WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

коли В. Консідеран заявляв що "Нам не ходить про те, щоб знівечити власність. Ходить про те, щоб винайти і надати власності досконаліші, певніші, свобідніші і рухливіші форми, а рівночасно більш товариські (sociales)? доводячи у всіх сферах інтерес індивідуальний з інтересом загальним". В. Консідеран вже в 1843 році звернув увагу на те, що серед найосвіченіших представників промислової буржуазії набуває поширення ідея про необхідність співпраці з робітниками, забезпечення їм більш високого рівня життя, можливості отримувати освіту, виховувати дітей, мати більше вільного часу, з метою запобігання соціальним вибухам, революціям, забезпечення собі гарантій існування і збереження умов для достойного життя. Асоціація, добровільна спілка людей незалежно від їхнього соціального та майнового стану, поважання та збереження права приватної власності за умови її використання з цілями, що не суперечать розвитку суспільства - ось ідеал фур'єриста В. Консідерана.
І. Франко говорить, що хоча соціал-демократи і проголошують подібні ідеї утопією (практичні спроби фур'єристів були невдалими), та все ж "... автор сих слів відчував небезпеки комуністичної "promiscuite" (перемішання) і ясно розумів, що розвій людства обік вдосконалення громадської продукції доводить рівночасно до чимраз більшого вироблення людської індивідуальности, що ся друга сторона розвою для кожного людського осібняка на певнім ступені усвідомлення робиться дорожчою навіть від громадського розвою продукції і що всякий плян суспільної реформи, що не хотів би числитися з тим глибоким нахилом людського роду до автономії і особистості, був би так само нерозумний і нетривкий, як той абстрактний марксівський капіталізм, що спрягає в одно ярмо громадську, колективну продукцію з системою строго проведеної приватної власності". І. Франко нагадує, що фактичний капіталізм ніколи так строго цієї приватної власності не проводив і на початку XX століття робить це ще далеко менше ніж 1848 р., здійснення права приватної власності завжди обмежувалось державою на підставі необхідності суспільного інтересу, чи то дійсного, чи то декларованого.
Натомість К. Маркс та Ф. Енгельс, проголосивши в "Маніфесті Комуністичної партії" своєю метою ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, обрали курс не на пошук соціального компромісу, а на розпалювання класової боротьби. І. Франко підкреслює, що у 8 пункті Маніфесту прямо декларується "Однакова обов'язковість праці для всіх, утворення промислових армій й, особливо, для землеробства", що мала жорстко примусовій характер і поряд із якою згадка про добровільні асоціації виробників, "вільні спілки" виглядають як випадкове запозичення з В. Консідерана. "Хто потрафить віднайти в такій організованій суспільності якийсь "свобідний" розвій одиниці, сей докаже певно дуже великої штуки. Та й загалом всевладдя комуністичної держави, зазначене у всіх 10 точках К(омуністичного) М(аніфесту) ( ...), в практичнім переведенню означала б тріюмф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним життям"
Ґрунтовній критиці марксистську концепцію держави І. Франко піддає в знаменитій праці "Що таке поступ", в якій, розглянувши основні сучасні йому прогресистські соціально-політичні доктрини, він особливу увагу звертає на комуністичну ідеологію в різних її теоретичних виявах. Визнаючи, що серед теоретиків комуністичної ідеї було немало талановитих письменників, які вміли яскравими фарбами змалювати переваги майбутнього соціально-політичного та економічного устрою, пробували, хоча і безуспішно, втілити свої ідеї в життя, І. Франко підкреслює, що ці ідеї не могли бути зреалізовані через помилковість ряду їх основоположних постулатів. Неможливо абсолютно усуспільнити споживання, як і немає абсолютно колективного характеру виробництва, є такі види діяльності, надзвичайно необхідні для існування суспільства, які можуть здійснюватись лише індивідуально.
Щодо можливості реалізувати соціалістичні ідеї І. Франко пише: "... при самій думці про переведення і можливі наслідки комуністичних думок (проб переведення їх на ширший розмір у новіших часах так і не роблено зовсім) показувалося стільки сумнівів і трудностей, що більшого числа прихильників сі думки не могли собі здобути. Але вони були плодючим зерном, із якого виросли пізніші парості - різні напрями соціалізму (виділення L Франка - О.С.)"
До найвизначніших теоретиків цього руху І. Франко відносить К. Маркса, Ф. Енгельса та Ф. Лассаля. Головною теоретичною відмінністю у вченнях комуністів та соціалістів він вважав те, що останні визнають неможливість усуспільнення всіх засобів життєдіяльності та впровадження абсолютної рівності для всіх членів суспільства. Однак спільність праці і спільність споживання визнається ними універсальним засобом подолання головних проблем громадського життя. Вихід із такого теоретичного парадоксу соціалісти вбачають в усуспільненні знарядь виробництва.
І. Франко і раніше вказував на певну обмеженість теоретичних постулатів та пристрасть до оперування готовими абстрактними формулами прихильників марксизму. Як зазначає П. Феденко "У Маркса і Енгельса Франко знаходив перебільшену оцінку господарських чинників в розвитку людського суспільства (історичний, чи точніше економічний матеріялізм). Він піддавав критиці деяких послідовників Маркса, що не звертали уваги на особливості розвитку кожної країни і прикладали мірку "історичного соціалізму", як єдину відповідь на проблеми сучасности й будучности"
У роботі ж "Що таке поступ?" І. Франко, визнавши заслуги К. Маркса перед економічною наукою, піддає різкій критиці соціально-політичну концепцію марксизму і, особливо, вчення про місце, роль і завдання держави в майбутньому, побудованому за цією теорією, суспільства.
Зазначивши, що сам К. Маркс у своїх працях не вдавався до детального опису організації майбутнього суспільства головними принципами якого будуть спільна праця без експлуатації людини людиною і спільне споживання її плодів без нічиєї кривди, І. Франко підкреслює, що детальнішу розробку проекту організації майбутнього суспільного устрою дали сподвижники Маркса - Ф. Енгельс і Ф. Лассаль. "Особливо сей останній розвинув погляд про те, що освідомлені і зорганізовані робітники повинні при помочі загального голосування здобути перевагу в державних радах і ухвалювати там закони, які б теперішню державу, основану на пануванні одних і неволенні других, на визиску і дармоїдстві, помалу або й відразу перемінили на народну державу (виділення І. Франка - О.С.), в якій би через своїх вибранців панував увесь народ, в якій би не було ні визиску, ні кривди, ні бідності, ні темноти"
Внаслідок теоретичних зусиль К. Маркса і Ф. Енгельса та практичних - Ф. Лассаля, констатує І. Франко, в Німеччині виник широкий робітничий рух, що організувався у велику, масову партію, яка прагнула якнайшвидше здобути більшість у парламенті і шляхом проведення ряду законів повністю змінити життя суспільства, створивши умови для побудови нового суспільства.
Ця партія отримала назву соціал-демократичної. "Стоячи на основі Марксових соціалістичних поглядів, ся партія
Loading...

 
 

Цікаве