WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

пролляли".
Ця "втрата честі" пояснюється тим, що сам Святослав, будучи великим князем Київським, готував об'єднаний похід всіх князів Київської Русі для ліквідації загрози для населення держави з боку войовничого Степу. У "золотому слові" Святослав почергово звертається до найбільших можновладців Русі, які, маючи величезні багатства та значні військові сили, не бажають виступити на захист загального інтересу. У цьому списку і Всеволод "Велике Гніздо" Суздальський, і Ярослав Осмомисл Галицький, і правнуки Володимира Мономаха Рюрик і Давид, і Роман Волинський та його двоюрідний брат пересопницький князь Мстислав з братами Інгваром і Всеволодом, і полоцький князь Ізяслав і інші менш значні князі.
Звертаючись до князів полоцьких - нащадків Всеслава Брячиславича, що у своїх міжусобних війнах постійно наводили на Русь половців, великий князь закликає їх припинити суперечки і усмирити гординю:
"Ярославе і всі внуки Всеслава!
Уже понизьте стягисвої,
вкладіте свої мечі затуплені:
ви-бо вже вискочили з дідівської слави!
Ви-бо своїми крамолами
почали наводити поганих
на землю Руськую,
на добро Всеслава.
З розбрату і постало насилля
од землі Половецької".
Закликання степовиків для вирішення міжкнязівських конфліктів - це ідея яка, як пояснення головної причини бід Київської Русі, присутня в політичні думці князівського періоду ще з часів написання "Повісті минулих літ. Автор "Слова...", вклавши її у вуста великого київського князя зумів надати їй пафосного звучання. Порушення владної ієрархії є однією з головних причин, що допускають князівські міжусобиці, чвари, закликання зовнішніх сил для вирішення внутрішніх суперечностей - це головні причини занепаду колись могутньої держави. Говорячи про самовільний виступ проти половців Ігоря і Всеволода, вустами великого князя, автор слова заявляє:
"І уже не бачу влади сильного,
і багатого, і многократного
брата мойого Ярослава" .
Не слухають великі князі земель Русі слів великого князя Київського, не слухаються їх удільні князі. Князі ставлять свої інтереси вище загальнодержавних, відстоюють інтереси свого уділу і не соромляться навіть закликати для задоволення своїх амбіцій "поганих", що лише грабують землю руську. Навіть ті молоді й чесні князі, як Ігор і Всеволод, що готові боротись з половцями до останнього, через амбітність приносять своєму народу лиш шкоду:
"Ви ж сказали: "Мужаймося самі -
славу минулу самі візьмемо
і прийдешню ми самі поділимо".
Невміння підкорити свої владні амбіції загальному інтересу, відкинути власне честолюбство заради спільної справи - ось справжнє горе Ігоря. Честь князя не лише у військових звитягах, не лише в окремій виграній битві. Він не лише воїн, не лише охоронець рідної землі. Він правитель - що несе за неї відповідальність.
Горе Ігоря - це не лише його особисте, це горе всієї Київської Русі напередодні монголо-татарської навали. К. Маркс свого часу охарактеризував "Слово о полку Ігоревім" саме як твір, провідною ідеєю якого є заклик до єднання князів перед загрозою майбутньої катастрофи. Однак, як зазначає Ю. Лотман "Ідея сильної централізованої влади ... авторові "Слова" просто невідома. Він сподівається на братський союз і єдність дій багатьох князів-феодалів, а не на заміну влади якою-небудь іншою, політично більш виправданою системою. Зло він вбачає лише у характері князів, в їх поведінці як правителів, у відсутності в їх політиці ... морального та патріотичного начала". Авторові "Слова" залишається лише закликати:
"Вступіте, господарі, в золоті стремена
за обиду часу нашого,
За землю Руськую,
за рани Ігореві,
смілого Святославича!"
Але заклики "Слова о полку Ігоревім" залишились непочутими князями, що почували себе все більш "рівними" київському, за півстоліття до справжньої національної катастрофи. Хвиля азійських загарбників, що несла з собою нові, незнані і незвичні форми організації суспільного і державного життя знищила підточену князівськими суперечками будівлю Київської Русі.
Навала призвела до знищення та виведення в рабство величезних мас населення, руйнування міст та монастирів, встановлення нових відносин між правителями та підданими. Значна частина, густо населених до того, земель теперішньої України перетворилась на майже безлюдну пустелю. Князі змушені були отримувати в Орді ярлик, що підтверджував їх право на княжіння в землях, які вони вважали своїми. Монгольські баскаки могли розпоряджатись їх землями, майном і навіть життям в таких межах про які великі київські князі навіть не могли мріяти.
На певний час залишки києворуського державного устрою збереглись на заході України, де діяльний і талановитий полководець і організатор князь Данило Галицький намагався утворити за підтримки римського папи коаліцію європейських монархів для боротьби з монголо-татарами. Він навіть прийняв з рук римського першосвященника королівську корону. Данило Галицький прагнув, і на певний час це йому навіть вдалося, приєднати до своїх володінь Київ, як символ єдності земель Русі. Однак, непослідовність вірогідних союзників, протидія князів-конкурентів, боярської опозиції і, як не дивно, частини простого народу, не дали змоги реалізуватись планам князя-державника.
У Галицько-Волинському князівстві зберігались не лише державницькі традиції Київської Русі, але й певні традиції літописання. Найбільш відомим літописом цього часу є Галицько-Волинський. Як зазначає А. Бичко "Татарське нашестя відображено в Галицько-Волинському літописі, повчаннях Серапіона (XIII ст.). Популярність цим творам надавало те, що в умовах золотоординської навали автори творів нагадували про колишню велич давньоруської держави, утверджували в художній формі необхідність державної єдності. Якщо в повчаннях Серапіона було проголошено думку про непереможність золотоординського нашестя як "кари божої за гріхи", то зовсім по іншому ці події висвічує Галицько-Волинський літопис. Він складається з двох частин: Галицького літопису, що охоплює події з 1201 по 1267р., і Волинського, який продовжує попередній до 1290р. Однак ці частини помітно відрізняються. Автор першої частини - людина високоосвічена, добре знайома з військовою справою, видатний патріот, що видно з факту включення в літопис значної кількості матеріалу пов'язаного з народними інтересами, народними думами, народною поетичною творчістю... З ненавистю бичує він бояр, які своїми чварами допомагали розоренню землі Руської".
Значно вужчим є коло інтересів авторів, а їх на думку спеціалістів - декілька, Волинського літопису. Для них головною метою написання роботи є прославлення князя Володимира Васильковича, племінника Данила Галицького. "Однак, і в цій літературній пам'ятці достатньо чітко виражена головна ідея, яка в той час була провідною, - ідея необхідності об'єднання своїх сил у боротьбі з ворогами".
Саме в часи правління
Loading...

 
 

Цікаве