WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

нової общини, для ведення нового, відокремленого господарства.
Взагалі проблеми правонаступності, успадкування спадщини в давньослов'янській патріархальній общині, їх відмінність від традицій у германських племен, надзвичайно цікавлять М. Гулака. Говорячи про відділення синів від батька, він зазначає: "Корінним правилом було при цьому у всіх слов'ян (...), щоменшому брату не слід було шукати нових осель, він залишався в батьківському домі, який належав йому по праву. Таким чином, виділені вже потомки не мали вже ніякого права на власність батька чи інших, що залишились в колишній нероздільності, родичів, тому що виділом вони виступали з роду, також і відділені від них брати не мали ніякого права на їх спадок". У той же час, якщо у відділеного сина не було прямих спадкоємців то його майно успадковував батько. Тут спрацьовувало правило: "він дав їм, він міг взяти назад". М. Гулак вважає, що саме з цього випливає звичай переходу у власність князя так званої "виморочної" спадщини - це є також прямий наслідок родових відносин слов'ян.
Взагалі, згідно зі слов'янською політичною традицією, князь виконує ряд специфічних, порівняно з своїми відповідниками у сусідніх народів, функції: "Князь слов'янський не є подібно до германського герцога військовий начальник, глава дружини, він є родовий старшина, в мирний час суддя, а у військовий начальник війська, хоча останній обов'язок переважно лежить на воєводі. Він по відношенню до всього народу те, що владика для роду, з народом своїм він перебуває в нероздільному володінні землею (...), а сам він часто не має належних йому, власне як князю, земель"
У той же час, володіння землею є однією із найголовніших умов отримання всіх політичних прав в давньослов'янському суспільстві. М. Гулак звертає увагу на той факт, що саме власники землі мали право голосу на вічах, на участь у воєнних походах і збройний захист вітчизни. І лише у випадках крайньої загрози державі дозволялось скликання посполитого рушення, тобто загальне озброєння народу. Цей звичай, як підкреслює дослідник, зберігся в Україні на досить тривалий час:"... у козаків малоросійських; поки козак не мав власної хати і землі, він не міг служити реєстровим козаком, не брав участь в радах, не міг бути вибираним в ніякі військові чини. Навпаки, кожний власник поземельної власності, як би мала вона не була, був зобов'язаний нести військову службу". Пізніше на цю особливість української політичної традиції звертатиме особливу увагу В. Липинський, розробляючи власну концепцію організації української держави у формі дідичного гетьманату, що опиратиметься на "хліборобський клас".
Князівська влада, підкреслює М. Гулак, виростаючи з патріархальної влади родового старшини, присвоює і її права та обов'язки. Наближені будують князеві град або двір, подібно як це робить челядь для владики, з його дозволу служебники і наближені засновують нові двори та гради, так як з дозволу родового старшини відділяються та засновують нові господарства і роди ближники.
"Це відділення однак тим же відрізняється від родового відділення, що тут зв'язок з князем не переривається, правда нові осадники не можуть уже завжди готовими виконувати накази князя і в цьому відношенні відділені від нього, але за те вони відбувають деякі повинності з своїх грунтів, чи вносять дань"
Так звана "виморочна" власність успадковується князем також дещо по іншому ніж родовим старшиною: "власність їх переходить на князя не так як на верховного володаря землі ..., а як на родового старшину всього народу, і воно падає на нього не для того щоб робитися його приватною власністю, а для того щоб він дозволив іншому з своїх служебників на ній поселитися" Цей порядок успадкування чітко проводить межу між родовою і політичною владою, демонструє сутність соціальних змін, що відбулась при переході слов'ян від родового ладу до держави.
Особливість ставлення князя до "виморочної" спадщини М. Гулак намагається пояснити виходячи з розуміння його суспільно-політичної ролі та традиції земельної приватної власності. "В народі землеробськім рано і з необхідністю розвивається поняття про правильну поземельну власність, без якої не можливе ніяке землеробство, тоді як народ пастуший або той, що мало цінить землеробство, не відчуваючи необхідності поземельної окремої власності, більш схильний до нероздільного володіння землею". До таких народів він відносить давніх германців, які за свідченням Таціта з презирством ставились до землеробства, і зовсім не звертає увагу на те, що він, по суті, пояснює підстави існування російської поземельної общини, з її регулярними "черными переделами", яку його російські сучасники вважали явищем унікальним і основою для "російського шляху" до соціалізму.
Найбільш цікавим для нас, з точки зору розвитку української політичної думки, є останній, VI розділ цієї роботи - "Державне право", в якому аналізуються особливості політичного устрою у поморських слов'ян.
Починає цей аналіз М. Гулак з розгляду ролі міст, оскільки "у слов'ян ... місто складало (центр всякого державного життя) ядро, з якого розвивався весь державний лад. З найдавніших часів, де тільки з'являються слов'яни, сліди слов'ян, зустрічаємо ми і міста". Цим твердженням і приведеними далі історичними фактами М. Гулак спростовує традиційний погляд на слов'ян як на "сільську націю", носіїв "сільської культури".
"Померанія являє собою на початку XII сторіччя систему міських республік, союз міст, що знаходяться одне з одним у відносинах міста до передмістя. Старшим містом всієї Померанії і матір'ю всіх померанських міст був Стеттін. ... Інші були його передмістями і правило, що існувало в руських містах, що передмістя повинні стати на тому, що вирішило місто ... існувало і в Померанії в повній силі"
Федеративний устрій та специфічні відносини між головним містом та іншими, на думку М. Гулака, існували і в Київській Русі. Він відзначає що Київ на Русі носив ім'я матері руських міст (пор. Нестор), іще в XIV сторіччі передмістями якого вважались всі оточуючі його міста, наприклад Путивль, Канів, Васильків, але не Переяслав та інші, на півночі Новгород вважав передмістями своїми Ладогу, Торжок, Твер, Псков та ін. М. Гулак підкреслює, що такий тип зв'язків не відомий германським народам і швидше нагадує відносини між давньогрецькими колоніями та їх метрополіями.
"Я назвав Померанію союзом республік, хоча на чолі союзу стояв князь (в часи Оттона - Вражислав) по тому праву, по якому і Новгород вважається республікою. Як і на Русі, князь землі поморської (dux terrae) був стражем землі і верховним судією"
Слов'янський князь, у здійсненні своїх владних функцій спирався не тільки на родових старшин, родові традиції, а й на військову дружину та її мілітарну силу. "Хто складав княжу дружину, важко відгадати, вірогідно, на Помор'ї було як і у інших слов'ян: що тільки той мав право захищати батьківщину і воювати в рядах дружини, хто мав
Loading...

 
 

Цікаве