WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Данило Галицький - Курсова робота

Данило Галицький - Курсова робота


Курсова робота
Данило Галицький
План
Розділ І. Юнацькі та дитячі роки Данила Галицького.
Розділ ІІ. Збирання батьківської спадщини.
Розділ ІІІ. У зусиллях об'єднати Русь проти монголо - татарських поневолювачів.
Висновки
Список використаної літератури
Розділ І. Юнацькі та дитячі роки Данила Галицького.
Роман Мстиславович загинув у Польщі в зеніті своєї могутності й слави. Заведений ним " добрий порядок " мав підтримуватися його нащадком і наступником. На жаль, старшому синові Романа Данилові в годину батькової смерті ледве виповнилося чотири роки. Підняло голови бунтівне галицьке боярство, розбите, але не викоренене Романом. Сутички між боярством і центральною владою дедалі частішають. Галицький літописець з гіркотою зауважує: " Великі чвари почалися в Руській землі " [ 1.14, с. 8 ].
Більшість удільних князів і бояр, що раніше смирно сиділи в галицьких і волинських землях і містах з ласки й дозволу великого князя, в усьому корилися йому і платили данину, по смерті Романа відчули себе повновладними панами. Та якщо волинське велике боярство загалом підтримувало синів загиблого, Данила і дворічного Василька, то галицьке зовсім вийшло з - під їхньої, ще дитячої руки.
По загибелі Романа під Завихостом його заступила дружина Ганна, яка правила Галицько - Волинським князівством від імені малолітнього Данила. Державні права княгині були визначені угорським королем Андрієм і малопольським князем Лєшком. Ганна спиралась на частину вірного Романовичам волинського боярства, зобов'язаного покійному князеві особистим збагаченням. Адже, могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків ( розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля ), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Романовичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм посад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади [ 1.2, с. 88 ].
Дізнавшись про смерть грізного Романа, колишній київський князь Рюрик Ростиславович вийшов з монастиря, куди заслав його галицько - волинський володар за зраду загально руських інтересів, за наведення половців на рідну землю і варварське розгромлення Києва. У союзі з чернігівськими князями Ольговичами й половецькими ханами, Рюрик вдерся в Галичину. Князівська військова дружина зустріла їх біля міста Миколина, на річці Серет. Битву виграв Рюрик і наближався до Галича. Але під стінами міста наштовхнувся на народне ополчення галичан, які розгромили половецьку кінноту й примусили Рюрика з Ольговичами тікати з Галичини.
Проте в 1206 році над Галицько - Волинським князівством нависла нова, ще гірша небезпека. Чернігівські князі Ольговичі організували новий похід на Галич. Становище ускладнювалось тим, що із заходу до кордонів Волині рушив польський князь Лєшко.
У цей загрозливий не тільки для державної єдності Галицько - Волинського князівства, а й для життя її самої та її дітей час Ганна звернулася по допомогу до давнього Романового союзника угорського короля Андрія. Той радо відгукнувся на прохання вдови, і між ними відбулося побачення в галицькому місті Сянику. Ганна змушена була визнати зверхність Андрія. Це відбилося у літописній формулі: " король прийняв Данила як малого сина свого ". Відтепер Андрій титулує себе в своїх писаних латинню грамотах королем Галичини й Волині: " Galiciae Lodomeriaegue rex " [ 1.18, с. 64 ].
Угорський король перешкодив польському вторгненню, але не зміг, чи не схотів завадити наступові Ольговичів та їхніх союзників на Галич.
Андрій, тільки - но уклавши дружню угоду з Ганною, кличе князя Ярослава Всеволодовича з Переяслава в Галич. Король невипадково обрав для ролі свого ставника в Галичині північного князя, який не мав опори ні серед народу, ні серед боярства цієї землі й неминуче перетворився б на угорську маріонетку.
Ярослав дізнавшись, що на Галицький престіл претендують Ольговичі, повертається додому.
Дізнавшись, що угорська залога вже стоїть у Галичі, Ольговичі не наважились вибивати її звідти, бо це б означало початок війни з могутньою Угорською державою. Але король ніби ненавмисне вивів своїх воїнів з міста. Утвердження чернігівських князів у Галичі полегшувалось поверненням з - за кордону могутнього боярського роду Кормильчичів. У зв'язку з цим в 1206 році бояри закликають Ігоревичів на князювання [ 1.17, с. 47 ].
Неважко уявити собі, як сприйняла цю звістку княгиня Ганна, котрій обіцяв свій захист угорський король і натомість зрадив її. Вона спішно виїздить до Романової вотчини - Володимира - Волинського. У Галичині князем став Володимир Ігоревич, а його брат Роман - у іншому стольному місті Галицької землі - Звенигородці. Проте вони не задовольнилися цим, а зазіхали ще на Волинь.
Ворожа Романовичам партія на Волині була досить сильна, бо Ганна вирішила тікати з Володимира. Вона порадилася з Мирославом ( ближнім до Романа волинським боярином ), і з дядьком вночі втекла до ляхів. Дядько взяв Данила поперед себе і вийшов з міста, а отець Юрій з годувальницею, узявши Василька, вийшли через пролом у стіні. Не знали вони куди і бігти, бо Романа забили у Ляхах, а Лєшко миру з ними не уклав.
Ганна з дітьми вирушила до Кракова, де її " з великою честю " прийняв Лєшко. У той же час між угорським королем Андрієм і Лєшком зав'язуються нові стосунки. Про людське око між ними йшлося про повернення батьківської спадщини Романовичам. Союз був скріплений відправленням Данила до угорського двору, а Василько з матір'ю був затриманий у Кракові. Обидві сторони дивилися на малих синів Романа, як на заложників у тій складній політичній грі, яку вони вели навколо Галичини і Волині [ 1.1, с.265 ].
Риторичний заклик Лєшка до Андрія повернути Данилові й Васильку набуте батьком все - таки занепокоїв сіверських узурпаторів, і старший у роді Володимир " послав великі дари королю і Лєшкові ", щоб забезпечити себе від нападу з боку Польщі та Угорщини. Та володарі обох держав підтримували Романовичів ( але вони хіба що лицемірно співчували княжичам - ізгоям ).
Закликані галицькими і частиною волинських бояр на князювання, не маючи опори серед місцевої земельної аристократії й походячи з небагатого князівського роду, Ігоревичі зрозуміло, були не самостійними володарями. Джерела свідчать, що через якийсь час між братами почалися суперечки. Адже, галицьке і волинське боярство закликало Ігоревичів не тому, що бажало жити під їхньою владою, а лише з єдиною метою - позбутися вдови Романа з дітьми, підтриманих міською верхівкою.
Loading...

 
 

Цікаве