WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (науковий реферат) - Реферат

Питання держави та бездержавності в концепціях громадівського соціалізму (науковий реферат) - Реферат

а найбільш тим, котрі зросли в Україні"
Залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас Драгоманов вважав однім з головних завдань свого життя. Безелітність нації імпонувала вченому тим, що в наслідок такого становища вона була більш сприйнятною до ідей побудови майбутнього суспільства на принципах соціальної справедливості, вільного розвитку особистості, гарантування її прав і свобод. Однак він прекрасно розумів, що без провідної верстви, освічених провідників маси самі по собі добитись реалізації омріяного ним суспільного ідеалу не зможуть.
Саме тому він висуває досить жорсткі вимоги до української інтелігенції, вимагаючи від неї навіть певного самозречення в ім'я майбутнього народу: "Письменний Українець, по більшій части працює на кого вгодно, тілько не для своєї України й її мужицтва. А з другого боку, здавна звикли усякі чужі люде хазяйнувати на Україні не знаючи її, не звертаючи уваги на те, як треба обертатись з Українцями, не кажучи вже про тих, котрі тілько й думають, як би поживитись з України, нічого доброго для неї не роблючи. От через те ці люде між письменними Українцями, котрі не хотять, щоб все де далі більше Україна й її мужицтво тратило свої сили, - мусять заректися не йти з України, мусять упертись на тому, що кожний чоловік, вийшовши з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українському - єсть видаток з української мужицької скарбівні, видаток, котрий при теперішніх порядках не звернеться в неї нізвідки"
І. Франко, говорячи про вплив драгоманівської пропаганди на українську освічену молодь, її дійсний зміст і мету, писав: "Це не більше не менше, як пропаганда саме ідеї національної окремішності України, необхідності, щоб українська інтелігенція служила українському народові саме своєю інтелігентністю, тобто своїм розумом, наукою. Цією однією ідеєю проникнуті всі його праці, видані в Києві, Львові, Відні, Женеві, Флоренції, Парижі, Петербурзі, Москві"
Особливості історичного існування української нації привели М. Драгоманова до думки про те, що в ній не виробилась в достатній мірі національна гордість народу, пов'язана з ідеєю власного державно-політичного самостійного існування. Більше тог, для українців є характерним доволі негативне ставлення до держави, особливо своєї і роль в цьому української інтелігенції є далеко не останньою: "В Україні якось не звикли дуже захвалювати усе своє, старосвітське, через те, що як недавно було тут щось подібне до власного царства та панства, то нікому було привчити українців пишатись своєю славою. Одну недовгу хвилину, як було тільки знов почали пізнавати освічені українці свою старовину, у 30-40 роки цього століття, горстка людей прокричала про славу козацької України, але зараз же знайшла в ній плями, і тепер, коли хто хоче пізнати ті плями, пізнає їх найскорше з вчених праць українців..."
Один з чільних діячів Української народної республіки С. Петлюра, аналізуючи працю М. Драгоманова "Чудацькі думки про українську національну справу" відзначав, що вчений звертав увагу на те, що для українців є характерним поєднання державного нігілізму із гіпертрофованим почуттям національної гордості, що заважало формування та здійсненню реальної політики соціального та національного звільнення. "Провідна думка книжки - боротьба проти національної виключности, що її культивувало українське суспільство, і з'ясування питання про культурні запозичення з російської літератури з метою успішного політичного і культурного розвитку українців" . І далі: "... визнаючи історичні причини, що показують сумне явище української дійсности, він, однак, значну частину провини за нього перекладає на самих українців, докоряючи їм, дещо перебільшено, бездіяльність, недостатню рухливість, брак активної ініціативи і широких громадсько-наукових інтересів"
Для М. Драгоманова пропаганда національної виключності, формування в українській свідомості ідеї ненависті до інших людей за етнічною ознакою, навіть до тих, що належали до пануючих над українцями народів, було неприйнятним способом відродження України. Піднімаючи питання формування національної самоідентифікації в статті "Неправда - не просвіта", він писав: "Москалі такі ж люди, як і другі, як і ми (виділення М. Драгоманова - О.С.). Всі народи - москалі, поляки чи русини - мають і своє зле, і своє добре в натурі, і зле більше виходить від малої освіти, ніж з натури народів, і через те, нам усім - і русинам, і москалям, і полякам, замість того, щоби ворогувати, треба освічатись і добувати і укупі волі, то тоді й усякі причини до незгоди щезнуть. Навчати іншому наш народ - значить навчати його не по правді або й просто наражатись на сміх, бо таки ж наші люди й самі можуть і пізнавати москалів, і діставати до рук московські книжки, чи подобається це кому, чи ні"
Ворогами українців, вважав вчений, є не росіяни, не поляки, чи представники інших національностей, а державно-бюрократичний апарат імперії, власники фабрик і заводів, великих маєтків, що гноблять всіх трудящих, незалежно від їх національної приналежності.
Поряд зі спробами пропаганди української виключності не сприймав М. Драгоманов і ідею "єдиного русского народа". Українці є нацією поневоленою, а перебування України в складі Російської імперії зовсім не є періодом прилучення до набутків світового прогресу, а влучно ним охарактеризовано як "пропащий час". Сама ж ідея офіційної доктрини етнічної єдності українців і росіян є, на думку вченого, лише одним з засобів закабалення України. "Та й самі ці петербурзькі самовольники і нівечники натури чоловічої ніколи не вважали нас, українців, за своїх і коли случалось, давили нас з більшою злістю, менш жаліли "безмозглих, упрямих хохлів" ніж своїх "руських""
Закликаючи до єднання пригноблених всіх націй до спільної боротьби за соціальне і національне визволення народів та індивідів, за панування ідеалів загальнолюдських, а не вузько національних, М. Драгоманов, одночасно, звертав увагу на те, що далеко не всі, хто проголошує прихильність до революційної риторики та інтернаціоналістичних гасел є справжнім прихильником ідеї емансипації особистості. Ю. Охрімович звертає увагу на те, що "Критикуючи російську реакцію, Драгоманов весь час доводив, що дужим спільником цієї реакції являється сама великоруська демократія в наслідок своєї буйдужости в національних справах, свого централізму та шовінізму, захованих під космополітичними фразами"
Характеризуючи російських революціонерів, вчений підкреслював, що всі вони, за винятком Бакуніна і почасти Герцена не допускали ідеї самостійного існування України, а більшість - навіть самого існування української нації. Їх прихильність ідеалам загальнолюдським є прикриттям для ідей національної виключності власного народу, для націоналізму пануючої нації.
М. Драгоманов не є принциповим прихильником чи противником націоналізму як ідеї та політичного руху. Він зазначає, що його необхідно оцінювати, як і всіінші явища суспільного життя,
Loading...

 
 

Цікаве