WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

той час єдиним порятунком національної ідеї, єдиним можливим виходом з ідеологічного сліпого кута. Відкривало широкі шляхи для культурної творчости, шлях до вивчення життя мас до їх усвідомлення ("просвітянство"), для всього того, що творило нові підстави майбутнього відродження державної ідеї" [198, с. 72-73].
Оцінюючи роль Харкова у становленні сучасної української нації, розвитку української політичної думки, І. Лисяк-Рудницький наголошував на тому, що він "...дійсно заслуговує на назву "першої столиці відродження"... : гурток учених і літераторів, що скупчився біля Харківського університету, започаткував дослідження над українським фольклором і впровадив народну мову до літературного користування. Підо впливом подувів європейського романтизму вони "відкрили" українську етнічну тотожність, що послужило за фундамент для формування новочасної української національної свідомости. Проте слід зазначити, що "харківські романтики" були вільні від будь-яких політичних тенденцій, вони були чистими культурниками. Політизація українського відродженського руху наступила щойно на другому етапі, після повернення його центру до Києва в 1840-х роках" [152, с. 207-208].
Окрім козацько-старшинської державницької традиції та літературного процесу на демократичній етнічній основі, значний вплив на формування української політичної думки першої половини XIX сторіччя мала діяльність в Україні таємних товариств, не пов'язаних безпосередньо з українською справою, у першу чергу декабристів і масонів.
Декабристський рух в Російській імперії виник як результат проникнення на територію держави ідей Великої французької революції. Воно стало масовим після перемоги Росії у війні 1812 року та практичним знайомством молодих представників офіцерського корпусу імперії з реаліями життя в Західній Європі, її політичними і світоглядними традиціями. Порівняння було не на користь Росії і її патріотично настроєні сини, керуючись почуттями обов'язку перед Батьківщиною, вирішили домагатись зміни соціального ладу в країні, щоб вивести її в ряд передових в Європі. І не лише у воєнному відношенні. Успішні військові походи імперії в Європу обернулись для Росії виникненням революційних настроїв у значній частині офіцерського корпусу і вперше створили передумови для спроби здійснити соціальну революцію, яка могла б кардинально змінити подальший хід історії. Після війни 1812 року і грудневого виступу у грудні 1825 - подібний взаємозв'язок між військовими вторгненнями до Європи і зростанням революційних настроїв став своєрідною традицією російської імперської історії.
Україна, поряд з Санкт-Петербургом, стала одним з основних центрів Руху декабристів: тут виникли і діяли дві досить потужні таємні організації - "Південне товариство" і товариство "Об'єднаних слов'ян", які напередодні повстання злилися. Створена П. Пестелем "Руська правда", як програмний документ, виражала чотири основні завдання революційної боротьби: звільнення селян від кріпосної залежності, ліквідацію самодержавної монархії, запровадження республіканського ладу, скасування станового поділу та привілеїв.
Однак, незважаючи на прагнення скасувати соціальну і політичну нерівність, радикалізм і декларовану демократичність, декабристський рух на території України свідомо ігнорував прагнення українців до державно-політичної самостійності. Більше того, зазначає О. Субтельний оцінюючи ставлення до українського питання П. Пестеля, "... його ідеї не відбивали інтересів неросійських народів імперії. Він стверджував, що за винятком поляків з їхньою високорозвиненою культурою, всі інші національні меншості підлягали русифікації. Зокрема щодо українців він прямо заявляв: "Малоросія ніколи не була і бути не може самостійною... Відтак вона повинна поступитися своїм правом бути окремою державою". Аналогічних поглядів в українському питанні протягом багатьох поколінь додержуватимуться й інші російські революціонери" [260, с. 190].
П. Пестель притримувався такого погляду на національна питання обґрунтовуючи свою позицію тим, що Україна поряд з Фінляндією, Естляндією, Ліфляндією, Курляндією, Білорусією, Грузією та іншими країнами і народами ніколи "не могла і не може" користуватись державною самостійністю, тому що завжди належала чи то до Росії, чи то до "іншої сильної держава". А тому всі ці народи повинні назавжди відректись від прав самостійності по "праву благоугодства". У програмних документах "Північного товариства", правда, говорилось про можливість територіальної реформи в Росії на засадах обласної автономії і виділялись, серед інших, дві області - Україна, з центром в Харкові, та Чорномор'я з центром в Києві.
Проти цієї позиції керівника "Південного товариства" відверто не заперечував ніхто з його учасників. Навіть члени Товариства "Об'єднаних слов'ян", хоча в їх документах і передбачалось створення в майбутньому федеративної слов'янської республіки, правда без участі України і Білорусії як суб'єктів цього об'єднання. Як відзначає Д. Дорошенко, це товариство "ставило собі головну ціль увільнення всіх словян від абсолютистської влади, знищення національного автономізму поміж деякими славянськими народами й сполучення їх усіх в одному федеративному союзі. Малося на увазі докладно означити границі кожної окремої славянської держави, запровадити у всіх народів демократичну парламентарну форму правління, скласти конгрес для управи ділами цілого союзу й для зміни, в разі потреби, загальних основних законів. Кожній окремій державі мала бути дана повна свобода й незалежність у вирішенні її внутрішніх справ" [350, с. 277]. У цьому ідеї Товариства "Об'єднаних слов'ян" справили певний вплив на позиції і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства, що виникне на кілька десятків років пізніше в Києві.
Оцінюючи в цілому вплив декабристського руху, його республіканських і демократичних прагнень на розвиток української політичної думки Я. Оршан звертав увагу на те, що "Ці ідеї мусіли також торкнутися сфери української політичної думки і принесли з собою тут на тлі поневоленої нації здебільша найбільш трагічні наслідки. Бо в момент, коли корчилася духовна субстанція української нації, коли йшла на неї безпереривна атака з боку нації-пана, цій субстанції застрикнуто було отрую віри в "братерство", "вселюдськість" і "справедливість". Саме тоді, коли для української національної ідеї треба було найчистішого виду національної відмежованости, виключности, яскравого національного максималізму - для відборони перед наступом московської ідеї, заразилася українська політична думка недугою, що мучатиме її довго, подекуди, аж по нині" [205, с. 3].
І все ж, варто зазначити, що незважаючи на ігнорування вцілому українського питання, відвернення багатьох молодих українців гаслами "братерства" від завдань здобуття державно-політичної самостійності для власної нації, декабристський рух зіграв і певну позитивну роль. Він продемонстрував нагальну необхідність поєднання питань боротьби за власну державу з соціальним визволенням широких мас українського народу.
Декабристський рух свої лозунги та організаційно-конспіративні засоби
Loading...

 
 

Цікаве