WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку - Реферат

Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку - Реферат

ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов'янські племінні об'єднання - чудь і меря.
В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства - примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.
Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов'ян. Справу Олега, за свідченням "Повісті временних літ", 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.
На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополі та інших грецьких містах.
Зібравши один раз полюддя в землі древлян, під впливом своїх дружинників князь Ігор, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.
Єдиний відомий з літопису син Ігоря - Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.
В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.
Князювання у Києві сина Ольги Святослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами. Під час князювання Святослава Давньоруська держава була розширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в'ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.
По тому, 968р., Святослав задав поразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутився у війну між Візантією й Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п'ять довгих років, він дещо занедбав державні справи.
Між його синами розпочалася боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати брат верховним князем. У свою чергу Ярополк вирішив приборкати братів і стати єдиновладним володарем Русі. З цією метою він у 977р. вирушив з військом на Овруч. Олег програв йому битву і загинув. Володимир не став чекати поки Ярополк нападе на нього. Він набрав військо із варягів і в 978 рушив на Київ. У короткій війні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того року, за свідченням автора середини ХІ ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.
Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир (по-скандінавському Вальдемар) започаткував нову добу в історії Київської Русі. На відміну від попередників у центрі його уваги був насам-перед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князю-вання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів.
Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження найого неозорих землях християнства. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свійнарод, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й тамусіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а на-томість будувалися християнські церкви. Взагалі кажучи, завдяки епохальному виборуВолодимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламськимСходом.
Смерть Володимира спричинилася до новоїбратовбивчої війни між Рюриковичами. Тільки післясмерті Мстислава у 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі.
Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності КиївськоїРусі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Які його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх і без того величез-них володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутріш-ньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів.У результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського доЧорного моря та від р. Оки до Карпатських гір.
Але досягненням, з яким чи ненайтісніше пов'язується ім'я Ярослава і за якейого прозвали Мудрим, стало зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину"Руську правду", яка стала правовим кодексом усієї країни.
Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати проблему, яка терзала йогоі його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київськийпрестол, що, як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розпо-ділі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.
З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури, насамперед книжності. Навколо Ярослава склався гурток з представників давньоруської інтелектуальної еліти.
За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.
Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов'янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов'ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.
Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.
Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.
Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів.
Список використаної літератури:
1. Наталія Полонська-Василенко. Історія України, Том 1, Київ, 1995
2. Орест Субтельний. Історія України, К.,1994
3. Гайдуков Л.Ф., Крушинський В.Ю. Мультимедійне видання з історії України.
4. Довідник з історії України. У з-х томах. За редакцією І.З.підкови, Р.М.Шуста, 1996-1999
5. Бойко В. Історія України. К., 1997
Loading...

 
 

Цікаве