WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

пише в цій статті, що надання автономних прав національним меншинам в Австро-Угорщині не розвалило цю країну, а навпаки - "скріпилася і вросла в силу", все ж не треба забувати про те, що ідеалом поневоленої нації, зокрема й українців, він вважав політичну державну самостійність, а можливість існування міжнародних об'єднань з деякими ознаками союзної держави відносив у далеке майбутнє, після довгих років незалежного існування коли забудуться старі образи.
Суспільно-політичні погляди І. Франка, його ставлення до проблеми вирішення українського питання, ідеал державного і суспільного устрою, пройшли тривалий еволюційний шлях. Почавши з популяризації марксистських ідей, громадівського соціалізму М. Драгоманова, мислитель поступово переходить на ліберельно-демократичні позиції позначені чітко вираженим національним спрямуванням. В останній період своєї активної політичної та наукової діяльності він однозначно визначається як прихильник ідеї державно-політичної незалежності України, хоча і вважає, що здійснення цього ідеалу для його сучасників знаходиться "поза межею можливого".
Як відзначав Я. Славутич, "У молодому віці Франко боровся за національну свободу України взагалі, ревно узглядаючи соціяльну проблему селянства. Він навіть дуже жалкував, що діяльність українців Кибальчича і Желябова "вийшла поза рамки нашої національности"... себто пішла на славу російських соціял-демократів. У зрілому ж віці Франко стає трибуном самостійности України, ворогом щойно народжених російських комуністичних ідей, схованих під плащиком інтернаціоналізму і т.п. Він закликає відроджений український політичний рух бути готовим перебрати боротьбу за повне визволення України"
Авторитет І. Франка серед українців Галичини на початку XX сторіччя був надзвичайно великим. Він базувався не лише на поетичному таланті цієї непересічної людини, але й на вмінні мислителя відчувати і виражати настрої та бажання активної частини національної маси, не поступаючись при тому принциповими речами, якими для нього були свобода і щастя людини незалежно від національності, віросповідання, соціального стану.
У другій половині XIX сторіччя український рух в Галичині знав піднесення пов'язане з подіями "весни народів" 1848 року та падіння в часи післяреволюційної реакції, вплив різноманітних зовнішніх факторів, що виразився в функціонуванні полонофільської, австрофільської та москвофільської течій. Однак зусиллями як місцевої національне свідомої інтелігенції, так і діячів Наддніпрянської України на початку XX сторіччя він чітко вирізняв для себе програму-мінімум - створення автономного українського коронного краю в складі Австро-Угорщини з якнайширшими правами - та програму-максимум - об'єднання всіх українських земель в єдиній, незалежній українській демократичній державі.
Але доля України в цей час вирішувалась не в Галичині.
Висновки
Останніми роками до наукового обігу в Україні було повернено багато призабутих імен та ідей. Правда, переважно це стосувалось діячів та подій минулого, XX сторіччя. В них вчені і політики, іншігромадяни, намагались знайти відповіді на питання про корені та причини багатьох сьогоднішній проблем. Одночасно формувалась думка про те, що саме XX сторіччя стало періодом концептуального оформлення ідеї української державності. Однак ідеї українських мислителів і громадсько-політичних діячів останніх ста років не виникли на порожньому місці. Вони успадкували і розвинули надбання попередників, пристосували їх, із різним ступенем успіху, до реалій свого часу.
Проаналізувавши розвиток концепцій української державності від витоків до початку XX сторіччя можна стверджувати, що для вітчизняної політичної думки саме ідея державності була визначальною. Теоретичне вирішенні питання про можливість, необхідність, мету існування української держави, форми організації, шляхів та засобів її побудови корелювалось із парадигмальною позицією мислителів, що формували відповідні концепції.
Основними парадигмами, що визначали зміст тієї чи іншої концепції державності були соціально-класова та національно-державницька. Як правило, соціально-класовий підхід відносив питання державності "на другий план" і навпаки, за деякими винятками, коли мислителям вдавалось гармонійно поєднувати національне і соціальне.
Концепції української державності пройшли разом з усією вітчизняною політичною думкою тривалий процес становлення і розвитку, в якому можна виділити чітко означені етапи.
Першим з них був період існування Київської Русі, від якого до нас дійшли перші писемні пам'ятки. Його початок - "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, в якому Київська Русь представлена як потужна держава, що сперечається могутністю та міццю з Візантією, найбільшою імперією тогочасного християнського світу. Ця держава заснована на імперській ідеї, в центрі якої стоїть київський князь як самодержець і намісник Бога на землі, що зосереджує у своїх руках всю повноту влади. "Повість врем'яних літ" дає зовсім інше бачення державності - федеративний союз князівств, що з'єднані владою роду Рюриковичів, влада яких освячена церквою. Києвопечерські книжники, що мали стосунок до написання цього літопису, сформували концепцію держави, що є спадковою власністю роду Рюриковичів, які є "братами" і слухають Великого князя київського як "брата старшого". Ця держава не є унітарною. Вона - своєрідна "родова федерація правлячого сімейства, яку в цілісності тримає митрополича кафедра Києва, що єдина може зробити князів "богоугодними монархами".
Надмірна прихильність ідеї виняткового права Рюриковичів на володіння Київською Руссю зіграла з ними злий жарт в часи, що настали після татаро-монгольської навали. Населення, що відчувало відчуженість влади від власних інтересів, без особливих докорів сумління переорієнтовувалось на більш удачливих загарбників за умови, якщо вони обіцяли полегшення соціального становища мас.
Включення українських земель до складу Польщі та Великого князівства Литовського, а, пізніше, і до держави, що утворилась в наслідок їх союзу, супроводжувалось посиленням розколу в українському суспільстві. Нащадки князівсько-боярських родів шукаючи захисту своїх станових привілеїв переходили в польське громадянство і приєднували до соціального гніту українських мас ще й гніт національний та релігійний.
Одночасно прилучення частини української еліти до католицького світу відкривало для неї двері провідних університетів Західної Європи. Завдяки цьому українське політичне мислення розвивалось безпосередньо в межах тогочасного загальноєвропейського наукового дискурсу. Гуманістичні ідеї проникали в українське суспільство, а його провідні мислителі розробляли концепції держави виходячи із "протоідей" природного права, договірної держави, розподілу влади, поваги до індивіда як самоцінності, що має невід'ємне право на свободу і вільний розвиток. Ці ідеї лягали в основу ідеології козацтва, що прийняло на себе роль національної еліти після трагічних подій кінця XVI ст. - Берестейської унії та повстання на чолі з С. Наливайком, які ознаменували глибокий соціальний та конфесійних розкол українського
Loading...

 
 

Цікаве