WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Польський закон про воєводське самоврядування 1922 р. - Реферат

Польський закон про воєводське самоврядування 1922 р. - Реферат

постанови", "Окремі постанови, які стосуються Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств" та "Заключні постанови".
У першому розділі, дія якого поширювалася на всі воєводства, були сформульовані основні принципи воєводського самоврядування. Ст. 1 закону, з посиланням на ст. 67 Конституції від 17 березня 1921 р., надавала право прийняття рішень з питань самоврядування виборним воєводським сеймикам. При цьому за ст. 3 воєводські сеймики мали право приймати в рамках державних законів і конституції свої закони, які набирали чинності після санкції президента, погодження з Головою Ради Міністрів, опублікування у воєводських відомостях і були обов'язковими для виконання на території воєводства. У ст. 7 зазначалося, що виконавчим органом самоврядування мав бути воєводський виділ.
У статті 8 закону зазначалося, що воєвода на засіданні сеймиків представляв центральний уряд і користувався правом "вето" на постанови, які не вимагали санкції президента. Він міг зупинити дію постанови сеймика та рішення воєводського виділу, які, на його думку, суперечили чинним законам. У такій ситуації справапередавалася відповідному міністру, а міністр, погоджуючись з думкою воєводи, передавав її для вирішення Найвищому Адміністративному Трибуналу.
Крім того, перший розділ закону про воєводське самоврядування містив ряд бланкетних норм, тобто таких норм, які містили посилання на правовий акт певного виду. Наприклад, ст. 2 вказувала, що державні закони визначать, які справи входять до компетенції воєводського самоврядування, зокрема в сфері культури, економіки, комунікацій, охорони здоров'я, опіки, самоврядної адміністрації і громадського бюджету; ст. 7 зазначала, що склад воєводського виділу мав визначитися спеціальним законом. Проте ці статті першого розділу щодо Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств конкретизувались уже в другому розділі.
Другий розділ стосувався безпосередньо вищеназваних воєводств і визначив такі сфери їх воєводського самоврядування: віросповідання, освіта (крім вищої школи), благодійництво, загальне будівництво (включаючи будівництво доріг і місцевих залізниць), аграрні питання, за винятком земельної реформи, підтримка місцевої промисловості і торгівлі, воєводський бюджет, а також інші справи, віднесені до його компетенції Сеймом Речі Посполитої (ст. 9). Статті 10-12 закону визначали структуру воєводських сеймиків. Сеймики галицьких воєводств повинні складатися з двох палат - польської та української. Вони проводили окремі наради, і лише в загальних питаннях окремі рішення мали ухвалюватися за згодою обох палат. Вказувався кількісний склад учасників сеймиків: львівського - 100 членів (по 50 на кожну палату), станіславського і тернопільського - по 60 членів (по 30 на кожну палату). Ряд наступних статей закону стосувався фінансових та податкових питань діяльності воєводських сеймиків.
Воєводський виділ також повинен був поділятися на дві національні секції, які незалежно одна від одної проводили наради або ухвалювали рішення. Загальні питання вирішувалися на спільних засіданнях (ст. 18-20).
Робочою мовою адміністрації і судочинства була польська. Водночас органи місцевого самоврядування могли визначати мову внутрішнього користування. Мову викладання в школах, які підпорядкувались одній з палат сеймику, визначала сама палата. Усі воєводські закони й урядові оголошення повинні бути надруковані у воєводських вісниках двома мовами.
Крім того, положення ст. 21 чітко вказували, що на території зазначених воєводств ні держава, ні жоден орган самоврядування не може здійснювати колонізації. Самоврядування в цих воєводствах мало бути запроваджено не пізніше двох років з дня оголошення цього закону. І в той же час уряд повинен був приступити до утворення українського (руського) університету за рахунок державних коштів.
Третій розділ розкривав механізм реалізації закону. Ці функції покладалися на міністра внутрішніх справ. Закон про воєводську автономію набирав чинності з дня його оголошення.
Однак урядовці і не думали втілювати його в життя, оскільки закон не був конкретизований виконавчими інструкціями та постановами і залишився лише на папері. Його прийняли з тактичних міркувань і виключно з пропагандистською ціллю. Цим кроком влада прагнула домогтися підтримки західних держав і остаточного визнання ними східних кордонів Польщі. Закон мав стати також засобом навернення "русинів" до виборчої кампанії, яка вже розпочиналася [7, 199].
Польський сейм 26 вересня 1922 р. видав закон про воєводське самоврядування для заспокоєння міжнародної спільноти, створення враження про задоволення Польщею вимог українського населення, оскільки країни Антанти до цього часу утримувалися від однозначного визнання окупації Східної Галичини. Відразу ж після цього польський уряд перейшов у наступ на уряди країн Антанти, щоб забезпечити повну анексію західноукраїнських земель.
Рада Послів визнала 15 березня 1923 р. суверенні права Польщі на Східну Галичину. Оскільки мети було нарешті досягнуто, всі обіцянки польської влади лишилися на папері, а згадане правове регулювання виявилося лише тактичним маневром, продиктованим діями польської дипломатії, спрямованим на визнання західними державами східного кордону Речі Посполитої. З моменту, коли це визнання стало фактом, влада відклала реалізацію проекту на невизначений термін.
Потрібно зауважити, що прийняття закону про воєводську автономію лише для частини західноукраїнських земель (Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств), обминувши при цьому Західну Волинь, Полісся і Холмщину, засвідчив, що польська національна політика на цих землях була різна і переслідувала мету поглибити регіональні особливості, розчленувати на частини й асимілювати єдиний український народ.
?
Література
Басай О. Самоврядування на західноукраїнських землях у 1921-1939 рр. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - 22 листопада 1996 р. - Івано-Франківськ, 1996.
Веденєєв Д. Українська делегація на мирній конференції в Парижі // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 4. - К., 1993.
Витвицький С. Галичина в міжнародні політиці в 1914-1923 рр. // Український історик. - Нью-Йорк - К., 1995.
Галицька-Дідух Т. Українське питання на мирній конференції (17 серпня - 2 вересня 1920 р.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. ІІ. - Івано-Франківськ, 1999.
Карпенко О. Ю. Статус Східної Галичини у міжнародно-правових актах (1918-1923) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. 1. - Івано-Франківськ, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве