WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

багатствами. На найнижчому щаблі суспільної ієрархії перебували раби, що походили з військових бранців.
На чолі суспільства стояли "царі" та родові старійшини. Влада "царів" була спадковою,сильної та деспотичною і мала, за уявленнями самих скіфів, божественне походження. Однак вона була обмежена народними зборами - "Радою скіфів". "Рада" мала право усувати "царів" від влади і вибирати нових з числа членів царського роду.
Проблема існування державної організації у скіфів, часу її появи та характеру не має однозначного трактування в сучасній науковій літературі. Найпоширенішою є думка про те, що скіфське суспільство знаходилось на стадії ранньокласових відносин та державності заснованої на експлуатації праці рабів, збіднілих співплемінників та землеробського населення. Як відзначав ще Страбон, номади займалися більше війною, ніж розбоєм, ведучи війни за данину: віддаючи землю звиклим до землеробства, вони задовольняються одержанням помірної данини.
Дослідження державності давніх скіфів цікаве тим, що дає можливість прослідкувати формування у землеробських племен (предків сучасних українців) ставлення до держави, уособленням якої були царські скіфи, та проаналізувати характер взаємовідносин основної маси населення і державного механізму. Чужинність державної влади (як соціальна, так і, можливо, етнічна), її певна відстороненість від нагальних проблем життя давніх предків українців (обмеження завдань влади збором данини, і, далеко не завжди гарантованим захистом від кочівників-чужинців) поклала початок формуванню відчуженості між державою та автохтонним землеробським населенням, яку ми можемо спостерігати практично на протязі всієї української історії.
Важливим моментом, який вплинув на формування політичних традицій та стереотипів поведінки українців, було існування в Північному Причорномор'ї давньогрецьких колоній. Початок заселення Півдня України вихідцями з давньогрецьких міст-держав відноситься до кінця VII - початку VI сторіччя до н.е. Найважливішими серед їх поселень були Ольвія, Тіра, Херсонес, Боспор.
Грецькі міста-держави Північного Причорномор'я відігравали роль торгівельних посередників між населенням, що проживало на території сучасної України та середземноморською цивілізацією, а також виконували роль форпосту в розповсюдженні еллінської культури з її повагою до особистості, у тому числі і політичного.
Основною формою державного правління в грецьких колоніях була демократія у різних її проявах. Це зумовлювалось тим, що колоністи, як правило, приносили з собою ідеї про необхідні форми організації державного життя, що існували в готовому вигляді в метрополіях. Сприяла цьому і певна схожість соціальної структури: наявність значної кількості незалежних власників-виробників (ремісників, дрібних землевласників). Політичними правами користувались лише громадяни цих міст-держав, як правило, етнічні елліни. Іноплемінники могли отримати право громадянства лише у виняткових випадках, за виключні заслуги перед полісом.
Дещо осторонь стояв Боспор з його політичним устроєм у вигляді монархії. Деякі історики схильні пояснювати цю особливість наявності на території Боспорського царства значної кількості місцевого варварського населення та дещо відмінними пануючими формами господарювання.
Вплив культури грецьких міст-колоній на предків сучасних українців був надзвичайно великим, спочатку через посередництво кочівників, а з початком нашої ери і через безпосередні контакти. Цим, до певної міри, можна пояснити надзвичайну популярність ідей давньогрецьких мислителів серед представників освічених верств України, особливо в добу Козаччини.
На межі нашої ери еллінські та римські історики і географи про безпосередніх предків українців - слов'ян. Пліній, Таціт, Птоломей вже в I-II століттях н.е. називають їх під іменем венедів локалізуючи ареал їхнього розселення лісостеповою зоною Правобережної України аж до басейну Вісли, вважаючи автохтонним населенням цієї території.
На думку більшості істориків у перших століттях нашої ери соціально-економічний розвиток слов'янського суспільства ознаменувався значним піднесенням рівня господарської діяльності. У самостійну галузь ремесла виділяється видобуток та обробка металів, внаслідок чого виникають центри металургійного виробництва, що постачали залізом та виробами з нього місцевий ринок. Розвиток металургії та металообробки сприяли значному вдосконаленню сільськогосподарських знарядь праці, зростанню продуктивності праці, слугуючи експансії слов'янської землеробської цивілізації. Значне вдосконалення знарядь праці створило можливість вести сімейне господарство на самостійних, приватних засадах, сприяючи формуванню громад на принципі територіальності.
Мирна землеробська колонізація слов'янськими племенами нових земель сприяла розширенню їх контактів, мирних і не завжди, з близькими і далекими сусідами, збігшися в часі з періодом великого переселення народів. Переважно мирні контакти слов'ян з населенням грецьких колоній та римської імперії в перших століттях нашої ери значно відрізнялись від стосунків з готами, що з басейну північної Вісли в II ст. н.е. прийшли на територію Північного Причорномор'я і, створивши тут власну державу, намагались підкорити собі місцеве населення. З готських хронік, що описували тогочасні події можна дізнатись, що вже в той час у слов'ян існували певні форми державності. Так готський історик Іордан, описуючи війни готів та слов'янського племені антів, зазначав, що 375 року готи захопили слов'янського князя Божа з синами і 70 вельможами і стратили їх. Існують також згадки про "державу антів", що вступала в політико-правові відносини з готською та іншими державами.
Про особливості суспільно-політичного устрою слов'ян у ці часи важко говорити з певною однозначністю. Так у тогочасних писемних джерелах неодноразово згадуються представники місцевої соціальної верхівки: королі, володарі, князі, старійшини. Так, крім Божа, згадуються серед склавінських князів верховних князь Даврит, володар і король Мезамир та ін.
У той же час візантійський історик IV сторіччя Прокопій Кесарійський стверджує, що слов'яни не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві (демократії) і тому у них щастя і нещастя в житті вважаються спільною справою. Свідчення про те, що найважливіші справи слов'янські племена вирішували колективно є також і в інших хроністів.
Можна припустити, що вже в ці давні часи в організації політичного життя слов'янського населення сучасної України спостерігається наявність двох тенденцій. Перша виражалась прагненні до збереження та розвитку колективних форм управління, народоправства, демократизму в прийнятті найважливіших рішень, що базувалась на економічній автономії сім'ї землероба та територіальній сільській общині, що підривала авторитет родових старійшин. Друга - у прагненні до встановлення "сильної", по можливості
Loading...

 
 

Цікаве