WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Занепад Київської держави, Роман Мстиславич, Данило Галицький, Галицько-Волинське князівство. - Реферат

Занепад Київської держави, Роман Мстиславич, Данило Галицький, Галицько-Волинське князівство. - Реферат

1214 році привернула собі Володимир, не зважаючи на спротив деяких волинських князів.
1221 року Данило утвердився на Волині, де його династія й далі користувалася прихильністю як у знаті, так і у простого люду.Лише у 1238 р. він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. Наступного рокуДанило здобув Київ і послав свого тисяцького Дмитра захищати місто від монголо-татар. Тільки у 1245 р., після рішучої перемоги у битві під Ярославом, він остаточнопідкорив собі всю Галичину. Таким чином 40 років знадобилося князеві Данилу,щоб повернути володіння батька.
Узявши собі Галичину, Данило віддав Василькові Волинь. Попри такий поділобидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшогой діяльнішого князя Данила.
Корінні зміни в подальшому розвитку Галицько-Волинської держави сталися після татаро-монгольської навали. У 1241 p. орди Батия пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як у інших руських князівствах. Після навали кочівників Данило присвятив багато уваги відбудові своїх земель. Передбачаючи, що орди завойовників знову виступлять проти нього, він прагнув якнайкраще підготувати князівство до боротьби. Саме в ці часи споруджуються перші муровані фортеці: в Кам'янці-Литовському, у Бересті, в Столп'ї, Білавиному та ін.; потужні замки в Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському тощо. Активно розбудовувалася нова столиця - Холм.
Новостворені міста притягали до себе багато населення, сприяючи розширенню торгово-ремісничих верств - соціальної опори Данила. Одночасно Данило до нових міст запрошував ремісників та купців з Німеччини, Польщі, інших князівств Русі.
Активна діяльність князя викликала занепокоєння в Золотій Орді. Данило був змушений виїхати до Сараю, де зумів вирішити головне завдання - зберегти за собою Галицьке-Волинське князівство і живим повернутися додому (1246 p.). Дальша діяльність князя свідчить, що він визнавав .себе залежним лише в особливих обставинах і зараз же починав готуватися до війни з Ордою. Свої заходи він проводив дуже обережно і послідовно, тривалий час.
Політика Данила за цей період відзначалася мирним характером до західних сусідів, а також прагненням налагодити взаємини з державами центральної Європи. В першу чергу Данило встановив мирні відносини з Польщею (1247 p.) 1 уклав договір про дружбу (1247 p.) з королем Угорщини Белою IV. Зміцненню дружніх зв'язків Галицько-Волинського князівства із західними країнами сприяло укладення шлюбів синів Данила Льва і Романа відповідно з дочкою угорського короля Констанцією і сестрою герцога Бабенберзького Гертрудою.
Але спроба організувати достатньо сильний союз проти ординців не вдалася. Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия в його столицю Сарай (поблизу гирла Волги). Хан прийняв Данила з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від орди. "О, гірша будь-якого зла честь татарська!" - написав з цього приводу літописець. Подальша діяльність Данила засвідчує, що він тільки в крайніх обставинах йшов на підпорядкування орді, щоб тим самим отримати передишку і зібрати сили для вирішальної боротьби. Саме з цією метою було споруджено низку укріплених міст, які мали, за словами літопису, бути опорою "проти безбожних татар". Поступово, спершу дуже обережно, Данило знову починає шукати союзників для боротьби з ординцями. В 1254-1255 рр. війська Данила, його брата Василька і сина Лева здобули міста, що піддалися татарам (Болохівські міста в районі Случі і Тетерева), а коли загони хана Курем-си перейшли в контрнаступ, вони були відтіснені в свої кочовища. Однак після приходу 1258 р. величезного війська Бурундая Данило і Василько були змушені розібрати укріплення найбільших фортець на доказ того, що вони "мирники" орди. Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.
Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Інокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, па-па рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.
У 1264 році Данило помер. Була то справді непересічна особа - видатний державний діяч, політик, дипломат, полководець, що багато зробив для своєї держави. З'єднавши територію Галичини і Волині в єдине князівство, Данило зробив все для його економічного розвитку і політичної стабільності, вміло маневруючи між татарськими ханами, з одного боку, і зазіханням на українські землі поляків, угорців та литовців, з другого.
Слід також зазначити, що ряд істориків вважає за доцільне назвати державу Данила Галицького "першим українським королівством". "І було це, - пише відомий український дослідник М. Брайчевський, - не Галицько-Волинське князівство, як здебільшого узвичаєно вважати в історіографії. Таку назву можна вживати щодо досягнутого Романом Мстиславичем об'єднання Галичини і Волині. Воно проіснувало якихось 5-6 років іявляло собою стадію більш претензійного задуму, не реалізованого через наглу смерть князя. Данилові пощастило здійснити те, чого не встиг довершити його батько.
Галицько-Волинське князівсство в останні роки його розквіту
Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно Данилович на короткий час і об'єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович (помер 1301 р.), який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна - Холм і Галич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття з м. Мукачевим. У Володимирі правив у цей час Во-лодимир Василькович (1270-1288), у Луцьку Мстислав Данилович (з 1289 р. також у Володимирі).
На початку XIV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об'єднались в руках одного князя -Юрія І Львовича, внука Данила Галицького.
Напевне, він був добрим правителем, оскільки деякі літописи зазначають, що під час йогомирного правління ці землі "цвіли в багатстві й славі". Солідність становища князяЛева давала йому підставу користуватися титулом "король Русі". Ще переконливі-ше свідчить про його авторитет подія, що сталася у 1303 р. Невдоволений рішенняммитрополита київського перенести свою резиденцію до Володимира на північномусході, Юрій отримує згоду Константинополя на заснування в Галичині окремої митрополії.
Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. Почався період довголітньої боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився поневоленням цих земель сусідніми державами.
Таким чином, Галицько-Волинська держава відіграла величезну роль в історії України. Вона об'єднала значну частину земель Київської Русі і була її спадкоємицею. Після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство продовжило на ціле століття існування державної організації і стало головним політичним центром для українських земель. По суті, незважаючи на васальну залежність від Золотої Орди, це князівство було самостійним державним об'єднанням. На його території влада фактично зосереджувалася в руках князя і бояр, між якими точилася постійна боротьба за політичне главенство. В ході цієї боротьби позиції князя поступово зміцнювалися.
Галицько-Волинська держава об'єднувала в своєму складі тільки етнографічні українські землі, і завдяки цьому тут сильніше визначилися у подальшому прикмети української культури. Значний економічний розвиток країни, бурхливе політичне життя, могутні культурні традиції Київської Русі, зв'язки з різними руськими землями і країнами Заходу - все це створювало умови для зростання культури на Галичині і у Волині.
Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-волинське князівство слу-гувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремого національного утвору в лихі часи, що насувалися.
Список використаної літератури:
1. Субтельний - Історія Украіни
2. Смолій - Історія Украіни
3. Наталія Полонська-Василенко - Історія України, том 1
4. Грушевський - Історія Украіни
5. Крип'якевич - Історія Украіни
Loading...

 
 

Цікаве