WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

надіялася порушити весь народ і здобути для нього панування. Хоч називала себе революційною, але розуміла революцію зовсім не так, як її розуміли, прим., анархісти. Ся партія бажала захопити в свої руки державну власть не на те, аби знищити її і дати всім горожанам якнайповнішу і найширшу свободу. Навпаки, по думці соціал-демократів, держава - розуміється, будуща, народна держава - мала статися всевладною панею над життям усіх горожан"
Це всевладдя держави, очолюваної вірними прихильниками єдиноправильного вчення, мало стати величезним благом для всього трудового народу. Кожному громадянину гарантувався достойний рівень матеріального існування та повна рівність. "Держава опікується чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому заробіток і удержання, відповідне до його праці і заслуги. Вона, знаючи потреби всіх своїх горожан, регулює, кілько і чого треба робити на фабриках, кілько вся суспільність потребує хліба й живності, кілько кожний чоловік має працювати, а кілько спочивати, а кінець кінців може дійти й до того, кілько людей має в ній родитися, аби цілість не була обтяжена, дбаючи про надмірне число дітей, і аби живі мали чим вигодуватися. Отся віра в необмежену силу держави в будущім устрою, то головна прикмета соціальної демократії. По її думці, кожний чоловік в будущім устрою від народження до смерті буде державним урядником та пенсіоністом: держава дасть йому наперед відповідне підготування; потім буде визначувати йому роботу і плату, давати заохоту і відзнаку, а на старість або в разі слабості ласкавий хліб"
На перший погляд, життя в побудованому за таким рецептом державі, зазначає І. Франко, є річчю прекрасної для всіх її громадян. Цей рецепт є привабливим насамперед для людей бідних, які не мають роботи, а, отже, й заробітку і можливості забезпечити життєдіяльність власного організму, для молодих людей, які позбавлені суттєвої підтримки родичів або й зовсім їх не мають, одиноких старих, всіх тих кого називали в XIX ст. пролетаріатом, а в кінці XX - маргінальними верствами суспільства, хто не будучи в силі, через різні обставини, забезпечити самостійно своє існування з легкістю сприймає обіцянки соціальних гарантій від подібної "народної держави".
"Життя в Енгельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.
Поперед усього та всеможна сила держави лягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, а лише пожиточних членів держави, зробилась би мертвою духовною муштрою, казенщиною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою"
Захисники марксизму підкреслювали, що держава не буде існувати вічно, оскільки вона є явищем історичним то одного разу виникнувши має колись і зникнути. За соціалізму ж держава матиме тимчасовий характер і виконавши своє головне завдання - заміну приватної власності колективною, державного самоуправління - громадським самоуправлінням, закону і права нормами моралі - має, поступово трансформуючись, відмерти. Та І. Франка цікавить більш близька перспектива: хто буде керувати тією державою і охоронятиме її та права її громадян. Він зазначає, що хоча соціал-демократиі не говорять виразно хто здійснюватиме владні функції "... та у всяким разі ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над життям та долею міліонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда - нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталістів, але була би всевладність керманичів - усе одно чи родовитих, чи вибраних - над міліонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її навсігди"
І. Франко в статті "До історії соціалістичного руху", відзначаючи особливості соціал-демократичної програми та можливі наслідки її реалізації відзначав, що "... оброблена ними програма державного соціялізму аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що проведений справді в життя міг би статися великою гальмою розвою, або ж джерелом нових революцій"
Мислитель твердо переконаний, що подібна "народна держава" не зможе існувати вічно, бо породжує в собі настільки потужні соціальні, національні та інші суперечності, що вони, врешті-решт, розірвуть її з середини, однак буде здатна на довгий час загальмувати розвиток людської спільноти та існування її обійдеться суспільству у величезні жертви. "І як легко при такім порядку підтяти серед людності корінь усякого поступу й розвою і, довівши весь загал до певного ступеня загального насичення, зупинити його на тім ступені на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільності, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволення з того, що є, і шукають чогось нового. Ні, соціал-демократична "народна держава", коли б навіть можливо було б побудувати її, не витворила б раю на землі, а була б в найліпшім разі великою завадою для дійсного поступу"
Саме така здатність до придушення суспільного прогресу, побудованої за енгелівсівським рецептом, держави є, на думку І. Франка, головним недоліком та найбільшою небезпекою марксистського соціально-політичного вчення. Хоча сам мислитель і пройшов у своїх поглядах на проблему організації держави та державної влади досить довгий та звивистий шлях еволюції, в зрілий період своєї творчості, глибоко вивчивши процеси суспільного життя, він доходить висновку про те, що головним завданням держави є створення умов для самореалізації індивіда. Вона може обмежувати його діяльність у всіх сферах лише до тої межі де інтерес індивіда починає суперечити інтересам інших індивідів. Будь-яке інше втручання держави в життя особи є невиправданим насильством і тому недопустиме.
Держава повинна обмежити втручання в усі сфери людської життєдіяльності і, в першу чергу, у виробничий процес. Ще 1890 р. І. Франко писав: "Ніяка громадська, крайова ані урядова постанова, ніякий параграф хліба не спече, ані чобіт не вшиє, се так. Але малесенький параграф може зробити чоловікові неможливим печи хліб, або шити чоботи". Навпаки, держава повинна, не втручаючись безпосередньо в процес виробництва, створювати для нього якнайкращі умови: "Але в наших часах держава може не тільки шкодити розвоєві органічної праці, вона може тисячними способами запомагати їй ... Державні постанови то так, як дощ: із самого дощу хліба не буде, але й без дощу його не буде"
Задовго до практичного експеримент по впровадженню в дійсність марксистського соціально-політичного вчення І. Франко зумів побачити ту основну небезпеку, яку воно приховувало в собі - формування, під прикриттям закликів до "дійсної" рівності, "реального" гуманізму, не просто
Loading...

 
 

Цікаве