WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Установлення Директорії. Відродження УНР (кінець 1918 – початок 1919р.р.) - Курсова робота

Установлення Директорії. Відродження УНР (кінець 1918 – початок 1919р.р.) - Курсова робота

Аверіна, Артема (Ф. А. Сергєєва), К. Є. Ворошилова, В. П. Затонського, Е. Й. Квірінга, Ю. М. Коцюбинського, М. І. Подвойського, О. Г. Шліхтера та ін. Один із перших декретів цього уряду присвячувався утворенню Української радянської армії.
Щоб передчасно не видати справжнє призначення стягуваних у цю армію військ, їх назвали групою курського напряму. Антонову-Овсієнку дали можливість відібрати військові частини з резервної армії, що ди-слокувалася на Орловщині. Він включив у групу два полки ВЧК, три продовольчі полки, загони угорських Інтернаціоналістів, партизанські загони з-під Уфи, які складалися переважно з поволзьких татар, і три полки прикордонної варти, що раніше охороняли кордон Росії з окупованою Україною. Кістяк групи становили Перша і Друга повстанські дивізії, утворені з партизанських загонів у "нейтральній зоні". 1 грудня в газеті "Известия ВЦИК" з'явився маніфест Тимчасового уряду України, в якому проголошувалася його програма дій. Уряд заявляв, що стає на чолі мас, які повстали проти гетьманського режиму, обіцяв скликати після встановлення радянської влади на місцях Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селян-ських і червоноармійських депутатів, проголошував націоналізацію промисловості та банків, повідомляв про безкоштовну передачу селянам усіх поміщицьких земель з реманентом.
Отже, більшовики мали намір перехопити керівництво всенародним повстанням проти гетьмана і окупантів, хоч більша частина України вже перебувала під контролем Директорії. По суті, маніфест сконструйованого у Москві "українського уряду" заповідав конфронтацію з тією адміністрацією, яка утворювалася в ході повстання. Тим часом війська під керівництвом Антонова-Овсієнка вже розпочали вторгнення в Україну.
4.2. Неоголошена війна.
Перша і Друга повстанські дивізії прийшли в рух ще до сформування Української радянської армії. 18 листопада частини Другої дивізії зайняли Ямпіль і Хутір Михайлівський, 20 листопада - Рильськ, потім Суджу і Глухів. Якраз у Суджі й було проголошено утворення Тимчасового уряду України. Наприкінці листопада Перша дивізія зайняла Стародуб і ряд інших населених пунктів на Чернігівщині. І все ж, не маючи достатніх сил, ці дивізії були нездатні розгорнути фронтальний наступ.
Посилаючись на анулювання мирної угоди з Німеччиною, заступник наркома іноземних справ Л. Карахан опублікував циркуляр, з якого випливало, що Раднарком Росії більше не розглядає Україну як самостійну державу. Радянським установам пропонувалося вважати документи, видані українською владою, недійсними. Таким чином, уряд ухилився від визнання української незалежності непомітним відомчим циркуляром. Без-сумнівно, це було зроблено, щоб швидше забути неприємні для нього часи, коли з УНР, а потім з Українською Державою підтримувалися офіційні дипломатичні відносини.
У грудні Перша повстанська дивізія, зміцнена іншими частинами, почала просуватися зі Стародуба на південний захід. Перед нею стояло завдання захопити Чернігів і Київ. Друга дивізія наступала на Харків.
Найбільших успіхів радянські війська добилися на Лівобережжі. Це пояснювалося великою підтримкою з боку робітничого класу Харківщини. Під час перевиборів Харківської Ради робітничих депутатів абсолютна більшість місць дісталася більшовикам. Спираючись на Раду, вони почали готувати повстання проти Директорії. Коли ж отаман Балбачан розігнав Раду й заарештував її керівництво, харківські робітники відповіли за-гальним страйком і добилися звільнення заарештованих. Робітничі загони зайняли Ізюм і Чугуїв. Одночасно Друга дивізія зіткнулася з петлюрівцями біля станції Козача Лопань і вщент розгромила їх. 1 січня 1919 р. харківські робітники повстали і два дні утримували місто. З січня в Харків увійшли частини регулярної армії, а з ними - Тимчасовий радянський уряд України.
Ще до підходу регулярних частин Червоної армії повстансько-партизанські загони почали активно діяти на значній території Катеринославської губернії. 27 грудня повстанці розгорнули наступ на губернський центр і після доби запеклих боїв оволоділи ним. Діставши підкріплення, петлюрівці вибили їх з міста, але партизанам вдалося утримати контроль над усією лівобережною частиною Катеринославщини.
За який-небудь місяць стратегічна обстановка в північних районах України кардинально змінилася на користь радянських військ. Причина коренилася не стільки в масовому наступі регулярних частин Червоної армії, скільки в розкладі військ самої Директорії, що були вже нездатними протистояти натиску. Про це цілком відверто писав В. К. Винниченко: "І не російський радянський уряд виганяв нас з України, а наш власний народ, без якого й проти якого, ще раз кажу, російські радянські війська не могли б зайняти ні одного повіту з нашої території. Цим, розуміється, я не хочу сказати, що російський радянський уряд не мав ніяких намірів воювати з нами й не посилав своїх військ проти нас, як це він увесь час підкреслював. Він хотів воювати, він воював, він і війська свої для того посилав. Але цих військ було надзвичайно мало й вони не стільки билися з нашими військами, скільки організовували повстанські війська й керували ними".
Розгром основних військових сил Директорії. На початку січня 1919 р. голова уряду УНР В. Чехівський надіслав у Москву кілька телеграм, у яких запитував, чому російське військо без оголошення війни йде в Україну. Нарком іноземних справ В. Чичерін на це відповідав, що російських військ в Україні нема, а воєнні сутички на українській території відбуваються між військами Директорії і радянського уряду України, який є цілком незалежний. Ця відповідь була вичерпною тільки з формальної точки зору: ударну силу радянських військ справді становили дивізії, сформовані у "нейтральній зоні" з партизанів, які покинули територію України після придушення окупантами селянських повстань влітку 1918 р. Але перетворення партизанських загонів у регулярні частини Червоної армії, їх навчання та озброєння здійснювалося за рахунок ресурсів і під безпосереднім керівництвом військового відомства радянської Росії.
4 січня 1919 р. Л. Д. Троцький підписав постанову Реввійськради про утворення Українського фронту під командуванням Антонова-Овсієнка. Основу його сил становила Українська радянська армія. Перед фронтом, управління якимзосереджувалося в Москві, а не в іншому, "незалежному" центрі, ставилося завдання розгорнути наступ проти військ Директорії в Лівобережній Україні й оволодіти головними переправами на Дніпрі в районі Києва, Черкас, Кременчука і Катеринослава, Прогнозуючи наступ військ Антанти вглиб України, радянське командування сподівалося закріпитися на Дніпрі й відстояти хоча б Лівобережжя. Тоді ще важко було передбачити, яка доля чекає нечисленний антантівський десант. Спираючись на підтримку Винниченка, В. Чехівський гарячково шукав порозуміння з радянською Росією і з цією метою надіслав у середині січня до Москви надзвичайну місію на чолі з С. Мазуренком. Він дістав повноваження заявити, що Директорія погоджується на радянську форму влади в УНР за умови пропорційного представництва в Радах робітничого класу і трудового селянства, а також на укладення економічного договору з
Loading...

 
 

Цікаве