WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Занепад Київської держави, Роман Мстиславич, Данило Галицький, Галицько-Волинське князівство. - Реферат

Занепад Київської держави, Роман Мстиславич, Данило Галицький, Галицько-Волинське князівство. - Реферат


Реферат на тему:
Занепад Київської держави, Роман Мстиславич, Данило Галицький, Галицько-Волинське князівство.
План:
1. Занепад Київської держави.
2. Історія Галицької та Волинської земель.
3. Роман Мстиславич(1199-1205).
4. Данило Романович Галицький(1205-1264).
5. Галицько-Волинське князівсство в останні роки його розквіту
?
Занепад Київської держави
Київська держава, подібно до інших ранньосередньовічних держав, існувала недовгий час. Протягом двох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцьке князівство; в середині XII ст. відійшли під проводом своїх династій останні землі, що входили як складові частини України-Руси. З величезної держави Володимира та Ярослава залишилася тільки Київщина з ії пригородами. Деякий час існував титул Великого князя, але він щораз більше перетворювався на номінальний; фактичної влади Великий князь не мав: ні екзекутиви, ні реальної сили; не мав війська, не мав можливости примусити князів виконувати свою волю, як це міг робити Володимир Мономах і навіть Мстислав І, що позбавляли непокірних -князів князівства і навіть засилали їх до Візантії.
Розпад величезних, збитих нашвидкуруч політичних конгломератів на зразокКиївської Русі був типовим явищем доби середньовіччя. Так на Заході ще до підне-сення Києва дуже короткий час проіснувала створена Карпом Великим імперія Каро-лінгів, а на Сході - від Тихого океану до Карпат - простягалися неозорі володін-ня монголо-татар, що розпалися після завоювання Києва лише за кілька поко-лінь. З огляду на слабкий зв'язок, великі відстані та сильні місцеві тенденції полі-тична роздробленість була явищем типовим. Однак історики Київської Русі з сумомспостерігали це видовище. Відійшли у минуле перші будівничі Київської імперіїз їхніми грандіозними проектами, широким, всеохоплюючим світобаченням. На-томість прийшли дрібні інтриги, місцеві сварки, обмежені цілі та вузьколобі пер-спективи ворогуючих між собою князьків. Чудові здобутки культури, що виниклизавдяки зосередженню талантів в одній столиці, відійшли у минуле, з ними вже немогли рівнятися часто гідні подиву намагання окремих ремісників і вчених, розпо-рошених по численних регіональних центрах. У більшості князівств бояри поступоволишили свої небезпечні торговельні підприємства і зайнялися прозаїчними справамиутримання власних маєтків. Із занепадом політичного, культурного та економічногожиття Київська Русь перестала існувати як цілісність.
На кінець XII ст. нові політичні центри посилились і відокремились настільки, що можна вести мову про чотири групи земель, всередині яких існували особливо тісні економічні й політичні взаємини: 1. Київська, Чернігівська і Сіверська; 2. Галицька і Волинська; 3. Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька і Вітебська; 4. Ростово-Суздальська, Рязанська, Устюзька, Муромська. Як вже зазначалося у другому розділі, роздробленість була закономірним етапом розвитку феодальних відносин і сприяла дальшому зміцненню феодальної формації. Разом з тим роздробленість послабила сили держави і народу в боротьбі із зовнішньою загрозою; це особливо трагічно виявилося пізніше, у роки навали орд Батия, що й призвело до занепаду Київської Русі.
Історія Галицької та Волинської земель
Володимир Святославич у 980-990 pp. відвоював у поляків Галичину та Волинь, але остаточно вони увійшли до складу Київської держави за врядування Ярослава Мудрого. На Волині було засновано місто Володимир, що згодом стало столицею цих земель. У Галичині політичний центр князівства перемістився до міста Галича. Київські князі закріпили ці землі за собою як особисті володіння. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха.
Початковий етап створення відокремленого князівства в Галицькій землі відомий в досить загальних рисах. За свідченням літописів у 1084 році тут здобули владу правнуки Ярослава Мудрого, князі Ростиславичі - Рюрик, Володар і Василько - і в їх руках опинилися головні міста краю - Перемишль, Звенигород і Теребовль. Спочатку Галицька земля була поділена на декілька князівств, але князь Володимирко Володарович (1123, за іншими відомостями 1124- 1152 pp.) об'єднав їх у єдине князівство.
Волинь до 1170 p. залишалася в залежності від Києва. Хоч там князі змінювалися часто, всі вони особливо пильнували, щоб вдержати багату Волинську землю під <гвоєю рукою та не допустити до неї суперників з інших княжих династій. Одночасно із змінами в Києві мінялися волинські князі.
Процес виділення Волині в окреме князівство значно посилився за часів Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Мономаха. Як і інші князі з Мономахової династії, він добивався влади у Києві і тричі на короткий час ставав київським князем (1146-1154 pp.). Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду. Син Ізяслава, Мстислав, який на короткий час став київським князем (1167-1170 pp.), зумів забезпечити своїй родині володіння Волинню, і з того часу Волинська земля розвивається як незалежне князівство.
Роман Мстиславич(1199-1205)
Після смерти Володимира II і припинення роду Ростиславичів, року 1199 Роман дістав нарешті Галичину. Протягом тих десятьох років, коли сидав у Галичині Володимир II, він добре підготував собі ґрунт: у Польщі підтримав Казіміровичів у боротьбі з Мешком, в Угорщині підтримав короля Андрея 11 проти його брата, так забезпечивши нейтралітет Польщі та Угорщини. Тяжке було становище з ворожою до нього боярською партією, але він поборов її. Спроба тестя Рюрикв відібрати Галичину закінчилася повною поразкою: Роман відобрав у Рюрика Київщину й Київ. Роман спочатку обмежився тим, що залишив у Києві залежного від себе князя Інгвара, а коли Рюрик, скориставшись з його відсутности, знову повернув собі Київ, Роман постриг у ченці і Рюрика, і його дружину, і дочку Предславу, з якою перед тим розлучився. Цим разом він посадив князем Рюрикового сина Ростислава, одруженого з дочкою Всеволода Володимиро-Суздальського. До Києва сам не перейшов, і обмежився тим, що був фактичним господарем Правобічної України, завдяки дипломатичним заходам, поставивши себе на становище рівне з Всеволодом.
Найважливішою справою Романа, яка дала йому історичне ім'я, було приєднання Галичини до Волині і створення єдиного Галицько-Волинського князівства. . Недаремно літописець називав Романа великим князем, "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому слово "самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти-тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополяхрестоносцями.
Із захопленням пише автор літопису про те, що великий князь Роман "одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха..."
Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).
Данило Романович Галицький(1205-1264)
Після смерти Романа, вдова його, енергійна, молода Ганна, "княгиня Романовая", як ц називався літопис, відразу, звернулася по протекцію до Андрея П Угорського, який спровадив до Галичини залогу, а сам став іменуватися "королем Галича та Володимерії". В Галичі почався ворожий Данилові рух: повернулися бояри, що їх вислав був Роман, і стали закликати до Галичини князів Ігоровичів, синів Ігоря, героя "Слова о полку Ігоревім", та Євпраксії, дочки Ярослава Осьмомисла. Княгиня Ганна втекла з Галичини на Волинь, де були надійніші бояри. Але й з Волині довелося їй тікати з дітьми до Кракова, до Лепіка. Малого Данила взяв Андрій II. Року 1209 прийшли до Лешка посли з Берестя просити "відпустити на княження Ганну з Васильком". Так почалася реставрація Романовичів на Волині. Ганна діставала місто за містом, ів
Loading...

 
 

Цікаве