WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Польський закон про воєводське самоврядування 1922 р. - Реферат

Польський закон про воєводське самоврядування 1922 р. - Реферат

конференції 11 березня 1920 р. порушувалося питання про визнання з боку Польщі незалежності УНР та признання її уряду. Польща ж, приступаючи до переговорів з УНР, переслідувала дещо іншу мету - відвоювати свої "історичні права", заявляючи про дезанексію територій, які входили від 1772 р. до складу Російської імперії [6, 187].
Україна в 1920 р. опинилася у вирірадянсько-польської війни. За умов військових невдач під тиском урядів країн Антанти польський уряд на конференції в Спаа (15-16 липня 1920 р.) погодився розпочати переговори з радянським урядом Росії. 5 липня 1920 р. туди прибули представники Британії (під проводом Лойда Джорджа і лорда Керзона), Франції (під проводом Мілєрана та маршала Фоша, Італії (Сфорци), Бельгії, Японії та польська делегація під проводом прем'єра В.Грабського. Конференція займалася тільки двома справами - налагодженням взаємин з Німеччиною і рятуванням Польщі від радянської експансії. Так у Спаа виникла знову на міжнародній сцені також українська справа, зокрема проблема Східної Галичини.
У цій справі відбувалися дальші переговори, в яких Найвища Рада вимагала погодження Польщі з чехами, литовцями та українцями зі Східної Галичини. Найвища Рада повідомила С.Грабського, що вона може дати Польщі допомогу за умови, що Польща негайно відкличе свої війська на лінію, ухвалену 8 грудня 1919 р. ("Керзонова лінія"), а про решту мирових умов вирішить міжнародна конференція з участю Найвищої Ради та представників Польщі, Фінляндії, Литви і Східної Галичини. С.Грабський погодився на вимоги Найвищої Ради і 10 липня підписав відповідний текст умови.
Необхідно відзначити, що польський уряд урочисто визнав свій обов'язок дотримуватися права самовизначення для українців, білорусів і литовців на Схід від лінії Керзона. Від імені польського уряду всім Антантським урядам вручено спеціальну ноту (9 липня 1920), в якій зазначалося в зобов'язуючій формі: "Польща готова укласти мир на засаді самовизначення народів, що замешкують між Польщею і Росією". На вступі нота виразно відзначає те, що це зобов'язання на підставі ухвали "Ради Оборони Держави".
Наведемо текст .умови з великодержавами, яку підписав польський уряд на конференції в Спаа:
"Польський Уряд погоджується на те, щоб:
а) заініціювати й підписати негайно перемир'я на тій підставі, що польське військо відступить і стане на тій лінії, яку визначила Мирова Конференція дня 8 грудня 1919 р., як на тимчасовій межі польської адміністрації і що польське військо стане на 50 кілометрів на Схід від цієї лінії. Одначе Вильно має бути віддане негайно Литовцям... Щодо Східньої Галичини, то польські армії стануть на тій лінії, яку осягнуть в день перемир'я, після чого кожна армія відступить на 10 кілометрів, щоб таким чином створити невтральну полосу;
б) вислати повноважених делегатів на конференцію, яка має відбутися потім в можливо найскоршім часі в Лондоні. На цій конференції мають бути присутні делегати Польщі, Совєтської Росії, Фінляндії, Литви, Лотви; вона має відбутися під авспіціями Мирової Конференції, яка буде змагати до запровадження тривалого миру між Росією і її європейськими сусідами. Представники Східньої Галичини будуть також запрошені до Лондону .для предложення своєї справи на конференції;
в) прийняти рішення Найвищої Ради в справі литовських меж, майбутности Східньої Галичини, в тешинській справі і в справі майбутньої умови між Польщею і Данцігом...
Підписано: 10 липня 1920. Владислав Грабскі."
Найвища рада Антанти рішуче висловилася за те, щоб Східна Галичина затримала свій міжнародний статус, незалежний від Польщі. В цьому пункті українці отримали визнання не тільки від Антанти, але й від польського уряду, який у Спаа підписав зобов'язання поважати лінію з 8 грудня 1919 (лінію Керзона).
Щодо решти України, то Найвища Рада теоретично прийняла зобов'язуючу заяву польської влади, що вона буде поважати право на самовизначення народів [8, 172-173].
Між радянською Росією та Польщею 17 серпня 1920 р. розпочалися переговори в Мінську, які закінчилися 2 вересня. З огляду на те, що договірні сторони не дійшли згоди в жодному зі спірних питань, було вирішено перенести переговори до Риги. На засіданні розглянуті лише технічні питання, пов'язані зі зміною місця переговорів Таким чином, зустріч радянських і польських представників у Барановичах і Мінську були першими кроками до врегулювання відносин між урядами РСФРР і Польщі. Вже на початковому етапі радянсько-польських переговорів окреслилася позиція договірних сторін щодо української проблеми. Уряд РСФРР, створивши об'єднану радянську делегацію на конференцію в Мінськ, домагався від уряду Польщі визнання УСРР. Польський уряд не надав своїй делегації мандату на ведення переговорів з представниками УСРР, вважаючи її складовою частиною радянської Росії. Урядові УНР на Мінській конференції відводилася роль спостерігача, оскільки захист своїх інтересів Директорія покладала на союзний польський уряд. Ця конференція показала, що українське питання початку 20-х рр. XX ст. опинилося в центрі дипломатичної боротьби у Східній Європі [1, 93]. Надалі події на фронті приносили польським військам перемоги, і після поразки радянських військ під Варшавою польська делегація наполягла на перенесенні переговорів у нейтральне місце - в Ригу.
Головою російської делегації на переговорах у Ризі, які почалися 21 вересня, був призначений Адольф Йоффе. Українську радянську делегацію очолював Дмитро Мануїльський, але у її складі не було нікого, хто знав би українську мову, за винятком самого Мануїльського. Головою польської делегації в Ризі був Ян Домбський.
12 жовтня 1920 р. з польського боку Я.Домбський і з радянського - А.Йоффе, С.Кіров, Д.Мануільський і Л.Оболенський підписали перемир'я та прелімінарний договір. Договір був ратифікований ВЦВК 23 жовтня, ВУЦВК - 21 жовтня, сеймом Польщі - 22 жовтня 1920 р. Обмін ратифікаційними грамотами відбувся 2 листопада 1920 р. у Лібаві (Латвія).
Прелімінарним договором визнавалася незалежність радянської України і Білорусі, визначалася лінія державного кордону між Польщею і радянськими республіками. Згідно з цими умовами польські війська мали відступити з території, що була на Схід від лінії, встановленої по ріці Збруч, на Схід від Кременецького повіту, через місто Остріг і повітів Рівне, Сарни, і Лунинець. Кордон між Совєтською Україною і Польщею був майже такий самий, як це було визначено Варшавським договором 21 квітня 1920 р.
Ще одним важливим пунктом стала заборона перебування на польській території антибільшовицьких організацій. Таким чином Директорія, уряд УНР і всі їх організації
Loading...

 
 

Цікаве