WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Установлення Директорії. Відродження УНР (кінець 1918 – початок 1919р.р.) - Курсова робота

Установлення Директорії. Відродження УНР (кінець 1918 – початок 1919р.р.) - Курсова робота

РСФРР. Проголошувався принцип нейтралітету України з активною обороною проти армій Денікіна, Антанти і Польщі. Натомість радянська Росія мала припинити наступ своїх військ в Україну й визнати незалежність УНР.
Посольство зустріло в Москві зовні цілком доброзичливе ставлення. Д. Мануїльський, якому було доручено проводити переговори від радянської сторони, наполягав, щоб Україна оголосила війну Антанті. Мазуренко відстояв гнучку формулу прийнятного для радянської Росії українського нейтралітету. Було очевидно, втім, що переговори не мають перспективи. Радянська влада влаштовувала Раднарком в одній єдиній формі "диктатури пролетаріату", коли делегатам від робітничого класу в Радах надавалися штучні переваги порівняно з представниками чисельно переважаючого селянства. Обрана Директорією формула виборів до Трудового конгресу ніколи б не дала переваги більшовикам, а тому зовсім їх не цікавила. Про незалежність УНР, як уже дало зрозуміти відомство Чичеріна, не могло бути й мови. Нарешті, непопулярність Директорії серед трудящих мас України робила її в очах Москви партнером, з яким можна було не рахуватися.
Коли виявилося, що місія Мазуренка ні на день не припинила вторгнення в Україну, у Києві зрозуміли, що мирний варіант розвитку подій недосяжний. В. Чехівський, М. Грушевський, М. Шаповал та інші прибічники союзу з Росією замовкли. Навпаки, прибічники союзу з Антантою, найбільш послідовним з-поміж яких був Петлюра, заговорили на повний голос. До них приєднався Винниченко, і 16 січня Директорія офіційно оголосила війну радянській Росії.
Зупинившись на короткий час у Харкові для переформування, радянські війська незабаром поновили наступ у трьох напрямах. Друга повстанська дивізія просувалася на Полтаву, група під командуванням П. Ю. Дибенка - на Катеринослав, група Ю. В. Сабліна - на Донбас. Загальна чисельність регулярних військ, зосереджених на Харківському напрямі, не перевищувала 11 тис. бійців, але вони спиралися на підтримку численних партизанських загонів.
Дибенко захопив Катеринослав 27 січня. Друга дивізія увійшла в Полтаву і, не гаючи часу, просунулася до Дніпра. 1 лютого вона переправилася на правий берег в районі Кременчука. Група Сабліна тим часом зайняла донецькі міста і з'єдналася з радянськими військами, що стримували частини генерала Денікіна.
Одночасно з наступом на Харківському напрямі відбулося просування радянських військ на Київ. Основу військових сил тут становили три полки Першої повстанської дивізії, полк Другої дивізії і частини прикордонників. Богунський полк під командуванням М. О. Щорса 12 січня зайняв Чернігів і разом з Таращанським полком В. Н. Боженка наблизився до Броварів, де стояла 40-тисячна петлюрівська армія. Хоча чисельність радянських військ була майже вчетверо меншою, вони пішли у наступ. Після триденної битви Петлюра змушений був відступити, відкривши шлях на Київ. 5 лютого Перша повстанська дивізія захопила столицю Україну.
Причини успішних для Червоної армії воєнних дій схарактеризовано в оперативному зведенні командування військ Директорії за лютий 1919 р.: "Швидке захоплення більшовиками Лівобережної України, а також Києва і втрата нами майже всієї Херсонщини і Катеринославщини пояснюється, з одного боку, кращою організацією більшовицької армії, а з другого - співчуттям і активною допомогою місцевого українського населення більшовикам".
4.3. Реорганізація Директорії.
Спілка з Антантою. Більшість провідних діячів УНР не бажала йти на формування єдиного з Антантою антибільшовицького фронту. Антибільшовицькі настрої багатьох із них, що тільки посилювалися безкомпромісною позицією самих більшовиків, у цьому не відігравали вирішальної ролі. Набагато більше важило те, що Антанта була у тісній спілці з Денікіним, який рішуче заперечував існування самостійної України. Переговори в Одесі з командуванням французьких військ відбувалися мляво і не давали результатів. Виявилося, одначе, що Раднарком РСФРР також не визнав незалежної УНР і докладав усіх зусиль, щоб очистити українські губернії від "буржуазно-націоналістичних" петлюрівських військ. Україна опинилася між молотом і ковадлом.
Такого борця за національну справу, як М. Грушевський, охопив відчай, і він відійшов од політичної діяльності. В. Винниченко також намірився залишити пост голови Директорії, але наштовхнувся на опір керівництва своєї партії, що розглядало такий крок як дезертирство.
Після вимушеного переїзду з Києва до Вінниці Директорія розпочала переговори з Антантою, спрямовані на укладення негайної угоди. Делегація провідних міністрів УНР зустрілася з французьким командуванням і вислухала такі ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР і саму Директорію, вилучивши з її складу представників соціалістичних партій, поміж них В. Винниченка і С. Петлюру; відмовитися од "більшовицької" соціально-економічної політики; реорганізувати армію УНР (у стислі терміни збільшити її до 300 тис. чоловік і підпорядкувати союзному командуванню нарівні з Добровольчою армією Денікіна).
Замість того, щоб вийти з Директорії, С. Петлюра заявив про припинення свого членства в соціал-демократичній партії, Винниченко вийшов з Директорії й передав повноваження її голови Петлюрі. Чехівський подав у відставку, і на посаді голови уряду його замінив С. Остапенко. Формально Директорія функціонувала й надалі. Фактично ж Андрієвський, Макаренко і Швець були статистами. Вони тільки маскували одноособову владу Петлюри.
Сподівання на допомогу з боку Антанти не справдилися. Переслідувані радянськими військами, петлюрівці 6 березня покинули Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка.
?
Висновки:
Отже, початок 1919 р. характеризувався великими невдачами українського національно-визвольного руху. На передній план виходили нерозв'язані завдання соціальної революції. Трудящі пішли за більшовиками, які проголошували їхні власні гасла: землю - селянам, фабрики - робітникам! Одначе більшовики незабаром запропонували масам радянську форму державності і свою програму соціально-економічних перетворень, далекі від інтересів трудящих.
Зростаюча невдоволеністьнаселення України своїм становищем підштовхнула його до зміни своїх поглядів на владу. Це призвело до приєднання партизан до радянських військ та захоплення росіянами території України. Директорія припинила своє існування як реальна політична сила.
На мою думку - Україна могла б стати незалежною країною тільки за умов єдності народу. Роздробленість, конкуренція в гілках влади та в середині самих партій, неспроможність домовитись із самими собою та дійти компромісу - звели нанівець всі зусилля, які були покладені заради свободи та добробуту.
ЛІТЕРАТУРА
1. Історія України. Нове бачення.Т.2. - Київ, 1996 р. - С.76.
2. В.Іванис. "Симон Петлюра - президент України". - Київ, 1993 р.-С.84.
3. Н.Полонська-Василенко "Історія України". - Київ, 1993 р. - С.305.
4. І.Нагаївський. "Історія української держави ХХ-го століття". - Київ, 1993 р. - С.200.
5. М.Коваль, С.Кульчицький, Ю.Курносов "Історія України". - Київ, 1992 р. - С.112.
Loading...

 
 

Цікаве