WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

гуманнім вихованню широких мас народних, на поступі і загальнім розповсюдженні освіти, науки, критики, людської і національної свободи, а не на партійнім догматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бюрократичній регляментації всеї людської будучини, не на парляментарнім шахрайстві, що має вести до тої "світлої" будучини" (це уривок в п'ятдесяти томному зібранні творів І. Франка позначено трьома крапками).
1899 року суперечності між поміркованою та ліворадикальною частинами вилились у конфлікт між "старшими" і "молодшими" привели до розколу в Русько-Українській радикальній партії. І. Франко цього разу йде не з лівими. "У грудні 1899 року доходить до порозуміння між народовцями і виходцями з радикальної партії і до заснування Української національно-демократичної партії. ... Так скінчився Франків радикалізм. До цього треба додати хіба ще те, що за перебування Франка в радикальній партії двічі ще ставлено Франкову кандидатуру на виборах: один раз до австрійського парламенту р. 1897 і другий раз на виборах до галицького сойму р. 1898, - але обидва рази нещасливо через адміністративні надужиття при виборах"
Колишні радикали в Українській Національно-Демократичній Партії внесли до її програмних документів цілий ряд рішучих вимог щодо покращання національно-політичного становища українців. "До цієї партії вступили як "народовці" так і діячі Радикальної Партії: Франко, Євген Левицький, Вячеслав Будзиновський. Ці люди хотіли надати новій партії поступового характеру і вони ж внесли в програму націонал-демократів домагання самостійності України"
У цілому УНДП претендувала на репрезентацію інтересів всього Українського народу і захист його інтересів. "Націонал-демократи називали себе "народньою-партією". І от їхня "Народня Програма" видана без дати у Львові, заявляє, що націонал-демократи прагнуть до того, щоб увесь український народ (національність) здобув собі культурну, економічну та політичну самостійність і об'єднався в майбутньому в один державний організм.
Програма домагається злучення всієї території, заселеної українцями в Австрії, в один "Коронний край" (автономну провінцію Австрії), а тим часом поділу Галичини на частини: українську та польську, і як першого кроку в тому напрямкові - адміністраційного поділу Галичини на східню й західну; домагається також демократизації держави і краю"
Ліве ж крило радикалів на чолі з М. Павликом та К. Трильовським заснувало Українську соціал-демократичну партію в Галичині, що орієнтувалась на марксистську соціально-політичну доктрину. І. Франко в цей час прийшов до висновку, що соціал-демократія є однією з найбільших небезпек для справи визволення української нації.
Показовою є думки висловлені Іваном Франком у рецензії на книжку А. Фаресова "Народники и марксисты. С.-Петербург, 1899." опублікований в "Літературно-науковому віснику" цього ж 1899 р. Відзначивши, що перенесений на російський грунт стараннями Г. Плеханова, П. Струве, М. Туган-Барановського та інших, німецьких соціал-демократизм здобув собі багато прихильників серед освіченої громади, І. Франко наголошує, що за своєю суттю "...соціал-демократизм стає ворожо як против усяких обов'язків суспільної самодіяльності та децентралізації, так само і против національного українського руху і з того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили і, так сказати, в'яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному ґрунті"
Особливо небезпечним, на думку І. Франка, є те, що ця доктрина починає набувати великої популярності серед молоді, погляди і життєві орієнтири якої ще не сформовані до кінця. "От тим-то не дивно, що свідоміші українці виступають против сеї згубноїпрограми як можуть. Правда боротьба ся мусить бути нерівна. Соціал-демократична доктрина тішиться далеко більшими ласками цензури, ніж український рух: вона видає багато книжок, має своїми органами товстючі місячники ( ... ), а українство не може боронити себе і своїх поглядів відповідним способом". Це був час розпалу дії сумнозвісних Валуєвського та Емського указів.
Прийшовши до невтішного висновку щодо впливу соціал-демократизму марксівського напряму на вирішення "українського питання", І. Франко висловив сподівання: "Я певний, що в XX віці люди не схочуть вірити, щоб така безглузда і антигуманна доктрина могла коли-небудь розгарячувати голови і серця молодежі, у котрої на устах є раз у раз любов до народу і до поступу" . На жаль, з усіх його спроб висловити думки щодо майбутнього розвитку в східноєвропейських країнах, цей прогноз виявився невдалим. Ця "безглузда і антигуманна доктрина" виявилась пануючою на значній частині земної кулі на довгі десятиріччя XX віку і народи, що їй повірили, заплатили за свою помилку десятками мільйонів людських життів.
Почавши в 1873-1895 рр. з критики окремих положень соціально-політичної концепції марксизму, після 1895 р. І. Франко переходить до його комплексної критики. Однією з різко критичних статей з цього питання є опублікована в "Літературно-науковому Віснику" за 1904 рік наукова розвідка "До історії соціалістичного руху", яка також не публікувалась і не цитувалась в Україні за часів радянської влади, хоча саме вона якнайкраще демонструє еволюцію ставлення І. Франка до марксизму. У ній на основі вивчення сутності марксистської соціально-політичної, філософської та економічної концепції, а також праць західних істориків соціалістичного руху, зокрема В. Конштедта і В. Черкезова, дослідник не лише заперечує багато з основних постулатів "наукового соціалізму", а, навіть, звинувачує К. Маркса і Ф. Енгельса в прямому плагіаті при написанні "Маніфесту Комуністичної партії".
Зазначаючи в цій статті, що в другій половині XIX ст. соціалістична доктрина набула значного поширення серед робітників та інтелігенції європейських країн, І. Франко звертає увагу на небезпеку цього явища:"... соціялізм сьогодні, особливо для мас менше освічених його прихильників, має далеко більше характер релігії, опертої на непорушних догмах, та на культі осіб, аніж характер науки". Він відзначає, що під впливом фабіанського руху в Англії, посилібізму та солідаризму у Франції та німецького ревізіонізму, нових даних суспільних наук, в кінці XIX - на початку XX сторіччя відбувається трансформація соціалістичної ідеї і втрата марксизмом монополії на соціалістичну істину.
Провівши порівняльне текстологічне дослідження однієї з головних програмних праць "наукового соціалізму" - написаного К. Марксом та Ф. Енгельсом 1848 р. "Маніфесту Комуністичної партії", І. Франко підкреслює, що багато з головних її ідей прямо запозичені з роботи прихильника соціального вчення Ш. Фур'є В. Консідерана "Принципи соціалізму. Маніфест демократії дев'ятнадцятого століття", що побачила світ в Парижі 1843 року.
У той же час І. Франко виокремлює і головну розбіжність між цими маніфестами. Провідною ідеєю у К. Маркса і Ф. Енгельса, на його думку, є вимога безумовної ліквідації приватної власності на засоби виробництва. У той час,
Loading...

 
 

Цікаве