WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Друга світова війна і Україна - Реферат

Друга світова війна і Україна - Реферат

чоловік), село Кам'янки (3 тисячі чоловік), село Цупань (4 тисячі чоловік), село Ромель (400 жінок і дітей). Майже 3 тисячі мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку. Очевидці розповідають, що фашисти закопали напівживих людей, над якими після розстрілу ще довго ворушилась земля. У вересні 1941 року в західних областях України були вперш застосовані автомобілі-газові камери, в яких жертви умертвлялись під час їзди за допомогою відпрацьованих газів. Окупанти знищили в західних областях України 1 мільйон 300 тисяч цивільного населення.
Ліквідація українців як народу супроводжувалась масовим вивезенням на примусові роботи в Німеччину. Своєю програмою організації рабської праці фашистський уряд будував собі далекосяжні політичні і економічні плани. По-перше, він втілював в життя ідею обезлюднення України заселення вивільнених територій людьми "чистої німецької крові". Друга причина масового вигнання населення - нестача робочої сили в Німеччині.
Втрати особового складу армії третього рейху від початку другої світової війни до моменту нападу на Радянський Союз становили біля 20 тис. чоловік. В період від 22 червня 1941 року до 5 березня 1942 року вони перевищували1 мільйон чоловік. Цей дефіцит робочої сили нацисти компенсували за рахунок окупованих народів. Ще напередодні війни Гітлер цинічно заявив, що "без відновлення якоїсь нової сучасної форми кріпосництва, або, коли хочете, рабства, людська культура не може розвиватися". Йому в унісон вторив рейхсфюрер СС Г. Гімлер: "Населення України повинно стати резервуаром робочої сили". Німецький імперіалізм мав уже певний досвід подібного типу розбійницьких планів; ще під час першої світової війни після прийняття так званої "програми Гінденбурга" у 1916 році до Німеччини разом з військовополоненими було насильно вивезено близько півмільйона бельгійських, французьких, польських, російських цивільних робітників.
Українську молодь під час гітлерівської окупації в наказовому порядку вивозили до Німеччини. У випадку непокори не лише винні, а й їх рідні притягувались до відповідальності. Крім цього, німці влаштовували по містах справжні лови на людей. Війська, жандармерія, поліція з собаками перекривали виходи з міст, оточували вулиці, цілі міські квартали, базари, вокзали, установи, навіть зупиняли поїзди. Під час облав люди часто безслідно зникали, і лише згодом вже з Німеччини давали рідним знати про себе. За роки окупації із західних областей України на підневільну працю до Німеччини було відправлено 441000 осіб. Вивезені потрапляли в жахливі умови. Масова смертність серед них була звичним явищем.
Важкі повинності накладала окупаційна влада на селянство України. Вже восени 1941 року німці запровадили "контингент" - примусову здачу хліба. Контингенти були надзвичайно високі. І уже взимку 1941-1942 рр. нестача збіжжя в Карпатах, на Поліссі, а весною 1942 р. також і на Передкарпатті спричинила голод.
Фашистські загарбники зберегли на Україні колгоспи, підтвердивши цим ще раз свою ідейну єдність зі сталінізмом. Колгоспні і радгоспні господарства німці перейменовують на "лігеншафти", призначають у них своїх директорів, а селян зобов'язують до примусової безкоштовної праці. Це була нова форма панщини. Часто селяни вдень працювали на "лігеншафті", а вночі на власному полі, з якого зобов'язані були здавати контингент.
Жорстокої експлуатації зазнавало робітництво. Робочий день тривав 12-14 годин. Українські пролетарі живуть жалюгідно, вимушені вимінювати у селян одяг на харчі та збіжжя, які до того ж німці по дорозі часто реквізовують.
Гітлерівцями були ліквідовані українські наукові та культурні установи, навчальні заклади. Так, наприклад, уже в перші дні окупації луцький гебітскомісар видав наказ про припинення роботи в усіх школах округи. Така ж доля спіткала і вищу освіту. "Всі школи в рейхскомісаріаті України аж до подальших вказівок закриваються" - розпоряджався в наказі від 21 січня 1942 р. гауляйтер Е. Кох. Припинили своє існування театри й клуби. Луцький театр гітлерівці перетворили на конюшню.
Становище українців, які перебували в румунській зоні окупації (Північна Буковина, Бесарабія, Одещина), було не легшим. Наслідуючи Гітлера, диктатор Румунії І. Антонеску заявив: "Мені байдуже, що ввійдемо в історію як варвари... Якщо потрібно, стріляйте із кулемета". За його настановами румунські генерали наказували підлеглим "брати на зайнятих місцевостях все, що потрібно, все, що можливо брати без усяких церемоній". І вдень, і вночі йшли в Румунію з української землі вагони з награбованим добром. Українське населення було позбавлене будь-яких прав, рідна мова заборонялася. Репресії застосовувалися до всього місцевого населення без винятку. Зазнали їх, зокрема, і видатна українська письменниця Ольга Кобилянська, її брат, викладач гімназії в Чернівцях, автор словників, Юлій.
3. Партизанська боротьба в Україні. Діяльність ОУН і УПА.
Незабаром після нападу Німеччини функціонери комуністичної партії почали організовувати в тилу ворога підпільні частини. Протягом усієї війни радянські партизани перебували під пильним контролем Кремля. Оскільки радянське підпілля розвивалося повільно й не досягло великих успіхів у 1941 та на початку 1942 р., у травні 1942 р. Центральний штаб партизанського руху в Москві провів його реорганізацію. Через місяць було утворено Українське партизанське командування на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Тимофієм Строкачем. Після перемоги під Сталінградом значно зросла кількість і актизувалася діяльність радянських партизанів, особливо в безлюдних районах Білорусії.
Радянські партизани поставили собі завданням руйнувати німецькі комунікації (особливо ефективною виявилася їхня "рейкова війна", що перешкоджала постачанню фронту німецькими підкріпленнями), сковувати німецькі війська, в яких відчувалася велика потреба на фронті, поширювати напруженість і безладдя в тилу ворога та забезпечувати радянську присутність на окупованих територіях. Улюбленою тактикою партизанів було проведення далекосяжних рейдів із "партизанських республік", тобто контрольованих ними великих недоступних районів Полісся та Волині.
До найвідоміших командирів радянських партизанів належали Сидір Ковпак, Олександр Сабуров та Петро Вершигора. Знаменитий Ковпак поселився на Поліссі на початку 1943 р. Спираючись на штаб добре навчених офіцерів та поставки зброї, що йшли через
Loading...

 
 

Цікаве