WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство та політичні погляди його учасників (науковий реферат) - Реферат

жоден справжній українець не хотів стати паном. Україна змогла зберегтися у важких умовах саме завдяки тому, що не зрадила справжнім цінностям християнської моралі. " Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе це псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось"
Таке ставлення українців до держави, як апарату насильства багатих над бідними, живим втіленням якого і були"царі" та "пани", не є їх виключною особливістю. Вони лише в найбільш повній мірі зберегли те розуміння християнства, яке притаманне всім слов'янам, всім християнським народам. А те, що несе в собі рабство, поневолення, нерівність, соціальний та національний гніт є для слов'ян чужорідним, принесеним ззовні тими, хто попав під вплив диявола. "... Слов'янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов'янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов'янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони щвидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов'янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам'ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було преждє, так і тепер зосталось"
Тут ми бачимо, що М. Костомаров чи не вперше в українській політичній думці сформував тезу про безелітність української нації, як її визначальну особливість. Констатуючи історичний факт того, що українці протягом своєї історії неодноразово втрачали власну політичну еліту, М. Костомаров не робить з цього трагічних висновків, навпаки, на цьому ґрунтується його оптимізм щодо історичної перспективи України і українців. "І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар"
Україні достатньо прагнення до національного звільнення для того, щоб боротись за звільнення всіх слов'янських народів. Основою цього є висока релігійність українців, їх традиційне несприйняття держави як форми панування одних людей над іншими, стійкі традиції громадського самоуправління та постійне прагнення до свободи. Визволення України можливе лише в межах створення загальнослов'янської федерації незалежних національних республік, що базуватиметься на принципах християнської моралі, свободи і рівності. Але ініціатором і головною рушійною силою створення такої федерації повинна стати саме Україна.
Одночасно, національно-визвольна боротьба українців є невіддільною від вирішення проблеми соціальної. Будучи представниками поневоленої нації репрезентованої, в основному працюючими верствами, українці виступають не просто проти іноземних панів-пригноблювачів, а проти будь-якої системи організації влади, що зберігає феномен гноблення людини людиною. І боротьба проти поневолення є, по суті, боротьбою проти держави як такої.
Україна, на думку М. Костомарова не може відбутись як традиційна Держава - "панство", оскільки не має політичної еліти. Саме тому автор "Книг буття..." як політичний ідеал розвитку України і людства в майбутньому пропонує "народоправство", як протилежність традиційній державі. Цей ідеал є духовно близький слов'янству в цілому і, в особливості, Україні. Вона покликана реалізувати його і, борючись за власну свободу, звільнити всі слов'янські народи від тиранії та різних форм пригнічення. У цьому полягає її історична місія.
Аналізуючи "Книги буття..." один з найвідоміших дослідників діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, М. Возняк писав:"... на гармонійну цілість твору Костомарова злилася його велика релігійність, якою він відзначався через усе життя, щирий демократизм і гаряча любов до українських народніх мас із ворожим становищем до кріпацтва, український національний романтизм з ідеалізацією козацьких засад свободи, рівності та братерства, національна свідомість з ненавистю до історичних гнобителів України - Польщі та Московщини, нарешті славянофільство з романтичною ідеалізацією старого патріархального славянського побуту та з проповіддю славянської федерації з месіаністичною ролею Українців серед Славян"
Арешт і суворий присуд не зламали М. Костомарова. У засланні та після повернення з нього він продовжував займатись дослідженнями з історії, зокрема української. Своїми дослідженнями він виступив проти ідей сучасних йому представників державницької школи російських істориків, які абсолютизували принцип державності, перетворюючи державу на єдину істинно діючу історичну силу, вважаючи, що змістом історії є народ, його розвиток, а державність є тільки формою, що живиться діяльністю народу.
"Костомаров, спираючись на вказані підходи до вивчення історії, уже в ранніх дослідженнях ("Мысли об истории Малороссии") вперше в історії української історіографії детально з'ясував хід і сутність історії України, пов'язаної з культурним і духовним життям народу. Пізніше, повертаючись до цього питання в працях "Правда москвичам про Русь", "Дві руські народності" він дав розгорнуте епічне полотно руху історичного процесу України. У відповідь на зверхнє, зневажливе ставлення російського самодержавства та його ідеології до українського народу, що нібито не має своєї самобутності, Костомаров доводив, що українці мають свою історію, мову, культуру, психологію. Обґрунтовуючи оригінальний погляд на розвиток Київської Русі, він не заперечував єдності слов'янських народів, але доводив, що етнічна спільність народів не є одвічною і незмінною категорією"
Особливо великий резонанс серед освічених кіл України і всієї Російської імперії отримала опублікована 1861 року в №3 журналу "Основа" (видавався у Санкт-Петербурзі 1861-62 рр. за редакцію В. Білозерського та участю П. Куліша і М. Костомарова; з журналом активно співробітничали Т. Шевченко, Марко Вовчок, О. Кістяківський та ряд інших активних діячів українофільського спрямування) праця "Дві руські народності".
Відзначаючи недоліки традиційно історіографії М. Костомаров у цій роботі зазначав: "Відомо, у яке неприємне становище ставлять нас старі наші літописці, як тільки ми захочемо досліджувати долю старого народного життя: нас пригощають досита княжими міжусобицями, звістками про побудову церков, із педантичною точністю повідомляють про дні і навіть години смерті князів і єпископів, але як постукаєш до них у
Loading...

 
 

Цікаве