WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

Політична думка княжої доби (науковий реферат) - Реферат

різних центрів християнства за вплив на неї не припинився. "В ході цієї "боротьби" в давньоруське середовище повинні були проникати не тільки ті чи інші західноєвропейські навички мислення, але також і ідейні та текстуальні втілення цих навичок".
При цьому літописець зовсім не підтримує князівські міжусобиці, навпаки він вважає їх однією з найголовніших причин всіх бід києворуської держави. Говорячи про смерть Ярослава Мудрого він відтворює найголовніше з його політичного заповіту нащадкам:"... А ви, сини мої, живіть між собою в любові, бо всі ви брати від одного батька і одної матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Та коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях, то й самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим. Але слухайте брат брата, живітьмирно".
Початок занепаду Київської Русі літописець пов'язує з початком братовбивчих війн між спадкоємцями Ярослава Мудрого, які, на його думку, були проявом диявольського спокутування князів та наслідком гріхів християн: "За гріхи наші наслав Бог на нас поганих... У гніві своєму наводив Бог чужинців на землю [нашу], і тільки після поразки від них згадали про Бога. На міжусобні ж війни спокушає диявол. Адже Бог не бажає зла людям, а добра. А диявол радіє зі злого вбивства і кровопролиття, збуджує чвари і заздрощі, братоненависництво, наклепи". Зазначивши, що порушуючи право династичного володіння уділами князі почали казати один одному "Це моє і те - моє теж" і почали, возгордившись, про мале "це велике" мовити, крамолу на себе куючи. А в цих міжкнязівських суперечках пропало князям "воювання з поганими" і почали погані з усіх сторін приходити з "побідами на землю Руську".
"Повість..." переповнена описами міжусобних війн між князями та тими спустошеннями, які вони принесли. Однак кульмінаційними моментами "диявольських козней" є події, що пов'язані з пролиттям крові Рюриковичів у боротьбі за уділи. Описуючи події пов'язані з осліпленням князя Василька братами невдовзі після складання клятв про непорушність прав удільного володіння на Любечському з'їзді, літописець пише:
"Володмимир же [Мономах] як почув, що схопили Василька
І осліпили, - вжахнувся, І залився сльозами,
1 сказав: "Такого зла не було ще у Руській землі
Ні за дідів наших, ні за батьків наших".
І відразу ж послав до Давида
І до Олега Святославича сказати:
"Приходьте в Городець, щоб виправити зло,
Яке трапилося в Руській землі
І в нас, братії. Уже загнано у нас ніж
І якщо цього не поправимо,
То ще більше зло постане серед нас,
І почне брат брата колоти, І загине земля Руськая,
І вороги наші, половці, прийдуть
І візьмуть землю Руськую".
Складовим елементом "Повісті минулих літ" є включене в неї повчання Володимира Мономаха, в якому сформовано уявлення про ті чесноти, якими повинен володіти князь, що якнайкращим чином виконати свій обов'язок перед Богом і своїми підданими. Як зазначає В. С. Горський "На понятті "честі" грунтується образ князя, княжого дружинника у межах дружинної моралі, оспівуванню якої присвячено "Повчання" Володимира Мономаха, "Слово о полку Ігоревім" та ряд інших творів тієї пори".
Акцентуючи увагу на понятті честі Мономах - останній князь, якому вдалося, хай і на не тривалий період, подолати феодальну роздробленість держави і об'єднати амбітних князів під своєю владою, визначав найбільшим гріхом, недопустимим для правителя, порушення клятви, що неодноразово приводило до сутичок і братовбивчих війн: "Якщо ж ви будете клятву давати братам чи будь кому, то провірте серце своє і, на чому можете устоять, у тому й кляніться, а, поклявшися, дотримуйтесь, аби, порушивши [клятву], не погубили душі своєї... А понад усе - гордині не майте ні в серці, ні в розумі...".
Перераховуючи княжі чесноти, розказуючи про своє життя і заслуги перед Богом і державою, Володимир Мономах творить перед своїми нащадками ідеал князя, що має бути не лише воїном, а й господарем у своєму домі і державі: "Те що треба було робити отроку моєму, сам робив, на війні і на ловах, вночі і вдень, у спеку і в мороз, не даючи собі спокою. На посадників, ні на биричів не оглядався, сам робив, що було потрібно, весь наряд, і в домі своєму робив так само". І продовжує: "Не покладайтесь ні на тівуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ваші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряджайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу], біля воїв самі лягайте, а рано вставайте" .
Не повинен князь уникати, на думку Володимира Мономаха і праці, направленої на забезпечення достойного існування громадян держави, на захист слабкіших від можливого свавільства можновладців: "А найголовніше - убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити чоловіка. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина".
Висока освіченість є необхідною вимогою для того, щоб відповідати моральним вимогам, що висуваються до правителя. Мономах радить своїм синам невпинно працювати над собою, збільшувати знання, ставлячи у приклад власного батька: "Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п'ять мов, у тому честь мав від інших країн".
Проблема князівської честі і ідеалу князя-правителя займає одне з центральних місць у такій блискучій пам'ятці красного письменства Київської Русі як "Слово о полку Ігоревім". В сучасній науці існує певна традиція читати назву цього шедевру давньоукраїнського красного письма в дещо відмінній від традиційної для шкільних підручників інтерпретації - "Слово о полку і гореві, Ігоря, сина Святослава, онука Олега". Саме таке трактування назви твору дозволяє розглянути його не лише як пам'ятку літератури, а й як певну філософську притчу, чіткіше усвідомити його політичне спрямування.
Невідомий автор "Слова...", описуючи похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців та його наслідки для Русі, виступає своєрідним репрезентантом корінних інтересів своєї Батьківщини. Головна частина своєрідного "політичного маніфесту" вкладена автором у вуста Великого князя Київського Святослава і подана у вигляді його "золотого слова".
Дізнавшись про самовільний похід Ігоря та його брата Всеволода, про їх поразку і про те, що кордони Київської Русі виявились внаслідок цього відкритими для ворога, Святослав звертається до молодих князів:
"О мої синовці,
Ігорю і Всеволоде!
Рано єсте почали Половецьку землю мечами разити,
а собі слави шукати.
Та без честі одоліли,
без честі-бо кров поганую
Loading...

 
 

Цікаве