WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → УПА - Курсова робота

УПА - Курсова робота

про становище українського населення в Польщі, яка подала висновки і пропозиції. І хоча ця міжнародна організація не вжила практичних заходів щодо справедливого вирішення українського питання, однак світ певною мірою був ознайомлений з домаганнями ОУН.
А також провід українських націоналістів був стурбований поширенням думки, що політика ОУН є пронімецькою. На конференції Проводу червні 1933 р. це питання стало предметом обговорення. Є.Коновалець та інші члени Проводу висловилися за розрив зв'язків з Німеччиною, мотивуючи це негативним ставленням націонал-соціалістичної партії і особисто Гітлера (як це було видно з його роботи "Майн Кампф") до слов'янських народів, зокрема українського. Рано чи пізно Гітлер вирішуватиме проблему життєвого простору, і насамперед за рахунок української території, шо входила до СРСР. Адже відомо, що більшовизм для Гітлера був ворогом номер один. Як свідчив один з провідних діячів ОУН Є.Врецьона, Є.Коновалє під час дискусії на конференції заявив про те, що "у політиці кожна однобічна орієнтація згубна. Така орієнтація поневоленої нації веде до "загентурнення і до цілковитої катастрофи" .
У боротьбі за незалежність і суверенність України Є.Коновалець вважав союзниками, крім Німеччини, Англію, Італію, Японію. Тому в січні| 1934 р. Провід послав до Англії одного з керівників ОУН Є. Ляховича із завданням налагодження стосунків з англійськими політичними колами, щоб заручитися їх підтримкою у вирішенні українського питання. Протягом 1934- 1937 рр. ряд керівних членів ОУН був відряджений Проводом до Японії та Італії. На думку Є. Коновальця, зовнішню політику необхідно вести так, аби не "допустити до того, щоб нас використовували як знаряддя одної великої держави проти другої".
На позиції ОУН у питанні ставлення до Німеччини мала вплив німецько-польська угода про Дружбу і ненапад, підписана 26 січня 1934 року. Оскільки вона посилювала владу Польщі на західноукраїнських землях і, за твердженнями міжнародної преси, містила плани колонізації Східної України, ОУН заявила, що рішуче протидіятиме таким планам, тому що українські націоналісти борються за повну незалежність України, а не за те, щоб вона стала будь-чиєю колонією .
З метою революціонізації мас треба було використовувати будь-яку тактику, методи і засоби боротьби, в тому числі й терор. У листі від 15 квітня 1932 р. до члена ПУН Д. Андрієвського Є.Коновалець зазначав: "ОУН - революційна організація, і, як така, має вона до вибору різні методи підготовки революції. Вона теж не може себе згори позбавляти, коли зайде така потреба такого методу, яким являється терор" .
Про тактику дій, зокрема про бойові та диверсійно-терористичні акти проти окупантів, йшлося на конференції ОУН у Берліні в червні 1934 р. Крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях С. Бандера обґрунтовував необхідність бойових і терористичних дій, мотивуючи свою позицію революційною принциповістю. Адже в умовах окупації без цього не може існувати жодна революційна організація.
Виступаючи на конференції, Є.Коновалець наголосив, що бойові та терористичні акції допускаються лише, як самооборона перед терором окупантів. Оборонний характер бойових дій дає Членам організації моральне право на відкриту політичну боротьбу, завоювання авторитету серед населення, а також на міжнародній арені. Безоглядний терор, на його думку, ускладнював налагодження зв'язків з політичними колами західник держав, шкідливо впливав на успішне вирішення українського питання .
Саботажні, терористичні дії оунівців були наслідком жорстокого опору не менш жорстокій колоніальній політиці польських властей. І в період правління маршала Пілсудського та його наступників нічого не було зроблено, щоб змінити або хоч пом'якшити цю політику .
Після приєднання у вересні 1939 р. західноукраїнських земель до СРСР ОУН роз-горнула боротьбу проти їх "радянізації" по-сталінськи. Адже всьому світові були відомі сталінські деформації соціалізму, згортання політики українізації, репресії, жахливі наслідки голоду, колективізації, депортацій. Тож прихід СРСР у Галичину швидко змінив уявлення про "найщасливіше життя за радянської влади" не лише свідомих галицьких радянофілів з інтелігенції, але й найбідніших верств населення, яке чекало покращення свого становища. Однак сподівання були марними. Відомий у краю священик Г.Костельник писав у своїх спогадах про встановлення радянської влади: "Життя, мов якась дорогоцінна ваза, впало й розбилося: лишилися з нього тільки черепки. Комунізм ріс у стилі пародії... Це чисто по-більшовицькому: обман, нахабство, садистичне нищення людей і їх дорібку. Вищих урядовців, суддів, купців, домовласників, старшин і поліцаїв більшовики вивезли в Сибір, у Казахстан, на білі ведмеді під Архангельск. Жебрак став ще нужденнішим жебраком, робітник ще біднішим пролетарем, урядовець ще марнішим створінням, хлібороб став кулаков - кандидатом на вивезення.
Про встановлення радянської влади на західноукраїнських землях правдиво написав у своїх спогадах колишній секретар ЦК КП/б/У М.СХрущов: "Там нас зустріли багато гарних хлопців, тільки я забув їх прізвища. Це були люди, котрі пройшли польські в'язниці, це були комуністи, перевірені самим життям... І дуже багато з них, ставши визволеними нашою Радянською Армією, потрапили у наші радянські в'язниці".
Особливо жахливим був терор НКВС пре населення, серед якого вишукувалися "вороги" радянської влади. З перших же днів серед людей ширилася інформація, "кого взяли минулої ночі". Щоночі співробітники НКВС вдиралися до осель робили обшуки, забирали людей, влаштовували багатоденні допити, вимагали зізнання в скоєних злочинах, примушували зголошуватися бути агентами, донощиками, звинувачували "буржуазному націоналізмі", "прислужник капіталізмові", в "експлуатації народу", "буржуазному мисленні" та багатьох інших безглуздих "злочинах'. Усі вони були оголошені "ворогами народу". Почалися масові депортації людей у далекі суворі краї - Сибір, на Північ, Середню Азію. Одна з потерпілих, журналістка М.Струтинська чоловіка якої замордували більшовики, згадувала: "Страх перед вивозами - це було завершення всіх тортур. Впродовж двох років, а зокрема від фатального 13 квітня 1940 р., коли одної ночі виволікли з ліжок тисячі людей, увесь край жив під враженням, що кожної хвилі кожного громадянина можуть вирвати з рідного грунту й кинути кудись у безмежні азійські простори, тим більше у нас, членів родин арештованих, це враження зростало у страшнупевність".
Як свідчать документи, з осені 1939 р. до початку війни 22 червня 1941 р. з території Західної України і Західної Білорусії було вивезено щонайменше 1173170 чоловік. Польський екзильний уряд у Лондоні в роки війни оцінював кількість депортованих з колишніх польських земель у 1,5 млн. Польський автор В. Студницький у своїй брошурі "Панування Радянської Росії у східній Польщі, 1939-1941 рр." називає цифру 1,8 млн.
У цей період в
Loading...

 
 

Цікаве