WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

високою духовністю на основі глибокої релігійності. Росіяни ж, незважаючи на яскраві зовнішні прояви релігійності, зосереджують свою увагу не на внутрішньому, а на зовнішньому, на формі, а не на змісті. Це допомогло їм збудувати Державу, як систему формалізованих зв'язків між окремими індивідами, але й принесло загрозу обездуховнення та встановлення деспотії.
Незважаючи на корінні відмінності в характері південнорусів та великорусів, вони, за певних обставин, можуть цілком доповнювати один одного, вирішуючи загальне завдання звільнення слов'янства та входження його в коло цивілізованих народів світу. Українці повинні стати чинником, що забезпечить у майбутньому слов'янству духовне відродження та встановлення дійсної свободи в межах держави, що її створили і розширюють росіяни. "Південноруський елемент повинен давати нашому загальному життю розчинюючий, оживляючий, одухотворюючий початок. Південноруське плем'я, у минулій історії довело нездатність свою додержавного життя. Воно справедливо повинно було поступитися саме великоруському, примкнути до нього, коли завданням загальної руської історії було встановлення держави. Але державне життя сформувалося, розвинулося й окріпло. Тепер природно, якщо народність з іншою протилежною основою і характером вступить у сферу самобутнього розвитку і вплине на великоруську"
З поляками ж, незважаючи на деяку ментальну спільність та традиції політичного життя, українцям, на думку М. Костомарова, не слід спішити самостійно укладати державного союзу. Польська нація є "нацією-паном" і усвідомлює себе саме таким чином. В Україні поляки представляють собою міську панську культуру на противагу переважно сільській і селянській українській. А ідея "пана" є неприйнятною для українців.
Оцінюючи вплив роботи "Дві руські народності" А. Господин зазначає: "Ця стаття М. І. Костомарова - це був сильний політично-науковий удар великого історика, мала знищити всі московські теорії про спільнородство, спільномовство і спільнокультурництво москалів і українців. Вона також розбивала фальшиві польські теорії"
У той же час автор своїми висновками про традиційну несхильність, більше того - нездатність, українців до державно-самостійного існування фактично "прирікав" їх на бездержавність. Сильна і достатньо ґрунтовна стаття великого вченого не лише розвивала почуття національної гордості українців, але й обмежувала їх прагнення культурницькими завданнями, ставлячи як максимальне політичне завдання питання лише про автономію в рамках майбутньої федеративної держави в межах Російської імперії.
М. Костомаров був досить послідовним прихильником федералістської ідеї. 1862 року він надрукував статтю під назвою "Мысли южнорусса", в якій дав своє розуміння держави та її призначення щодо вирішення національного питання: "Держава ... є конечна внутрішня форма об'єднання суспільства і може бути зложена з багатьох народів, котрі, в державному розумінні, всі разом творять одне тіло, але у внутрішньому житті залишаються самобутнім цілим. Не змішуючи себе з народом, держава не повинна давати перевагу одному із кількох підвладних собі народів і ставити його вище других, але однаковим способом охороняти порядки їх взаємному відношенні і не перешкоджати вільному розвиткові кожному з них"
Таке уявлення про майбутнє державне існування українців було певним відступом від доволі радикальних ідей Кирило-Мефодіївського товариства. Однак в умовах другої половини XIX сторіччя воно стало фактично домінуючим у колах прогресивної, національно-свідомої української інтелігенції. Автономія і свобода національно-культурного розвитку в поєднанні з ліберальними реформами стали її заповітною мрією.
Визначний український історик, політичний і громадський діяч, Президент Центральної Ради УНР М. Грушевський писав про вплив ідей М. Костомарова на українську політичну думку: "А тим часом Костомаров уже в Кирило-Мефодіївській добі був, безсумнівно, ідеологічним провідником України; се стало зовсім ясно аж за хвилю опублікування "Книг Битія Українського Народу", - перед тим тільки більш інтуїтивно відчувалось. Пізніш, після десятилітнього "из'ятия" і пробування "под судом", Костомаров з моменту появи його "Богдана Хмельницького" (1857), знов став загально признаним ідеологом українства, майже до смерти, напевно в кожнім разі до появи його "Задач украинофильства" (1882), котрими він відмежувався від тодішніх провідників українського національного руху. Чим він був протягом повного чверть століття (1857-1882)"
Бувши протягом чверті століття "володарем дум" українських патріотів, обережний і поміркований після заслання, М. Костомаров, у кінці свого життя, не зміг пристосуватись до соціальних, а головне, психологічних змін у середовищі національно-свідомих українців. Їм уже було мало простого культурного відродження та прожектів щодо "духовної перебудови" Російської імперії, про "спільне звільнення слов'янських народів".
Своєрідним ідейним антиподом поміркованій автономістично-культурницькій позиції М. Костомарова у Кирилю-Мефодіївському товаристві були погляди Тараса Шевченка, якого дослідники традиційно, разом з М. Гулаком та В. Андрузьким, відносять до так званого "радикального крила" організації.
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринці на Черкащині в сім'ї селянина-кріпака козацького походження. Рано осиротівши чотирнадцятилітнім хлопцем попав в "козачки" до поміщика П. Енгельгарда, з яким 1829 року переїжджає до Вільно, а на початку 1831 - до Петербургу. Помітивши схильність юнака до малювання П. Енгельгард віддає його "в науку" до художника В. Ширяєва, що спеціалізувався на розписі палаців. 1836 року Т. Шевченко знайомиться з українським художником І. Сошенком, а пізніше з К. Брюлловим, В. Жуковським, В. Григоровичем, М. Вільєгорським, Є. Гребінкою та ін. (ці та подальші події описані в автобіографічній повісті "Художник"). Завдяки їх піклуванню Т. Шевченко був 1838 викуплений на волю за гроші, зібрані серед членів царської родини за лотерею, в якій розігрувався портрет вчителя царських дітей В. Жуковського роботи К. Брюллова. Цього ж року він був зарахований до Академії мистецтв у Петербурзі. 1845 року Т. Шевченко вирушив в Україну з наміром оселитись у Києві. У березні 1847 року його заарештовують в числі причетних до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та засуджують до заслання в солдати без права вислуги та суворою забороною писати і малювати. Тривалі клопотання друзів про пом'якшення вироку увінчались успіхом 1857 року, коли поет був звільнений. Однак десять років солдатчини серйозно підірвали здоров'я Т. Шевченка і 10 березня 1861 року він помирає у своїй кімнаті-майстерні в Академії так і не здійснивши особистої мрії - повернутись в Україну. "Повернення" відбулось лише 22 травня 1861 року, коли тіло поета було перевезено із Смоленського цвинтаря в Петербурзі і поховано на Чернечій горі в Каневі.
Т. Шевченко був засуджений на
Loading...

 
 

Цікаве