WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

як загально-людський ідеал суспільно-політичного устрою і соціальної справедливості. Молоді літератори були впевнені, що своїми творами, написаними українською мовою, сприяють її врятуванню. З цим вони пов'язували також свої надії на відновлення автономного устрою України чи, принаймні, збереження звичного побуту і давніх традицій духовної культури українського народу"
Однак вплив цих поетів на Т. Шевченка не варто переоцінювати. Адже якщо для харківських романтиків характерним була туга за минулим, за "славною козаччиною", яка, як їм здавалось вмерла безповоротно і залишилось її, як і долю України лише оплакувати, без найменшого натяку на оптимізм щодо майбутнього, то Шевченко займає діаметрально протилежну, в першу чергу з точки зору політичної, позицію. "... Шевченкова туга за минулим має зовсім інший характер. Він відразу ставить питання, що було причиною давньої слави України, хто винен у тому, що все пропало, що треба робити, щоб воскресити нове життя України. І цей ідеал (видиіення Ю. Охрімовича - О.С), ідеал нового життя українського народу в будучині, і відріжняє Шевченка від вищезгаданих поетів. Вони плакали на руїнах минувшини, схиляли покірно голову перед сучасністю, і абозабували зовсім про майбутність, або звертали свої ідеали прийдешнього в такому напрямі, який стоїть в прямій льогічній залежности до послідовних виводів з того, над чим вони плакали й тужили. Шевченко, навпаки, підносить грімкий протест проти сучасного положення України, проти її національної неволі і полишає сучасникам та нащадкам свій безсмертний заповіт національного та політичного визволення України. Цей ідеал, ідеал політичної самостійности України, проникає всю політичну творчість Шевченка і проявляється в його відношенню до сучасности, і в оцінці минулого і у відношенню до Росії, як держави, до Москалів та Поляків, до власних земляків-Українців, та вкінці в його заповіті нащадкам"
У ранніх поезіях Т. Шевченко творить романтичний, ідеалізований образ козацької України, країни великої слави та демократичних традицій, що героїчно протистояла всім посяганням на її свободу і незалежність. Навіть втративши свободу, вона зберігає в собі потенціал відродження, що прихований у високих моральних цінностях її народу. У вірші "До Основ'яненка" він звертає увагу читача:
"Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна і правдива,
Як Господа слово"
Козацька Україна, в якій "запорожці вміли пановати", втратила свободу під натиском чужоземних загарбників, але не вони є головною причиною такого важкого становища Батьківщини поета. В поемі "Гайдамаки" він вказує на внутрішню причину негараздів українців:
"Отаке-то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла... А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж таки батька, такі ж діти, -
Жити та брататься,
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба роз'єднаться!
Треба крові, брата крові,
Бо заздро що в брата
Є в коморі і на дворі,
І весело в хаті!
"Уб'єм брата! спалим хату!" -
Сказали, і сталось".
Внутрішня несконсолідованість, домінування особистого над загальним, бажання не допустити, щоб іншому було краще, заздрість до багатства, розгул соціальних суперечностей - це все те, що Т. Шевченко відносить до найголовніших причин втрати українською нацією свободи і незалежності.
Але не лише заздрість бідних достатку багатих визначає Т. Шевченко як причину соціального розколу української нації. Він гнівно таврує і представників української еліти, які в гонитві за власним багатством, збереженням і примноженням власних станових привілеїв були готові пожертвувати інтересами "братів менших" і всієї Батьківщини. Як зауважує М. Грушевський "Найбільше яскравий і імпульсивний представник цього народництва (молодшого покоління), Шевченко вже з презирством відвертається від політиканів-гетьманів, цього "варшавського сміття і грязі Москви", що не вміли стати на ґрунті народних інтересів, відстояти свободу і вільний лад своєї батьківщини, що закабалили її московському самодержавству, а народні маси, що їх висунули, - старому і новому "панству". До мрій про колишню "славу України", що захопили його, незмінно домішується ця гірка пам'ять про розбрат старшини і народних мас, що погубила її, про ці "тяжкі діла", забуття яких він готовий купити ціною власного "веселого віка". Справжнім героєм його та його однодумців стає революційний народ, те козацтво, що ставило собі за мету досягти такого суспільного ладу, де не було б "ні холопа, ні пана""
Особливо різкою критика представників української національної еліти стає в поезіях Т. Шевченка циклу "Три літа", написаних під час його перебування в Україні 1843-1847 років. Створений ним ідеалізований образ колишньої "славної України" зіткнувся із страшною дійсністю імперської провінції Малоросії. "Цілком свідомий страшної віддалі між "своєю" Україною і реальною "Малоросією" він з усім натхненням поета, з усім запалом своєї вогненної натури намагається заповнити (виділення Є. Маланюка - О.С.) ту історичну й соціяльну порожнечу, що побачив на батьківщині. Він намагається оживити гоголівські мертві душі української шляхти і розкрити очі ошуканій кріпацькій масі, себто сполучити й оживити спараліжовані складники нації, вдихнути історичне життя в завмерлий національний організм"
Поезії цього часу переповнені різкими оцінками нащадків козацької старшини, для яких Т. Шевченко не жалкує епітетів серед яких "потомок гетьмана дурного і презавзятий патріот" - ще не найбільш різкий. Ці нащадки несуть у собі "першорідний гріх" своїх предків, що зрадивши свій народ, пішли на службу до поневолювачів. Звертаючись до представників сучасної йому української еліти в поемі "І мертвим і живим...", він пише:
"Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!"
Гріх зради, вважає Шевченка, немає прощення. У містерії "Великий льох" поет описує душі трьох дівчат, що не можуть попасти до раю через те, що, хоч і мимоволі, але сприяли втраті Україною державності. Перша карається за те, що перейшла з повними відрами (символ удачі) гетьману Хмельницькому:
"Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати!..
І вже ледви я наледви
Донесла до хати
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!"
Друга дівчина карається за те, що напоїла царського коня, коли той зупинився по дорозі з Полтави на руїнах Батурина. Третя - за те, що малою Дитиною усміхнулась до галери, на якій цариця Катерина II пливла Дніпром:
"Чи я знала, ще сповита,
Що тая цариця -
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!.."
Однак висловлення, нехай і мимовільної, прихильності до
Loading...

 
 

Цікаве