WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

витворити повноцінний державний організм була саме втрата українцями політичної еліти. У листі до С. Носа 5 листопада 1890 року: "Як одірвали од нас єзуїти пановиту Русь, і ми вже її, споганену, до себе не прилучили, так вони обікрали й саму безцінну скарбівню". Нащадки київських князів, підкреслює П. Куліш зрадили власний народ та православну віру в ім'я захисту своїх привілеїв і козаччина була, по суті, не війною українців з поляками, а "Русі з Руссю", в якій одній стороні допомагали "ляхи", а другій - московити.
Але й козацька старшина, що виступила як політична еліта та захисник православної ідентичності українців, не виявилася гідною свого історичного призначення. Вона, подібно до своїх попередників, стала на шлях колаборації: "Через таку похіпливость одпадав укупі з пустоцвітом й найкращий цвіт нашого народу. Столична примана тягла до себе українських дуків мовби яким магнітом. Коли б московське панство ходило не до "православної церкви", а до католицького костелу чи до протестантського збору, - не подивилась би наша аристократія на стародавні руські церкви свої і, певно, ради нового добродія свого, москаля, сталась би чужовірною"
І все ж П. Куліш не робить остаточного негативного вироку для соціальної верхівки українського суспільства. Він вважає, що за певних обставин, вона може повернутись обличчям до власного народу і виконати свою історичну роль. Саме тому він наполягав щоб журнал "Основа" друкував статті як українською, так і російською мовами, розраховуючи, що таким чином вдасться розбудити національну свідомість тих, хто втратив мовний зв'язок із своєю нацією, прилучити їх на бік української справи.
Повіривши в лібералізацію царського режиму, П. Куліш висуває ідею"двуєдиної Русі", як альтернативу боротьбі за самостійне державно-політичне існування України. На думку Ю. Шевельова, він розраховував на те, що в цій "двуєдиній" державі росіянам буде належати політичний провід, а українцям - духовний. А дух, за П. Кулішем, є вищим за матеріальне. Крім того не треба забувати про те, що 1867 року сусідня з Росією Австрійська імперія Габсбургів була перетворена на дуалістичну державу Австро-Угорщину, в якій державотворчими націями проголошували як австрійців, так і угорців, що й було закріплено в конституції. Це був видатний результат багатолітньої боротьби угорців за свої національні права, який не міг не надихати українського мислителя, що бажав добра власному народу, але не бачив реальних підстав для його швидкого звільнення.
Відкинувши козацтво як зразок державності і прагнучи досягти реального результату в реальних умовах П. Куліш звертає свій погляд в глиб історії і знаходить ідеал в Київській Русі. Саме звідти він виводить корені свого патріотизму. У листі до М. Карачаєвської-Вовківни 7 липня 1892 року він писав: "... моє он патріотство починається з Олега й Святослава, захоплює клязьменщину і московщину з новгородщиною, вибивається з-під монгольського ярма, помагає нам вибитись з-під єзуїтської Польщі, опановує вкупі з панською раттю "пучину крови нашої" Крим, визволяє нас від ляхо-татарського виродка - козацтва і достойного чада його - гайдамацтва, а ввійшовши, при світлі царських шкіл, в океан всьогосвітньої науки, поновлює бояновську старорущщину на звалищах кобзарських дум і слова народнього"
Висуваючи ідею "двуєдиної Русі" та "возз'єднання" П. Куліш зовсім не зрався поступатись українськими національними інтересами на користь титульної нації імперії. Навпаки, він вважав, що в дуалістичній державі росіянам належатиме політичний провід, а українцям - духовний. Саме вони зможуть перетворити імперію на цивілізованих засадах, дати вільний розвиток всім народам, що u населяють. ""Двоєдина Русь" в очах Куліша була тільки одною з прийнятних можливостей політичного майбутнього України, одною з жаданих перспектив її розвитку. Обстоюючи возз'єднання, він не відмовлявся від свого заповітного ідеалу самостійної України, лишень уважав його менш реальним у тодішніх умовах і можливим хіба що у ще віддаленішому прийдешньому, ніж ідеал рівноправного союзу Північної та Південної Руси"
Відмова від ідеалізації козацтва та висунення концепції "двуєдиної Русі" зумовлена тим, що П. Куліш як ідеал української державності в минулому розглядав не гетьманщину, а Київську Русь із її великими здобутками не лише в державному будівництві, а, насамперед, в розвитку високої культури. Є. Маланюк, оцінюючи підхід Куліша підкреслював, що "Та "доктрина" носила явно політичний, державницько-національний (виділення Є. Маланюка - О.С.) і агресивний, контр-общеруський" характер, як, загалом, державницькою була вся діяльність Куліша. Це було щось діяметрально протилежне духовно-вбогому й фактично капітулянтському "народництву" з різними теоріями про "домашній вжиток", не виключаючи й хоробливого "федералізму" пізнішої драгоманівщини"
Сумнозвісні Валуєвський та Емський укази боляче вдарили по надіях П. Куліша на можливість реалізації українських національних потенцій в межах Російської імперії. Однак він зовсім не збирався відкидати той досвід державотворення, який українці могли б запозичити у росіян: "Наздоганяймо ж європейців робом Великої Руси, а тим часом дбаймо про свою словесну автономію, творімо свою автономістичну будучину, знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім'ї, в своїй рідній хаті..."
Закликаючи брати зразки в російській історії П. Куліш не виступає як апологет імперії. Однак у нього постійне захоплення викликає пієтет росіян перед власною державою, розуміння необхідності коритись власним провідникам, вміння пожертвувати власним для загального - тобто саме тим, чого так не вистачало українцям для того, щоб відбутись як державна нація. У поемі "Байда князь Вишневецький", описуючи захист московським послом інтересів своєї країни та достоїнства царя, він з гіркотою заявляє:
"Коли б у нас був сан такий високий
Ми б звоювали увесь світ широкий.
Коли б ми всі до єдного горнулись,
Під нами і царі й народи гнулись"
Відсутність національної сконсолідованості є, як вважає П. Куліш, головною причиною того, що українці втратили державність і можуть взагалі зникнути як нація. Відродження, на його думку, необхідно починати з об'єднання нації за допомогою просвіти народу та, в першу чергу, національної еліти. У листі М. Костомарову 27 червня 1846 р. він писав: "Що стосується розвитку, а не стояння, то він здійснюється в діячах, а потім (особливо за кращих зовнішніх обставин) перейде до народу. Наші письменники своїми вченими і поетичними працями багатьох примусили подумати, як би врятувати те, що вціліло. І література малоросійська, якою вона є до цього часу, повинна продовжуватись своїм порядком для освічених невігласів, а для неграмотних невігласів треба писати підручники настановні - практичні книжки і по можливості зводити школи..."
Прийняття інтелігенцією, а за нею і широкими масами українського суспільства ідеалу
Loading...

 
 

Цікаве