WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат


Особливу роль у посилення інституту князівської влади та держави як апарату пригнічення на корінних землях майбутньої Московської держави справили два фактори "життєвих історичних обставин" - прийняття Руссю християнства та монгольське іго.
"Православ'я принесло до нас ідею монархізму, освячення влади звище" - констатує М. Костомаров. Ідея єдиного Бога освячувала єдиновладдя на землі, а сама влада своїм джерелом вже не вважала волю народу, а ставила себе вище неї, заявляючи про своє божественне походження. Крім того, християнство, проголошуючи неможливість пізнання волі Божої, вносячи ідею вищого управління подіями, доходить на північно-східних землях Русі до освячення успіху самого по собі - той хто переміг, то і є правим, оскільки все що не робиться, все від Бога.
"Таким чином, замість права громадського, замість звичаю, освяченого часом, є право дії з молитвою і Божий дозвіл науспіх заходу. На перший погляд здається, що тут крайній містицизм і відхід від практичної діяльності, але це тільки здається: по суті тут цілковита практичність, тут відкривається шлях до усунення всякого страху перед тим, що ослаблює волю, тут повний простір волі; тут і надія на свою силу, тут вміння користуватися обставинами"
Монарша влада тепер могла зовсім не оглядатись на волю народу і чинити будь-які дії на власний розсуд. Світська влада підтримувала церковну, а церковна - світську. Однак першість була за світською - як тільки церква спробувала поставити себе вище держави, так одразу остання повністю підкорила церковну організацію своїй волі, посиливши свій вплив практично безмежно. Контроль за церквою давав державі можливість "управляти душами" і посилювати власну "святість" та "непогрішимість".
Посиленню впливу інституту князівської влади як єдиновладного центру сприяло також і татаро-монгольське іго, вважає М. Костомаров. Загарбникам для утримання в покорі та експлуатації населення, що проживало у важкодоступній для татарської кінноти лісах, конче необхідним був відповідальний за збирання податків з місцевої знаті та підтримання порядку. Цією потребою з вигодою для себе змогли скористатись московські князі, поклавши початок створенню майбутньої могутньої імперії.
На основі проведеного аналізу природних умов та історичних обставин формування двох руських народностей М. Костомаров робить висновок про те, що "... плем'я південноруське мало відмітним своїм характером перевагу особистої свободи, великоруське - перевагу общинності. По корінному розумінню перших, зв'язок людей грунтується на взаємній згоді і може розпадатися по їхній незгоді; другі прагнули встановити необхідність і нерозривність одного разу встановленого зв'язку і саму причину встановлення віднести до Божої волі і, отже, вилучити з людської критики. В однакових стихіях громадського життя перші засвоювали більш дух, другі прагнули дати йому тіло; у політичній сфері перші здатні були створювати всередині себе добровільні компанії, зв'язані настільки, наскільки до того спонукала нагальна потреба, і міцні настільки, наскільки їх існування не заважало незмінному праву особистої свободи; другі прагнули утворити міцне суспільне тіло на вікових началах, перейняте єдиним духом. Перше вело до федерації, але не зуміло вповні утворити її; друге вело до єдиновладдя і міцної держави: довело до першого, створило друге"
Багато положень роботи М. Костомарова перегукуються з працею ще одного учасника Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулаком "Юридичний побут поморських слов'ян". Обидві ці праці присвячені традиційній політичній та правовій правосвідомості слов'янських народів. Правда, М. Гулак зосереджує увагу переважно на матеріалі зібраному вченими серед поморських слов'ян із включенням прикладів з історії східнослов'янських племен, а М. Костомаров обмежує своє дослідження порівнянням спільного і відмінного в ментальності українців і росіян та коротким порівнянням їх з ментальністю поляків.
Як і М. Гулак, М. Костомаров виділяє традиційні відносини земельної власності як визначальний чинник в формуванні традицій громадського життя. Однак, якщо М. Гулак на цій основі проводив різницю між слов'янською і германською общинами, то М. Костомаров аналізує відмінності між українською "громадою" та російським "міром": "Громада (виділення М. Костомарова - О.С.) по південноруському розумінню зовсім не те, що мир, по великоруському. Громада є добровільна сходка людей; хто хоче - У ній бере участь, хто не хоче - виходить, так як в Запоріжжі: хто хотів - приходив і виходив відтіля добровільно. По народному розумінню кожен член громади є сам по собі незалежна особистість, самобутній власник; обов'язок його до громади тільки у сфері тих відносин, які встановлюють зв'язок між членами для взаємної безпеки і вигод кожного, - тоді як, по великоруському розумінню, мир є начебто відвернене вираження загальної волі, що поглинає особисту самобутність кожного. Головна відмінність тут, звичайно, виникає від поземельної власності. Як тільки член миру не може назвати своєю власністю ділянку землі, що він обробляє, він уже не вільна людина"
У російській традиції, на думку М. Костомарова, громадяни не є власниками в повному, європейському, розумінні цього поняття. Єдиним власником є цар, а всі інші - від князів до останніх холопів - "раби государеві", оскільки вони отримують власність у "користування" з його волі і можуть нею ж бути позбавлені як власності, так і життя.
В українській же традиції здавна закріплене досить чітке уявлення про поземельну власність як про приватну. М. Костомаров підкреслює, що для українців характерним є чітке відділення власності не лише представників різних соціальних верств, але й в межах однієї сім'ї - українські сім'ї прагнули відділяти дорослих дітей у самостійні господарства, а власність селянина не змішувалась з панською і останній не мав права нею розпоряджатись. Приєднання до Польщі лише посилило цю традицію, унормувавши її на європейський лад.
Наслідком такого "незмішання" власності було те, що українці не асоціювали себе з власним паном і при першій же нагоді були готові покинути його, а то й виступити проти. Росіяни ж навпаки, часто переносили ставлення до общини, як колективного власника землі, що дає окремому селянину її частину для обробітку і прожиття, на поміщиків, зберігаючи їм відданість, радіючи успіхам і підтримуючи добровільною працею.
Відчуження українців від вищих соціальних верств часто призводило до того, що досить часто воно оберталось різаниною "панів" та "кармазинів". Однак вона ніколи не призводила до повного їх знищення. Ті ж з українців, що в силу життєвих обставин висувались із загальної маси народу, як правило, зраджували своїй національності, переходячи до стану загарбників, спочатку поляків, потім - росіян, вважає М. Костомаров.
Це зумовило не лише безелітність української нації, але й дозволило зберегти їй справжній народний слов'янський дух, посилений
Loading...

 
 

Цікаве