WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

Проблема держави в козацьку добу (науковий реферат) - Реферат

договору, розуміючи нагальну необхідність формування повноцінної, у тодішньому розумінні, соціальної структури суспільства, включили до нього положення, згідно з яким "Зосібна також для подальшого прихилення до послуг його королівської милості, кого гетьман руських військ презентуватиме за гідних шляхетського клейноду, тих усіх без утруднень буде нобілітовано з наданням усяких шляхетських вольностей так, однак, визначити, щоб з кожного полку могло бути сто нобілітованих". Це викликало значне незадоволення серед козацтва, яке ще з часів привілею короля Стефана Баторія звикло вважати себе станом рівним шляхетському. А вибіркова нобілітація, незважаючи на те, що ця практика повинна була продовжуватись і в майбутньому, ставила тих хто опинявся поза списками "100 кращих" у стан невизначеності, більше того, загрожувала урізанням їхніх прав до становища селян.
Не сподобався козацькій масі і пункт, яким вводився новий порядок обрання гетьмана - стани України вибирали кількох кандидатів, а король з них призначав гетьмана. Козаки розуміли, що "...це, як, зрештою, і витворення української шляхти, надавало козацькій республіці не демократичного, а аристократично-республіканського статусу, уподібнюючи її до структури коронної і Великого князівства Литовського - вищі сфери до цього прагли, а нижчі - заперечували"
"Гадяцький договір не був реалізований, проте він має величезне значення, як пам'ятник державницької думки України. О. Левицький слушно назвав Гадяцький договір українською національною програмою. Але той договір стояв вище від рівня понять тогочасного суспільства, навіть його еліти, старшини. Це був дійсно величний пам'ятник Козаччини"
І. Виговський та його соратники прагнули збудувати українську державу за зразком європейських великих князівств чи герцогств, подібно до Великого князівства Литовського чи німецьких князівств, що хоча й визнавали протекторат з боку іншої, більш потужної держави, але зберігали практично всі атрибути суверенної держави. До того ж прагнення створити власний монетний двір свідчить про те, що їх стратегічною метою було досягнення повного суверенітету, а протекторат був лише тимчасовим компромісом між прагненням до повної політичної самостійності і несформованістю державницької традиції та національної еліти, здатної взяти на себе відповідальність за державне існування нації.
Гадяцький договір свідчить про бажання його творців з української сторони дещо відійти від демократичних республіканських традицій українського козацтва і перетворити Україну на аристократично-демократичну, за формою правління, республіку, що була більш пристосованою до реалій політичних традицій тогочасної Європи. Гетьман, як глава держави, наділявся досить широкими повноваженнями, однак його влада суттєво обмежувалася введенням у законодавчому порядку спеціальних інститутів здійснення законодавчої і судової влади.
Цей витвір української політичною думки, що поєдналась із досягненнями тогочасної європейської політичної теорії завдяки старанням Ю. Немирича, надовго став зразком для тих козацьких провідників, що боролися за права свого народу і країни. Ідеї Гадяцького трактату значною мірою використовувались і "останнім гетьманом обох сторін Дніпра П. Дорошенком", і творцями найбільш відомої пам'ятки політичної думки козацької доби - так званої Конституції Пилипа Орлика.
Гадяцький договір викликав величезне незадоволення в Москві, яке незабаром вилилось у підбурювання незадоволеної діями І. Виговського старшини і відкриті військові дії. Незважаючи на блискуче виграну І. Виговським битву під Конотопом, коли, за висловом російського історика С. Соловйова, загинув "цвіт російського дворянства", несприйняття рядовим козацтвом деяких соціальних аспектів Гадяцького договору, побоювання селянства щодо можливості відновлення панщини і помсти за погроми шляхетських маєтків, гетьману довелося 1659 року скласти булаву.
Епоха після зречення І. Виговським влади отримала в українській історії сумнозвісну назву Руїна. Це був період фактичного безвладдя, анархії і самої страшної, громадянської, війни. В Україні було одночасно по два, а то й по три гетьмани, що шукали підтвердження своїх владних повноважень у Москві, Варшаві, Стамбулі чи Бахчисараї і завзято воювали один з одним, знищуючи людський і економічний потенціал держави. Були серед них і великі патріоти на зразок П. Дорошенка, і великі авантюристи, що опікувалися лише власною вигодою.
Цим становищем у повній мірі користалися їх "покровителі", що прагнули увірвати собі шмат української землі. 1667 року Москва і Польща за відсутності українських уклали в Андрусові мирний договір згідно з яким Правобережна Україна відходила до складу Речі Посполитої, а Лівобережжя з Києвом і околицями (спочатку лише на два роки) - до Московської держави. Над Запоріжжям оголошувався протекторат двох держав. Широка смуга вздовж правого берега Дніпра була оголошена "нічийною землею", заселення якої заборонялось.
Певної стабілізації соціально-політична обстановка в Україні досягла на території Гетьманщини (частина Лівобережжя на яку поширювалась влада гетьмана, що визнавав московську зверхність) за часів правління Івана Мазепи (1687-1709 рр.).
Постать Івана Мазепи викликала і продовжує викликати значний інтерес, а його життя могло б стати основою для багатьох пригодницьких авантюрних романів. "Освіта, здобута в Київському колегіумі та в університетських центрах західних країн, дала йому можливість розмовляти російською, польською, латинською, італійською, французькою й татарськими мовами. Потяг до знань не залишав гетьмана протягом усього життя". До осягнення гетьманської булави І. Мазепа зробив карколомну кар'єру - був придворним польського короля Яна Казімира, генеральним писарем гетьмана П. Дорошенка, генеральним осавулом у І. Самойловича. Ставши гетьманом він перетворився на одного з найбільш наближених до царя Петра І і найбагатших можновладців у всій Московській державі.
Концентруючи у своїх руках величезні багатства, І. Мазепа відзначався меценатством - на його гроші було споруджено і відремонтовано багато храмів, підтримувались заклади освіти. Саме І. Мазепа добився надання Київському колегіуму надання 1701 року статусу академії.
Значну увагу приділяв І. Мазепа і розбудові соціальних і політичних інститутів української гетьманської держави у тісних рамках автономного існування Гетьманщини у складі Московського царства. Як зазначає В. А. Смолій "Ідеалом суспільно-політичного устрою для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита. Там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадуваврезиденцію польських королів. Було впроваджено відповідний ритуал, з'явилися молоді польські шляхтичі, яких називали "гетьманськими дворянами". У роки правління І. Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані "бунчукові товариші", значкові товариші", "знатні товариші... У небуття йшли демократичні козацькі традиції
Loading...

 
 

Цікаве