсім непроти прилучитись до організованої військової сили, що могла надати їм не лише притулок, а й захист від переслідувань. Саме цей факт, на нашу думку, і зумовлює наявність в подальшому в козацтві двох домінуючих течій - так званої "демократичної" і "старшинсько-аристократичної", боротьба між якими часом була більш запеклою ніж із ворогами козацтва та українського народу.
Варто також звернути увагу на те, що осередок козацтва - Запорізька Січ, носив виразні ознаки організації за прикладом європейських військово-чернечих орденів з усіма основними атрибутами - клятви безкомпромісної боротьби "за віру", недопущення на Січ жінок і т.п. Та й самі козаки, на кшталт європейського рицарства, підкреслено іменували себе в спілкуванні з європейськими можновладцями "лицарями".
Значну роль у формуванні образу козацтва як українського рицарського стану зіграв Й. Верещинський (помер 1598 чи 1599 року), українець за походженням, римо-католицький священик у Холмі, київський біскуп з 1589 року, автор цілого ряду політичних, полемічних, моралізаторських та поетичних творів. "Саме він підхопив ідею С. Оріховського, до речі теж римо-католика, про рицарську школу в Україні-Русі, видавши в 1592 році книжку "Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в руському краї пустельних земель рицарства королівства Польського", книжка вийшла в Кракові, і "Оголошення про фундування рицарської школи для синів коронних в Україні, подібно до уставу мальтійських хрестоносців" (Краків, 1594)"
Й. Верещинський, подібно до Ст. Оріховського-Роксолана, пропагував ідею християнської єдності з метою зупинення турецько-татарської агресії і протистояння наступу мусульманства на християнський світ. Для нас особливо цікавими є його проекти організації України в державне утворення із зверненням особливої уваги на значення для цього процесу Києва, викладені в праці "Спосіб осадження нового Києва" (Краків, 1598), а також проект військово-політичної організації козацтва.
В. Шевчук зазначає: "... Йосип Верещинський чи не перший на повний голос заговорив про утворення на основі козацьких полків окремих адміністративно-територіальних одиниць (цей проект було впроваджено в життя вже в XVII ст. гетьманом Михайлом Дорошенком). Населення територіального полку з полковим містом і сільськогосподарською округою мало б підпадати під юрисдикцію місцевих органів влади. Із запровадженням такого адміністративно-територіального поділу, який узаконював і гарантував стале надходження прибутків із території Задніпров'я, мілітарноорієнтований організм старого Запорожжя мав отримати потужний імпульс для розвитку цивільних владних структур. Але найцікавіше в проекті Й. Верещинського - виразно і чітко поставлена ідея Козацької держави у формі князівства чи герцогства з підлеглістю королю, ідея, яка в XVII столітті стала основоположною для козацького державотворення, і саме за неї змагалися гетьмани від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського"
Згідно з проектом Й. Верещинського козацтво слід було розглядати як шляхетський рицарський стан, що користується джерелами прибутків і політичними правами та є панівним в козацькій державі. "Й. Верещинському відтак належить честь першого теоретика-фундатора Козацької держави, саме він визначив її корінні ідейні постулати і ступінь самоорганізації, вище якого ... козаки дуже рідко піднімалися, принаймні ідея незалежної Козацької держави, хоч і народжувалася вряди-годи в головах козацьких провідників, але домінуючою не ставала. Зате державотворчі постулати Й. Верещинського виявилися напрочуд продуктивними і живучими і у Визвольній війні українського народу, що тривала з кінця XVI, все XVII і частково у XVIII столітті, стали предметом політичних домагань козацтва"
На початок XVII сторіччя українське козацтво підійшло поділене на дві основні частини - на так званих "городових" або "реєстровців" (тобто тих, хто був занесений до "реєстру" і згідно з привілеєм короля Стефана Баторія користувався правом володіння землею, звільненням від всіх податків в обмін на обов'язок нести військову службу, отримання грошового утримання на військову амуніцію і т.п.) та "низовиків", що жили в основному з промислів у дніпровських плавнях та військової здобичі. При цьому, у критичні для безпеки держави моменти, польська адміністрація "закривала очі" на не зовсім певний статус "низовиків", активно залучаючи їх до війська і обіцяючи включення до реєстру. Оскільки чисельність реєстру весь час змінювалась, а по закінченні військових кампаній польські урядовці "забували" про свої попередні обіцянки, існував також прошарок так званих "виписчиків", особливо незадоволених владою і її невиконаними обіцянками.
Наприкінці XVI - початку XVII сторіччя Річ Посполита вела практично безперервні війни з близькими і далекими сусідами, які вимагали все нових і нових мас добре вишколених вояків і практично невичерпним "резервом" в цій ситуації ставало саме козацтво. Так, наприклад, козаки активно включились в події, пов'язані з боротьбою за московський престол після смертіІвана Грозного, підтримуючи претензії Лжедмитріїв та польського короля Сигізмунда III Вази
Loading...

 
 

Цікаве