WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

в тогочасному слов'янському світі - Московського царства. У боротьбі ж з ним пропонувалось використати хитрість та обман: "Насамперед для здійснення такої спасенної і блаженної справи нам потрібно добре дбати, щоб з Москвою підтримувати до деякої міри приязні відносини та обирати королями на трон Польщі монархів, дружелюбних до цієї могутньої держави. Звичайно більше спостерігають за діями ворога, тож і Москва, будучи з нами у дружніх стосунках, не стежитиме за нашими заходами і справи наші підуть своїм порядком в ім'я нашого зміцнення і значного послаблення Москви і всієї Русі"
Хоча загарбницькі плани Московської держави не були секретом для анонімного ідеолога польського шовіністичного руху, все ж він прекрасно усвідомлював, що її можна використати як потенційного і дуже потрібного союзника в боротьбі з прагненням українців та білорусів, що населяли Річ Посполиту, зберегти свою національну ідентичність. "Не слід припускати навіть думки, що Москва заступиться за русинів, оскільки вони вже уніати: адже відомо, що Москва більше ненавидить уніатів, ніж нас, і рада була б їх за відступництво від схизми бачити в найбільшому нещасті. Але хоча б Москва і була прихильною до уніатів, то ми примусимо її стати у відношенні до них такою, як ми захочемо" . Якщо для поляків національне питання стояло понад церковно-конфесійним, то для московитів - навпаки, оскільки вони мали національну церкві, що стала інструментом асиміляції інших народів.
При цьому не варто забувати про те, що як польські, так і московські правителі у питанні асиміляції українців у складі своїх держав нічим особливо не відрізнялись одні від одних. Таємні та відкриті інструкції московських царів та імператорів, про які вже говорилось вище, наприклад про "Решительные пункты" Анни Іоанівни, не надто відрізнялись від ідей "Проекту знищення Русі" анонімного автора. А дії - не відрізнялись від ідей.
Суттєвим чином змінилось становище українців та уніатської церкви після трьох розподілів Польщі та включення значної частини українських земель до складу Австрійської імперії. Галичина дісталась Австрії у вкрай важкому стані, доведену до крайньої межі зубожіння. Це було наслідком як традиційної шляхетської анархії в Польській державі, що особливо посилилась в останні роки її існування, так і тимчасової російської окупації значної частини її території.
Як пише про цей час Я. Грицак "становище докорінно змінилося після австрійської анексії Галичини. У 1774 році Марія-Тереза оголосила свій намір "покінчити з усім, що давало привід уніатам вважати себе гіршими за греко-католиків". Цісарські декрети 1774-1776 рр. заборонили місцевій верхівці римо-католицької церкви перетягувати греко-католиків на латинський обряд та вживати термін "уніат", що мав образливий підтекст. Толераційним патентом 1781 р. Йосиф II зрівняв права католицької, протестантських (кальвіністської і лютеранської) та греко-католицької церков. Віруючим цих віросповідань в однаковій мірі відкривалась дорога до університетів, державної служби, дозволено продавати і купувати землю тощо. Церква була підпорядкована державі, а священники отримали статус державних службовців"
Імператор Австрії Йосиф II, що міг вважатись ледве не класичним зразком просвіченого абсолютизму, прагнув піднести господарське та духовне життя приєднаних земель і з цією метою дав новий устрій містам, регулював торгівлю та промисли, будував школи та лікарні.
Оскільки австрійська влада побоювалась сепаратистських виступів польської шляхти, і прагнула залучити до співпраці її противників, українці отримали шанс для деякого відновлення втрачених позицій у суспільному та політичному життя. У першу чергу шансами, що з'явились, скористалась уніатська церква.
"Року 1774 засновано у Відні при церкві св. Варвари "Барбареум" - семінарію для уніятського духовенства, яку року 1784 переведено до Львова. Замість шкіл єзуїтського, василіянського та піярського орденів, де наука велася латинською й польською мовами, австрійський уряд заснував гімназії з німецькою мовою навчання; пізніше, року 1825, введено польську мову навчання. Року 1774 засновано народні школи трьох типів: одноклясові - парафіяльні, з наукою українською мовою, триклясові та чотириклясові - з наукою німецькою мовою. Року 1784 у Львові створено університет з чотирма факультетами. На трьох факультетах викладали німецькою мовою, а на Богословському - латинською. 1787 року зорганізовано окремий Богословський факультет для українських студентів з українською викладкою мовою; цей університет існував до 1809 року"
Реформи Йосифа II обмежували панщину, права панів над селянами. Останні отримали право одружуватись без дозволу свого господаря, відправляти дітей до школи, шукати заробітку де завгодно. Проголошувався перерозподіл прибутку на користь селян. Однак більшість цих реформ не була реалізована вповні, а після смерті імператора - згорнута. Знов почала набирати силу польська шляхта, що залякувала австрійський уряд вигадками про симпатії українців до Росії. Під тиском поляків було запроваджено у школах замість української мови польську.
І все ж, реформи Йосифа II, незважаючи на їх невелике практичне значення, зіграли для українців Галичини велику роль - вони сприяли моральному піднесенню, відродженню різних форм національного життя, розбудили енергію до боротьби за майбутнє. Як відзначає сучасний польський дослідник Збігнєв Фрас, "Для майбутнього двох сусідніх народів - польського і українського існування Королівства Галичини і Лодомерії мало величезне значення. Тут, у відносинах легального, конституційного політичного життя, формувалась та одночасно розвивалась політична думка обох народів, поставали і могли стосунково вільно діяти інституції та осередки культурні, організації освітні, політично-громадські і парамілітарні"
На початку XIX сторіччя під впливом нових історичних обставин серед українського населення поступово починають набирати сили процеси національно-культурного відродження. "Велику роллю в цьому відродження відіграло молоде українське духовенство, серед якого було багато освічених осіб, що дбали за національні інтереси. Взагалі Уніятська Церква, яку спочатку хотіли були використати поляки для польонізації українців, стала в другому, третьому поколінні народньою Церквою, що охороняла інтереси, звичаї, традиції, мову народу"
Керівництво української греко-католицької церкви намагалось якомога повніше скористатись з можливостей, що відкрились у зв'язку з прилученням західно-українських земель до Австрійської імперії. Розбудовуючи власну церковну організацію вони, значною мірою, сприяли і тому, щоб поширювати освіту серед українського селянства українським варіантом церковнослов'янськоїмови, зміцнюючи, тим самим, національну свідомість мас та формуючи у них почуття самоповаги. Де-факто, греко-католицьке духовенство стало виконувати роль не лише духовної, а і, значною мірою, політичної еліти українців Галичини. Як влучно відзначав М. Драгоманов "... в нашій Україні в Австрії попівство виробилося в своє панство"
Значні надії покладались верхівкою церковної ієрархії греко-католиків на допомогу
Loading...

 
 

Цікаве