WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

князівського титулу. Гетьман є начальником, господарем землі Руської, але його право на це забезпечується вибором громадян держави. У той же час, автор "Історії Русів" постійно наголошує на тому, що гетьманом не може стати простий козак, а якщо таке і відбувається, то народ і державу чекають серйозні проблеми. Також підкреслюється, що адміністративні посади в козацькій державі посідали "питомі русаки", що мали в ній фамільні корені та тривалу родову осідлість.
Перші перемоги над поляками поставили перед козацтвом, відзначає "Історія Русів", питання про те, що робити далі. Устами Б. Хмельницького автор ставить питання про необхідність пошуку зовнішньої підтримки молодої держави та отримання протекції з боку сильніших держав. Необхідність цього кроку пояснюється наступним чином: "А що йдеться про протекцію, то она нам не лише корисна, але майже неминуча, і розсудлива людина або досконалий політик з першого погляду запримітить, що саме положення землі нашої, відкритої з усіх сторін і незручної для украплення, робить з нас гралище невідомої долі і сліпих випадків" [110, с. 142]. Подібне використання в якості аргументу геополітичного становища України зближує "Історію Русів" з ідеями, висловленими П. Орликом у "Виводі прав України".
Тема вибору зовнішньої орієнтації є одним з провідних політичних мотивів "Історії Русів", автор до неї повертається неодноразово, прагне навести вичерпну аргументацію на користь того чи іншого варіанту. Так описуючи ситуацію після укладення Зборівської угоди та надходження пропозицій про протекцію з боку сусідніх держав, "Історія Русів" використовує фабулу відомого літописного сюжету про вибір віри князем Володимиром - посли Польщі, Туреччини та Московщини приносять козакам дари і пропонують союз і протекцію. Оцінка цих дарів та їх прихованого сенсу дається устами українського духовенства: "... дари Польські складаються з сукон, покритих килимом, то буде і народ, що з Поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; Турецькі дарунки одягнуті і покриті папером і шовком, то і народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та паперові матерії; а Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він у рогожі і під рогожі" [110, с. 142].
Сам автор підкреслено відмежовується від таких висновків про можливі результати вибору тієї чи іншої зовнішньо-політичної орієнтації, зазначаючи, що духовенство в переважній своїй частині навернене з уніатства і таємно жалкувало за втраченою владою над простим народом, що її надали поляки. Однак варто зазначити, що автор "Історії Русів" досить часто використовує таку манеру викладу думок, коли його власні оголошені позиції і симпатії в аргументації явно програють висловлюванням його "ідейних опонентів", цитованих ним же самим. Пояснити таку особливість можна з урахуванням особливостей царської цензури та наслідків вільнодумних висловлювань. Використовуючи ж апокрифічний принцип викладення позиції, автор "Історії Русів" зберігав не лише свою свободу, а й можливість розповсюдження свого твору. І, можливо, саме це сприяло появі цієї книжки друком в умовах жорсткого тиску з боку російського самодержавства на будь-які прояви "малоросійського сепаратизму".
Засуджуючи начебто антимосковську позицію духовенства, автор "Історії Русів" в тому ж місці твору приводить яскравий публіцистичний виступ улюбленця рядового козацтва, блискучого полководця І. Богуна. Говорячи про можливі наслідки орієнтації на Москву той заявляє: "... в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого і Царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати, а лише рабствувати. Самі вельможі та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, кресьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказувати своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скоріше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися з вогню в полум'я" [110, с. 142-143].
Не менш різкими є висловлювання рядових козаків, які вважають, що недопустимо, визволившись від польської залежності, добровільно запродатися в неволю, та ще й "такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в найлихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі" [110, с. 143-144]. При цьому вони підкреслюють, що єдиний аргумент на користь Московської держави - належність до однієї віри - не витримує ніякої критики: "А вір у них стільки, скільки слобід, а в них домів, а нерідко і в одному домі декілька їх вміщається, і одне сімейство від різновірства не може разом ні жити, ні їсти з одного посуду, а вся віра складається у них в розборі образів і хрестів, і хто з них кращий, той і є достойніший для почитання і сильніший до помочі людської; для Бога ж, Творця і Господа, невідомо що у них зостається. Отож коли з таким народом об'єднатися нам, то або вони нас розпродадуть поодинці, або переморять нас на вулицях своїх і розпуттях, бо ніхто не пустить в дім свій ніякого нашого перехожого..." [110, с. 144.].
Для виступу І. Богуна і простих козаків характерним є акцентування уваги саме на політичних та соціальних вадах організації суспільного життя в Московській державі і наголошується на можливості вкрай негативних наслідків для українського народу у випадку союзу з цією країною.
Давши таку картину загальнонародного спротиву самій ідеї об'єднатися союзом з Московськоюдержавою, автор "Історії Русів" зазначає, що Б. Хмельницький змушений був відступити від неї на деякий час, зазначивши, що особливості геополітичного становища України змусять все ж повернутися до ідеї про пошук зовнішньої опори і союзників.
Б. Хмельницький в цілому зображений в "Історії Русів" традиціях тогочасної російської історіографії - визначний воєначальник, що прагнув до об'єднання "двох Росій" і послідовно притримувався цієї ідеї. Вершиною його сподівань стали Березневі статті, укладені в Переяславі. Правда "Історія Русів" не ідеалізує ситуацію і не говорить про одностайну підтримку цих дій Б. Хмельницького: знову постає питання вибору і знову гетьман використовує як головний аргумент спільність віри. Сам же автор "Історії Русів" підкреслює, що Березневі статті головним своїм змістом мали підтвердити відродження стародавніх прав і вольностей та української державності. З усіх статей він приводить тільки три: про збереження всіх
Loading...

 
 

Цікаве