WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку - Реферат

Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку - Реферат


Реферат на тему:
Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку
"Хай буде Київ матір'ю градам руським"
Князь Олег
Як відомо, пращурами українців були слов'яни. Протягом VII-VIII ст. ці племена широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов'ян простяглися від далекого озера Ільмень на півночі і майже до Чорного моря на півдні. Літописець нараховує близько п'ятнадцяти східнослов'янських племінних об'єднань. Найбільшими з них були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на річці Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дереговичі і деревляни. По течії річки Західний Буг лежали землі волинян і дулібів.
На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Саме з розвитком торгівлі зв'язував початок держави відомий український історик М. Грушевський: торговельні каравани потребували збройної охорони від напасників на суходільному шляху та на Дніпрі, а дати таку охорону могла тільки певна організація.
Територія сучасної України протягом VII-VIII ст. була рідною землею для сімох східнослов'янських племен: полян, деревлян, сіверян, волинян, білих хорватів, уличів, тиверців. Перераховані в літописі племена являли собою теріторіально-політичні об'єднання - союзи племен. Ці союзи племен літописець називає княжіннями. На кінець XII ст. нові політичні центри посилились і відокремились настільки, що можна вести мову про чотири групи земель, всередині яких існували особливо тісні економічні й політичні взаємини: 1. Київська, Чернігівська і Сіверська; 2. Галицька і Волинська; 3. Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька і Вітебська; 4. Ростово-Суздальська, Рязанська, Устюзька, Муромська. Вони були своєрідними зародками держав, в них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу.
Верховним органом племінного самоуправління княжінь слугувало віче. Подальший розвиток родрплемінної організації обумовлював появу спочатку виборної, а пізніше спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління.
У результаті постійної військової активності й зростання суспільно-політичного знячення князівської влади навколо князя збиралася й гартувалася дружина, основним заняттям якої була служба у князівському війську. Це була постійна організація професійних воїнів, яка поступово перетворилась у самостійний атрибут влади. Дружина була головним інструментом, за допомогою якого князь збирав данину, завойовував нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадяий орган при князеві - боярську раду. Починається формування великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину і виконували різні повинності. Таким чином, наявне було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу.
Формування державності у східних слов'ян зумовлювалось низкою соціально-економічних і політичних чинників.
Підвищення продуктивності праці, яке спричинило появу додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общники - на феодально залежне населення. Розвиток ремесла зумовив поглиблення розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались зв'язки з Великою Моравією, Хозарією та Візантією.
Крім внутрішніх факторів важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза збоку кочових племен.
Таким чином, y VIII-IX столітті склалися передумови для формування державності.
Літописи зберегли легенду про перших князів, основоположників Києва: Кия, Щека і Хорива. Пам'ять при них залишилася в назвах самого міста Києва та гір - Щекавиці та Хоревиці. Легенду цю записав ще у VII столітті вірменський письменник Зеноб Глак. Він оповідав про заснування Києва - Куара в землі "полунян" (полян) Куаром, Ментеєм і Хореаном. Зберіг літопис згадку про те, як "Кий княже в роде своем", їздив до Царгорода і "якоже сказають… велику честь приял от царя". В легенді цій є зернятка правди, бо археологічні дослідження виявили в Києві три окремі міста, які були об'єднані лише за княжої доби.
У ХІ столітті згадується в різних джерелах про якесь об'єднання "русів" на північних берегах Чорного моря. Так, у житії Степана Сурожського, біля 800 року, є оповідання про напад на Сурож (пізн. Судак) руського князя Бравлина, чудесне навернення його та його дружини на християнство. Оповідання це дуже неповне, але вельми важливе. Ім'я князя слов'янське, і це дає підстави вважати, що оті "руси" були слов'янами, себто українцями, зі своїм племінним князем.
На початку ІХ століття, за перших десятиріч його, у житії святого Юрія Амастридського є згадка теж про "руського" князя, який напав на Амастриду й охристився. Можна припустити, що обидва князі виходили з якогось не названого осередку на берегах Чорного або Озівського моря.
Звичайно, всі наведені факти уривчасті. Коли писалися літописи, вже не було цих князів, а головне - метою літописців було показати єдність князівської династії, яку намагалися вести від Рюрика, існування ж місцевих українських князів не відповідало цій меті. За літописами влада в Києві належала династії Києвичів, останніми з яких були Аскольд і Дір. Нестор Літописець повідомляє, що правили вони разом. Можливо, справді якийсь час так і було. Але більшість дослідників дійшли висновку, що спочатку князював Дір, а потім Аскольд. Саме за них (особливо за Аскольда) Київське князівство досягло розквіту й міжнародного визнання. Імена Аскольда і Діра були знаними в тогочасному світі. Арабський історик аль-Масуді, який жив на два століття раніше Нестора, зазначав: " Перший між слов'янськими королями - король аль-Дір;він має великі міста, великі заюднені землі, до столиці його держави прходять мусульманські купці з різним крамом". Інше арабське джерело тих часів характеризує Київ як "найближче місто русів до країн ісламу, місто благодатне, де перебувають царі. Звідти вивозять різноманітне хутро й дорогі мечі".
Найбільш значними зовнішньополітичними подіями часів Діра і Аскольда були неодноразові походи Русі проти Візантії й договори, що укладалися з нею. Так, важливе значення мав похід русичів на Константинополь 860 року. Як зазначає "Повість минулих літ", відтоді земля слов'ян "началася прозиватися Руська земля". Аскольда навіть прозивати каганом, що за тих часів прирівнювалось до титулу імператора.
Вирішальний крок на шляху до східнослов'янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: "Хай буде Київ матір'ю градам руським". З того часу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
Князювання Олега в Києві (882-912) почалося згідно зі свідченням "Повісті временних літ" зі створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Були приєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованих до держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системи судочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.
Наполеглива діяльність Олега щодо створення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києві владі князя підкорялися поляни,
Loading...

 
 

Цікаве