WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → УПА - Курсова робота

УПА - Курсова робота

радянської окупації мало спиратися на підтримку ззовні. На думку керівників ОУН, в результаті зіткнення двох ворогуючих сторін, колишніх союзників по антигітлерівській коаліції утвориться незалежна Українська держава. Якщо ж західні держави не підуть на конфлікт із СРСР з власної ініціативи, то розгортання широкої повстанської боротьби в Україні, інших республіках та нових союзних сателітних країнах може спонукати Захід надати повстанцям військову допомогу і втягнутись у такий спосіб у війну з СРСР. "Такі міркування без реальних основ, - писав С.Бандера, - зароджувалися з почуття безвихідності в людей, які не бачили можливостей, щоб революційно-визвольний рух міг утриматися у від большевицькій дійсності без зовнішньої підтримки після свого широкого розгорнення у повстанських формах (Зрозуміло, що сподівання керівництва ОУН-УПА- на зовнішню допомогу були ілюзорними. А тим часом становище повстанського руху дедалі погіршувалося. 5 березня 1950 р- у с.Білогорща поблизу Львова загинув, оточений спецпідрозділами МДБ, Головний командир УПА генерал-хорунжий Р. Шухевич. Його наступник полковник В.Кук в умовах постійних переслідувань не зміг розгорнути активної боротьби проти радянської влади. З його арештом у травні 1954 р. діяльність націоналістичного підпілля почала згасати. Останні вогнища збройного опору були ліквідовані у 1956 році.
3.4. Боротьба на Закерзонні
Окрема сторінка історії УПА - боротьба за захист українського населення, яке проживало на території Польщі. Як відомо, українські землі- Холмщина, Посяння і Лемківщина - опинилися складі цієї держави внаслідок встановлення ;кордону між Польщею та УРСР у 1919 р. Цей кордон дістав назву "лінія Керзона", за oПрізвищем міністра закордонних справ Англії. У 1920 р. під час радянсько-польської війни на його вимогу радянський уряд зупинив наступ своїх військ на цій лінії. А територія за лінією Керзона дістала назву "Закерзоння". Відповідно до радянсько-німецького договору про дружбу та кордони від 28 вересня 1939 р. Холмщина, Посяння і Лемківщина відійшли і були включені до створеного фашистсько-польского Генерального губернаторства. Остаточно польський східний кордон із СРСР було позначено на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.) керівниками СРСР, США і Великобританії. Договір між СРСР і Польщею про встановлення кордону по "лінії Керзона" ратифіковано 16серпня 1945 р.
А ще раніше, 9 вересня 1944 р., між польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про переселення українців із "Закерзоння" до УРСР, а поляків - до Польщі. З польського боку на згадуваних вище землях (19500 кв. км.) проживало 1061920 чоловік . У цій угоді робився наголос на добровільності переселення. Однак угода була підписана без урахування волі всіх українців "Закерзоння": більшість не бажала залишати землі своїх прадідів, попри те, що зазнавала утисків з боку шовіністично настроєних поляків. Частина ж українського населення, залякана терором польських бойовиків, справді прагнула виїхати до УРСР. Були бажаючі виїхати до Польщі й серед польської меншини, що проживала в Україні.
На початку переселення в СРСР, - зазначає авторитетний польський історик Збігнєв Ковалевський, - мали, до певної міри, добровільний характер. Виїжджали елементи малосвідомі ("москвофільські") і прокомуністичні. Однак незабаром українських селян почали змушувати до еміграції за допомогою страхітливого терору" Крайовий провідник ОУН у "Закерзонні" Яроослав Старух (Стяг), безпосередній учасник тих подій, у статті "Українські землі за лінією Керзона в огні боротьби" зазначав, що "по інструккціях згори польській міліції, доповнені спеціальними штурмівками й великими бандами (цивільного польського населення з довколишніх сіл, кинулись тероризувати, щоб змусити негайно до виїзду. В тій акції виступили знову всі поляки "білі" і "червоні", конкуруючи взаємно в своєму протиукраїнському шовінізмі і тероризмі"
21 вересня 1944 р. польська комуністична влада видала інструкцію, згідно з якою переселенню з Польщі до СРСР підлягали всі громадяни української, білоруської і російської національності, проживали в південно-східній частині країни, тобто в "Закерзонні". Людей виселяли з тих місць, які порівняно мало постраждали від війни. Зганяли-- зазначає С. Лузни, - з давно обжитих місць по одній-єдиній причині: вони не були поляками . Парадокс цього явища полягає, на наш погляд у тому, що затіяна польськими комуністами переселення було підтримано підпільною армією Крайовою, яка підпорядковувалась еміграційному польському уряду в Лондоні й, у свою чергу, боролася проти нових властей.
Головною причиною, яка спонукала українців залишити рідні землі,був терор з боку реакційних польських сил. Ось що писали, наприклад, 2 серпня 1944 р. представники громад Грубешівського і Томашівського повітів на Холмпшні на ім'я Сталіна: "Двадцять років свого існування Польща всіма засобами намагалася знищити нас як народ, то забороняючи користуватися нашою рідною мовою, то забираючи те останнє, що зберігало нас при вірі і нації, знищуючи наші православні церкви. Рік 1938 - був роком генерального наступу шляхетної Польщі на наш народ. До 200 православних церков було знищено на нашій Холмській землі. Для нас з початку існування польської держави були наглухо заперті двері всіх правлінь, шкіл, установ, попасти в які можливо було лише ціною зради вірі, а тим самим і нації... На наші землі, парцельовані поляками маєтки, политі виключно потом і кров'ю наших предків - українців, нам присилали поляків осадників, а щоб одержати хоч би один гектар землі, українцю потрібно було те ж саме, що і для того, щоб отримати місце при уряді - зрадити вірі і зрадити нації... Польські бойовики, яким уже було мало окремих актів, почали формальну війну з нашим населенням. Банди поляків вночі оточували наші села, до тла спалювали наші будинки і знищували всіх наших людей, хто лише попадався. Так, цілком до тла спалили селище Сагрань, де знищено більше 770 чол., Пурковичі - 600 чол., Мирче - 160 чол., Новосілки - 120 чол., Телятин - 35 чол. і багато-багато інших сіл. Знищувались не лише чоловіки, а й жінки, діти та старики. Всього знищено до 15000 чоловік". Доведені до відчаю своїми сусідами - поляками, українці уклінно просили Сталіна вирішити питання про приєднання українських Холмських земель до материнської української землі, що входила до складу СРСР.
Про терор проти українського населення на "Закерзонні" свідчать офіційні особи, які в тойчас займалися їх переселенням. Заступ-Головного уповноваженого уряду УРСР по переселенню українського населення Т. Кальненко доповідав у Київ 31 грудня 1944 р.: "Відношення аківців (членів Армії крайової: - В.К.) до українського населення залишається попереднім. Продовжують мати місце випадки відкритого грабежу
Loading...

 
 

Цікаве