WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині ХІХст. (науковий реферат) - Реферат

сторонньої волі. З цією метою він в 1885 та 1886 року виїжджав до Києва, шукаючи контактів із діячами Старої Громади та їхньої фінансової підтримки. Під час цих поїздок поет знайомиться з активними діячами українського руху Наддніпрянщини композитором М. Лисенком та автором історичних романів, поетом М. Старицьким. Спілкування з ними дало сильний поштовх до радикалізації національної позиції І. Франка.
Політичні пріоритети планованого видання чітко характеризують погляди самого І. Франка. 15 листопада 1886 р. побачив світ проспект майбутнього журналу "Поступ" під назвою "Запросини до передплати". У ньому щодо програми майбутнього видання зазначалося: "Теоретичними основами тої програми редакція вважає: в справах політичних - свободу особи, громади, народності, свободу слова, навчання, печаті, зборів і товариств з запорукою тої - широкою автономією громадською і окружною і федеральним устроєм великих держав. В справах суспільних - поставлення інтересів простого робочого люду понад усякі другі, праця освічених людей для запомоги тим інтересам і організація вільних спілок господарських, як запорука проти визискування людської праці". Як бачимо сформульовані тут політичні вимоги - це вимоги загально-демократичного характеру і аж ніяк не пролетарсько-марксистські.
Невдача з заснуванням власного періодичного видання (причина вічна - нестача грошей), матеріальна скрута приводять І. Франка в період з 1887 по 1897 роки, названий самим поетом "в наймах у сусідів" до співробітництва в польських виданнях "Kurier Lwovski" та "Przyjaciel Ludu" та німецькомовній "Die Zeit". Цей період не можна вважати втраченим для українства, хоч сам поет і називав його образно "в наймах у сусідів". Мислитель продовжує багато працювати публікуючи статті на захист експлуатованих класів та пропагуючи українські проблеми серед іншомовних читачів.
У цей час політичні орієнтири І. Франка все більше переходять з класових позицій на інтереси окремої людини, індивіда. Характеристичною для такої трансформації є опублікована в "Kurier Lwovski" 1891 p. стаття "З поля науки і літератури". Говорячи в ній про особливості політичного життя своєї епохи він зазначає: "Ми живемо в часах, багатих на контрасти й суперечності. Щоправда вони були завжди, хоч кожного часу інші, але ніколи не доходили до тих розмірів, до такого ступеня інтенсивності, як нині. Справа ця цілком зрозуміла, бо ніколи до цього часу так широкі народні маси не брали участи в суспільному житті, і в тім, що можна назвати "творенням історії" як нині. А сучасна історія - це історія великої боротьби (виділення 1. Франка -О.С.)"
Таке розуміння політичного змісту епохи на зламі століть було характерне як для К. Маркса з Ф. Енгельсом, вождів російської революції 1917 року В. Леніна, Л. Троцького та Й. Сталіна, так і для італійського дуче Б. Муссоліні та німецького фюрера А. Гітлера. Всі вони зрозуміли і визнали сутність цього часу як епохи різкої політизації мас і їхньої вирішальної ролі в боротьбі за владу. Різниця між ними була лише в декларованих цілях, проголосивши які вони очолювали ці маси.
Для І. Франка зміст цієї великої боротьби полягав дещо в іншому: "... це боротьба кожної окремої людської одиниці, що з одного боку прямує до якнайможливішого поширення гряниць свого існування, свого індивідуального розвитку, а з другого боку - до якнайширшого і найповніше до усуспільнення, скупчення одиниць, з метою скупчення їх сили в боротьбі за існування. Якнайширше розвинутий індивідуалізм і якнайбільша сплоченість одиниць (виділення І. Франка - О.С.) - ось два головні гасла нашого часу. На погляд вони суперечні, але по суті конечні і себе взаємно доповнюють. У їх суперечностях такий мислитель як Шефлі ("Квінтесенція соціялізму") і добачував головний слабкий бік соціялізму; від погодження цих суперечностей він робив залежним майбутнє соціалізму"
Автори роботи "Суспільно-політичні погляди Івана Франка в світлі його творів та листування", коментуючи ці роздуми мислителя, приходять до висновку: "Це все доводить, що Франко, перемінюючись в радикально-буржуазного демократа,перестає розуміти наукову теорію соціалізму". Цей висновок, зроблений 1932 року є оригінальнішим за пізніші ідеї про "недозрозуміння" - спочатку розумів, а після глибокого ознайомлення з теорією і зіставленням її з реальностями життя, раптом перестає розуміти "єдино правильну теорію".
На противагу подібним твердженням дослідниця політико-правових поглядів І. Франка О. Ф. Скакун вважає що еволюція його політичного світогляду все ж розвивалась від революційного демократизму до марксизму. "Еволюція революційно-демократичного світогляду до марксизму аж ніяк не означає їхнього злиття і класової тотожності. Погляди І. Франка тому і є революційно-демократичними, що він не поділяв повністю марксистського вчення. Щоб прийняти марксистське політичне вчення, необхідно було стати на класові позиції пролетаріату, оволодіти теорією класової боротьби. І. Франко підходив до оцінки політичних проблем з позицій робітників, до яких він відносив не тільки пролетаріат, а й інші верстви суспільства, зокрема працюючу інтелігенцію й селян, тобто пролетарські, напівпролетарські і непролетарські трудящі верстви населення. Розцінюючи фабрично-заводський пролетаріат як найреволюційнішу складову частину робітничого класу буржуазних країн Заходу, І. Франко водночас не вбачав в ньому авангардної сили майбутньої революції в Галичині". Про ставлення І. Франка в цей період до європейського пролетаріату та його вождів ми можемо судити з уже вище цитованих його власних оцінок, що ж до напрямку еволюції політичного світогляду, то вона, на наш погляд, в період між 1883 і 1895 роками йшла не "до марксизму", а "від марксизму" як наслідок більш глибокого вивчення його теорії та практики.
Не можна погодитись також з твердженням, що в цей період І. Франко перетворився в "радикально-буржуазного демократа". Відійшовши від марксизму, він все ж ще намагався знайти істину в рамках соціалістичної теорії, правда, в її європейському, більш поміркованому, розумінні. Навіть третій, останній арешт галицькою поліцією, за зв'язки з наддніпрянською українською інтелігенцією, своєю причиною мав швидше конкретну передвиборну боротьбу за місце в австрійському парламенті, ніж радикальність його поглядів.
Шукаючи свого місця в політичному українському русі, І. Франко 1890 року, за підтримки М. Драгоманова, разом з М. Павликом стає одним із засновників Русько-Української Радикальної партії, для якої пише програму в загальносоціалістичному та демократичному дусі. "В програмі-мінімум Радикальна Партія ставила домагання: перетворити Австрію на федераційний союз національностів, створивши намість тодішніх провінцій - національні території з цілковитою політичною автономією кожної національности. Разом з тим партія жадала забезпечити національним меншостям всі політичні і культурні права. Серед політичних домагань був ще пакт про послідовну демократизацію всього державного життя". Серед вимог до її членів було і ведення пропагандистської роботи серед українських робітників Галичини з метою щоб вони усвідомлювали себе не тільки як
Loading...

 
 

Цікаве