WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

Початки національного відродження (перша половина ХІХст.) (науковий реферат) - Реферат

[110, с. 216]. Ніхто не має права закріпачувати, передавати у власність чи ділити вільний народ вільної країни. І народ цей, щоб зберегти свою свободу може вдатися до найрадикальніших заходів, як він неодноразово робив це у своїй історії. Народ, для автора "Історії Русів", є джерелом суверенітету і тільки він вправі розпоряджатись власною долею.
Щодо відповіді на питання про те, наскільки послідовним був автор "Історії Русів" у відстоюванні автономності української держави саме в складі Російської імперії, то варто згадати його ідею про "найменше зло", як спосіб виправдання саме такої позиції. Руїна і її гіркі уроки, проблеми релігійної нетерпимості - все це змушує автора виходити з позиції "реальних цілей": якщо повна незалежність неможлива, то нехай буде якнайширша і твердо гарантована автономія. Але компроміс цей має межу - якщо права народу на організацію власної влади будуть порушені, то він, народ, має право на повстання і збройний захист свого суверенітету до останнього. Краще вмерти вільним ніж жити рабом. І цей вільнолюбний пафос є одним з провідних мотивів всієї "Історії Русів".
Оцінюючи головні ідеї твору, бажання і стремління його автора С. Єфремов писав: "Можна тільки сказати, що "Исторія Русовъ" зібрала і сформулювала ті думки, які панували серед тодішньої інтелігенції на Україні, що автор її став ідеологом національної окремішності українського народу та його права на самостійне життя державне й культурно-національне. Хоч би яка була історична вартість цього надзвичайно талановитого памфлета політичного (виділення С. Єфремова - О.С.), але як документ з громадського життя, "Исторія" має вагу величезну: вона дає цікавий образ настрою на Україні, де була не тільки в момент свого написання, а й довго ще потім, однією з найвільнодумніших книг" [93, с. 214].
Визначний громадський і політичний діяч України другої половини XIX сторіччя М. Драгоманов, високо оцінюючи значення "Історії Русів" звертав увагу на те, що її автору вдалось поєднати в цій роботі лібералізм і демократизм, вважаючи саму книжку першим проявом політичного лібералізму в українській політичній думці. Він, зокрема, зазначав: "Першим проявом лібералізму слід признати "Историю русов" Псевдокониського, котра, як тепер можна сказати, вийшла з сім'ї Полетик (див. "Киевскую старину", 1893, 1, 41-76, звідки досить ясно видно, що та книжка написана була коло 1810 р. і стоїть у зв'язку з тодішніми конституційними планами Олександра І і його першого міністра Сперанського. Треба завважити, що ще батько автора "Истории русов" Гр. Полетика, депутат 1767 р., був одним з немногих тодішніх українських козацько-шляхетських лібералів - противників кріпацтва). На щастя на цей раз лібералізм явився вкупі з демократизмом відповідно тим розмовам про звільнення кріпаків, що велись у європейсько-російській громаді й навіть в урядових кругах ще в часи Олександра І" [82, с. 433].
При всьому вільнодумстві, за своїми суспільно-політичними поглядами автора "Історії Русів" все ж можна віднести до числа козацьких традиціоналістів-консерваторів, для яких були неприйнятними будь-які зміни усталеної системи козацько-старшинської демократії, що набула закінченого вигляду в добу існування Гетьманщини. Цей політичний ідеал він поклав в основу своєї історичної концепції і твердо притримувався його, іноді всупереч історичній правді. Але його завданням було не стільки написати історію правдиву за фактами, скільки за духом, підняти почуття національної самосвідомості та гордості і на цій основі змінити хід історії не на папері, а в житті.
Оцінюючи місце і роль "Історії Русів" в житті української нації В. В. Кравченко зазначає: ""Історія Русів" заповнила собою прірву, що виникла між козацько-дворянською та новітньою, національно-народницькою епохою в українській історіографії. Вона не лише зберегла традиції державницької суспільно-політичної думки, а й збагатила їх просвітницьким гуманізм та лібералізмом, доповнивши блискучими історіософськими спостереженнями над безперервність історичного буття українців, їхнього місця в далекій від братства сім'ї сусідніх народів. Історичні концепції козацьких патріотів кінця XVII-XVIII ст. знайшли в "Історії Русів" своє логічне завершення".
Ідеї, висловлені анонімним автором "Історії Русів", здійснили значний вплив на подальший розвиток українського політичного мислення: ідея державності, нехай і в дещо урізаному, автономному, вигляді отримала потужне історіософське обгрунтування. У той же час саме державницький пафос праці, зашифровані, але для "посвячених" цілком зрозумілі незалежницькі ідеї, сприяли її популярності і посилювали вплив на уми та настрої національно свідомої частини українського суспільства, пробуджували сплячих, обнадіювали тих, хто зневірився. Як зазначає М. Возняк, оцінюючи значення цього визначного твору української політичної думки, "Свій величезний вплив завдячує "Історія Русів" тій обставині, що її автор освітлив всю історію України з погляду суверенности й автономности української нації, що висунув усюди на перший плян ідею боротьби України за свої давні права і привілеї, що вмів переповісти історію руйнування українських вольностей високо-драматичним стилем і нераз із справжнім патосом. Автономічний принцип видержаний у всій книжці: тут Україна не провінція, а окремий незалежний край, хоч і підпадає під шкідливий вплив польського режіму й асиміляційну політику Московщини" [35, с. 8].
Закінчуючи логічно епоху політичного мислення українського козацтва, цей видатний твір став явищем XIX сторіччя, принісши в нього ідею поєднання державницької традиції і етнічної самоідентифікації нації на всьому просторі її помешкання. С. Єфремов писав: ""Исторія Русовъ" була немов пророкуванням про близьке національне відродження України і оправданням її нового письменства, з якого те відродження почалося" [93, с.215].
Характеризуючи в цілому стан політичного мислення українців Наддніпрянщини Я. Оршан, спираючись на думки висловлені на початку XX сторіччя Ю. Охримовичем, виділяв, як найбільш характерні, такі тенденції: "Так отже характеризують політичне обличчя українства початку XIX ст. наступні процеси: 1. Частина української провідної верстви перейшла під натиском Москви на позиції московського націоналізму офіційної форми; 2. Інші - українці-декабристи захоплені загально-людським або загальнодержавним "поступом" - стають духовними батьками всіх пізніших ліберально-соціялістичних "общєрусизмів" серед українства, до "совєтського українства" включно; З.Піоніри української науки і літератури мають великі заслуги у цих ділянках, але стоять осторонь політики і 4. Самостійницькі течії - політично-свідоме українство - сильне ще в ті роки та загрожене не тільки царським режімом але й новими вбивчими для них ідеями, достає великого імпульсу завдяки Тарасові Шевченкові. Та всеж наслідки цього імпульсу зможуть прибрати конкретні політичні форми щойно при кінці XIX ст." [205, с. 5].
Незважаючи на критичне ставлення до ролі українських діячів-культурників у становленні української політичної думки таких її перших дослідників як Ю. Охримович та Я.
Loading...

 
 

Цікаве