WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Данило Галицький - Курсова робота

Данило Галицький - Курсова робота

1247 року, у Данила зав'язалися дружні стосунки з краківськими князями, при тому він зберіг приязнь з новим мазовецьким володарем. З часом Данило уклав нову мирну угоду і з Литовським князівством.
Однак, галицько - волинський князь здавав собі справу з того, що не західні сусіди будуть його опорою в прагненні скинути з шиї руського народу монголо - татарське ярмо. Угорщина, Польща і Литва поринули у справи суто європейської політики, їх не хвилювала доля руських земель, вони не платили обтяжливої й принизливої данини ханам кочовиків. Тому Данилові годі було сподіватися від них підтримки. Всі свої зусилля він скеровує на організацію союзу руських князівств і земель проти монголо - татарського панування.
Данило вирішив заснувати загальноруську митрополію в Галицько - Волинському князівстві ( незважаючи на існування Київської ). Це незмірно піднесло б авторитет князя і офіційно зробило б його якщо не першим, то одним з перших серед давньоруських володарів. На загальноруського митрополита він призначив одного з близьких до нього людей - канцлера Кирила, особу духовного звання. Це сталося 1246 року, і новопризначений митрополит негайно виїхав до візантійського патріарха в Нікею, бо Константинополь тоді був у руках хрестоносців [ 1.7, с. 71 ].
Десь у другій половині ХІІІ століття відбулася знаменна подія в історії Галицько - Волинської Русі: Данилом Романовичем було закладено місто Львів. Його заклали на високих горбах, перерізаних глибокими балками. Це стратегічне розташування було винятково вигідним. Разом з тим у долині річки Полтви схрещувались шляхи, що вели на схід - до Києва і Чернігова, на Південь - до Візантії та країн Леванту, на північ - до Холма, Володимира іБелза, нарешті, на захід - до Перемишля і далі до країн Центральної й Західної Європи. Не дивно тому, що обнесений могутніми стінами Львів швидко виріс в один з світових центрів міжнародної торгівлі.
Є підстави вважати, що львівський замок існував ще в 1256 році, коли вщент згорів Холм. Та 1259 року на вимогу монголо - татарського воєначальника Бурундая укріплення Львова так само, як майже всіх інших значних міст Галичини і Волині, були знищені. Та досить швидко по тому львівський замок був відбудований і являв собою неприступну твердиню [ 1.20, с. 65 ].
Тим часом, події у Північно - Східній Русі розвивалися таким чином. Восени, 1246 року помер у Монголії великий князь владимиро - суздальський Ярослав Володимирович, батько Олександра Невського. Після цього монголо - татарська верхівка роздмухує суперництво за великокнязівський стіл між синами Ярослава - Святославом, Олександром, Андрієм та Михайлом. Останній захопив батькове місце 1247 року, але вже наступного року наклав головою у війні з Литовським князівством. 1249 року за рішенням великого хана Монголії престол дістався Андрієві Ярославичу. Хан зробив це лише тому, що вважав Олександра прихильником Батия.
Отримавши ярлик на велике княжіння з рук головного монголо - татарського правителя, Андрій відразу почав поводити себе досить незалежно щодо Золотої Орди і самого Батия. Він прагнув звільнити Русь від монголо - татарського лиха, доклав до того чимало зусиль, і не вина, а біда його, що ця спроба закінчилася невдачею.
Вже в перший рік недовгого сидіння Андрія на великокнязівському престолі у Владимирі на Клязьмі він перестав посилати дарунки ханові, що обов'язково робили його попередники. Ні він сам, ні залежні від нього удільні князі не їздили до Орди. Навіть неодмінні данини монголо - татарським правителям у роки його княжіння сплачувалися не повністю.
Прагнення Андрія Ярославича визволитись від монголо - татарської корми не могло не привернути уваги Данила Романовича. Могутній владимиро - суздальський князь у неминучій боротьбі із завойовниками був найкращим союзником. Назріла коаліція Південно - Західної Русі і Північно - Східної, яка закінчилася одруженням князя Андрія з дочкою Данила Романовича, і вінчав їх митрополит у Владимирі [ 1.4, с. 76 ].
Мета династичного союзу Галицько - Волинської Русі з Владимиро - Суздальською могла бути одна - організація збройного скинення монголо - татарського ярма. Останні, в свою чергу стежили за намаганням Андрія Ярославича здихатися їхньої опіки. Шлюб владимиро - суздальського князя з дочкою Данила був для них грізною пересторогою. В Орді вирішили, що зволікати більше не можна, і послали проти Андрія сильне військо одного з Чингісідів - Неврюя. У давньоруські літописи ця подія увійшла під назвою
" Неврюєвої раті " [ 1.12, с. 79 ].
Напад монголо - татар був настільки несподіваним для Андрія, що він не встиг повідомити про це Данила, і допомога від Галицько - Волинського князівства запізнилася. Певно, владимиро - суздальський князь не мав часу й зібрати народне ополчення. Сил у руських було замало, і в запеклій битві монголо - татарська незчисленна орда перемогла їх. Так вибув з політичної гри природний союзник Данила Галицького у визвольній боротьбі проти іноземних завойовників.
Але у своїх прагненнях об'єднати Русь для відсічі ворогові Данило не обмежувався союзом з владимиро - суздальським князем Андрієм Ярославичем. Він докладав чимало зусиль до згуртування південноруських земель. Так, відомо, що й після " Батиєвого погрому " Данило Романович не облишив намірів поширити свою владу на Київ. Місто перебувало у примарній залежності від владимиро - суздальських князів, які, зайняті міжусобною боротьбою та уладнанням стосунків з Ордою і Каракорумом, не приділяли йому жодної уваги. Взимку 1254/1255 років галицько - волинський князь вирішив приєднати Київську землю до своїх володінь і звернувся по допомогу до великого князя литовського. Мендовг пообіцяв свою підтримку. Та задуманий широко похід зірвався через неузгодженість дій галицько - волинських і литовських полків.
Данило дав відсіч князям Пінської землі, що зазіхали на сусідні Луцьку і Пересопницьку землі Волині. Незважаючи на те, що пінські князі зібрали проти галицько - волинського володаря коаліцію з своїх союзників, наприкінці 40 - х років вони потрапили в політичну залежність від нього, хоча і не втратили певної автономії. Адже в наміри Данила входило не приєднання Пінської землі до своїх володінь, а об'єднання її зусиль із зусиллями народу Галичини і Волині в прийдешній боротьбі проти монголо - татар [ 1.19, с. 73 ].
Отже, як бачимо, плани Данила консолідувати Русь для відсічі загарбникам не мали повного успіху. В своєму розпорядженні він мав сили Галичини, Волині та Пінщини. Цього було замало. Тому не дивно, що галицько - волинський князь, шукаючи нових союзників, відгукнувся на пропозицію глави католицької церкви папи Інокентій ІV розпочати переговори. Це сталося в першій половині
Loading...

 
 

Цікаве