WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політика гетьманів - Реферат

Політика гетьманів - Реферат

Політика гетьманів
Коли минув хаос доби Руїни, центром політичного, економічного та культурного
ж.иття стала Гетьманщина Лівобережжя. Тепер фокус визначальних подій історії
України остаточно перемістився з її крайнього заходу на крайній схід. Гетьманщина
була автономним, але не самостійним політичним утворенням. Однак вона давала
українцям більше самоврядування, ніж вони будь-коли до того мали, починаючи
з часів Галицько-Волинського князівства. Як частина Російської імперії, вона
існувала в рамках держави, яка для багатьох українців була відносно новим
політичним середовищем. Тепер українці мали справу не з роздертою на фракції
й занепадаючою польсько-шляхетською Річчю Посполитою. Після провалу поль-
ської та турецької альтернатив у період Руїни українці були вимушені змага-
тися з суворими правителями міцніючої Росії.
Прагнучи монополізувати владу, царі за самою своєю сутністю виступали
проти ідеї українського чи будь-якого іншого самоврядування. До того по всій
Європі XVIII ст. поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі не-
похитні представники абсолютизму, як Петро 1 та Катерина II - два найвидатні-
ших правителі Росії,- вважали централізований уряд найбільш ефективним і пере-
довим. Проте ці погляди суперечили тій формі самоврядування, що існувала в Геть-
манщині та була заснованою на виключно українських засадах і звичаях. Відтак
основним питанням політичного життя України XVIII ст. стає тривала й затята
боротьба імперського централізму Росії з українським прагненням до авто-
номії.
Козацький уряд
На кінець XVII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження
автономії Війська Запорозького, під безпосередньою зверхністю гетьманів лишало-
ся тільки близько третини території, що колись була підвладна Хмельницько-
му,- це десь одна шоста площі сучасної України. Цей лівобережний край укра-
їнці називали Гетьманщиною, а московити - Малоросією. До неї входило десять
полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Га-
дяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський. Офіційна ре-
зиденція гетьмана й адміністративна столиця Гетьманщини на початку XVIII ст.
містилася в Батурині. Гетьманщина була відносно густо заселеним і добре розвине-
ним краєм. Вона включала II великих міст, 126 містечок і близько 1800 сіл.
У 1700 р. її населяло близько 1,2 млн чоловік, тобто майже чверть усього насе-
лення тогочасної України.
З 1648 р. мало що змінилося у системі козацького врядування в Гетьманщині.
Щоправда, значно розрослася канцелярія, персонал якої часто набирався із вихован-
ців Київської академії та являв собою щось на зразок зародку бюрократії. Гетьма-
ни не відмежовували власних грошей від грошей Гетьманщини, внаслідок чого
у фінансах часто не було порядку. Щоб розв'язати цю проблему, адміністрацію
поновили двома генеральними підскарбіями. Але ці зміни мало вплинули на розв'я-
зання основних фінансових проблем Гетьманщини, зокрема - постійного зменшен-
ня прибутків унаслідок того, що козацька старшина присвоювала собі громадські
землі. Очевидно, гетьмани не хотіли чи не могли запобігти розширенню особистих
землеволодінь старшини за рахунок фондів рангових та громадських земель Геть-
манщини, кількість яких швидко зменшувалася.
Хоча структура козацького врядування зазнала лише незначних змін, основні
зрушення відбулися у соціально-економічному устрої Гетьманщини. На кінець
XVII ст. старшина фактично витіснила рядове козацтво з вищих посад та усунула
його від участі у прийнятті рішень. Занепад маєтків рядових козаків тісно пов'я-
зувався із загостренням їхніх економічних проблем. Майже безперервні війни XVII-
початку XVIII ст. розоряли багатьох козаків, які мусили воювати власним коштом.
Як і слід було сподіватися, зменшення чисельності боєздатного козацтва помітно
позначилося на збройних силах Гетьманщини: у 1730 р. вони налічували лише
ЗО тис. чоловік. До того ж застосовувані козаками стратегія, тактика і споряд-
ження все більше відставали від часу. Тому на початок XVIII ст. козацьке військо
стало лише тінню тієї могутньої бойової сили, якою воно було колись.
Змінився й стиль керівництва. Якщо ватажкам із покоління Хмельницького
були притаманні політичне бачення ситуації, сміливість і рішучість дій, то народ-
жені за доби Руїни провідники Гетьманщини дбали про обмежені й прагматичні
цілі. Вони скоріше пристосовувалися до існуючих політичних обставин, а не змі-
нювали їх. В основному вони ставили перед собою подвійну мету: утримувати
задовільні стосунки з царем і зміцнювати свої особисті соціально-економічні при-
вілеї - як членів новонародженої козацької еліти - за рахунок простого козацтва
й селянства.
Переломний момент
Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання
прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби
Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила
під сумнів необхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі геть-
мани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Пере-
яславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Моск-
ви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.
Іван Мазепа (1687-1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною
та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи - одного з найвидатніших
і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р.
у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запо-
розькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії,
Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до поль-
ського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами За-
хідної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій
Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу
до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу ди-
пломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьмано-
ві Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається
перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.
Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він пере-
конує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазе-
пі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли
змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу,
'підтриманого російськими вельможами.
Іван Мазепа
Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну
для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він
(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу 'дарчих на землі. Не
забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопи-
чує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших
Loading...

 
 

Цікаве