WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

збереження автономії української православної церкви для збереження державності чітко розуміли як козацька старшина, так і вище духовенство. Так за часів укладення Переяславських статей митрополит С. Косів вирядив спеціальне посольство до царя з проханням підтвердити старі права Церкви і не відділяти українське православне духовенство від Царгородського патріархату, що було, як висловлювалось в чолобитній, "коренем всіх наших вольностей і прав". Роль церкви і релігійного питанні в поразці І. Мазепи була ще надто свіжа в пам'яті бендерських вигнанців.
Друга стаття зазначала, що "Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдяки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманської і московського царства...". Гарантом недоторканості кордонів Української держави повинні були стати договори гетьмана зі шведським королем, якому разом з нащадками надавався титул постійних Протекторів України.
Цей пункт Конституції, фіксуючи недоторканість кордонів України в межах визначених міжнародними договорами входив в певну формальну суперечність з намірами козацької верхівки і самого Пилипа Орлика. Як зазначає В. Шевчук "в планах своїх Орлик мав визволити Правобережну, Лівобережну і Слобідську Україну". Слобожанщина, яка на той час мала виразну українську більшість населення ніколи формально не входила до складу гетьманської держави. Але якщо згадати, що згідно з договором І. Мазепи і Карла XII до України мали прилучатись всі землі з українським населенням, то можна визнати, що дійсної суперечності між Конституцією і намірами П. Орлика, як її гаранта, немає.
Третій пункт декларував відновлення стратегічного союзу з Кримським ханством, що був покликаний забезпечити спокій на південних кордонах держави та збройну допомогу татар у боротьбі з Москвою.
Пункти четвертий і п'ятий Конституції були присвячені відновленню прав Запоріжжя на його землі, ліквідації побудованих царем фортець на територіях належних Кошу та закріплювали автономний політичний і економічний статус Січі в складі гетьманської держави.
Наступні пункти Конституції (з 6 по 10) є своєрідним "політичним ядром" цього документу. У них викладаються основні принципи організації влади в козацькій державі. Так стаття 6 проголошувала обмеження прерогатив гетьманської влади з метою уникнення загрози встановлення деспотичного правління і декларувала створення інституту публічної ради, якій мала належати першість у вирішенні стратегічних питань державного життя: "...ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запорозьке, укладаємо з Ясновельможним Гетьманом і постановляємо в акті обрання його Ясновельможності, навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її високі служби, так і у зв'язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичному порядку мають бути вшановані цивільні Полковники, подібні за характером обов'язків до цивільних радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів, досвідчених і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому ясновельможному Гетьману та його наступникам про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи. Без їхнього попереднього рішення і згоди, на власний розсуд (гетьмана) нічого не повинно ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися". Генеральні Ради мали збиратися не менше трьох раз на рік - на Різдво, Великдень і Покрову.
У роботі Генеральних Рад повинні були брати участь не лише полковники разом з полковими урядниками і сотниками, не лише Генеральні Радники від всіх полків, які разом з Генеральною старшиною повинні були постійно перебувати в гетьманській резиденції, а й посли від Низового Війська Запорозького. У період між Генеральними Радами, у випадку необхідності, Гетьман міг вирішувати важливі справи державного життя спільно із Генеральною Старшиною, Полковниками та Генеральними Радниками.
Для того, щоб забезпечити вірність старшини інтересам держави стаття 6 зазначає, що всі державні урядники заступаючи на свої пости повинні складати присягу на вірність батьківщині, чесне служіння Гетьману та виконання своїх обов'язків. Для забезпечення цього Конституція гарантувала право на публічну критику і обговорення дій Гетьмана: "...Старшина, Полковники і Радники можуть скористатися повною свободою голосу, щоб, чи приватним чином, чи коли (цього) вимагатиме надзвичайна і безвихідна необхідність, публічно на раді висловити докір його Ясновельможності, вимагаючи повного звіту щодо порушення законів і вольностей батьківщини, однак без лихослів'я і без найменшої шкоди гетьманській честі. За ці докори Ясновельможному Гетьману не належить ображатися чи мститися, а навпаки - він мусить подбати про виправлення порушень"
"У політичному сенсі стаття 6 була найважливішою в конституції, оскільки дозволяла старшині контролювати гетьманів, подібно до того, як польська шляхта контролювала своїх королів. У цьому була певна логіка, адже старшина виступала проти Мазепиних самодержавних методів, керуючись тими самими мотивами, з яких гетьман відкидав абсолютизм царя"
Для забезпечення права вільного висловлювання і оцінки дій гетьмана стаття 7 зазначає, що питання про образу гетьманської честі і встановлення вини повинен розглядати не сам гетьман, а Генеральний Суд на основі закону і права. Таким чином відносини між державою (гетьманом, як її главою) і громадянином опосередковувались судовою владою рішення якої були обов'язковими для всіх без винятку.
Восьма стаття Конституції наголошувала на тому, що головні функції у вирішенні громадських справ повинна виконувати Генеральна старшина, а не гетьманські слуги, яких "... не слід залучати до участі в будь-яких законодавчих, управлінських і військових справах, відсторонивши їх від посольств, а ще більше від громадських доручень"
Дев'ятою статтею Конституції затверджувався інститут Генеральних скарбників, які мали слідкувати за державними прибутками і видатками та не допускати присвоєння гетьманом державної власності. У полках також мали обиратись по два присяжних скарбники, функції яких були аналогічними на полковому рівні. При цьому скарбники виводилися з-підконтролю гетьмана та полковників і повинні були складати щорічні звіти перед Генеральним скарбником, а той, у свою чергу, перед Генеральною Радою.
Стаття 10 присвячена визначенню адміністративних обов'язків і прав гетьмана та полковників, як керівників територіально-адміністративних одиниць держави. Зазначалося, що "... як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог... нехай пани
Loading...

 
 

Цікаве