WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українське козацтво - Курсова робота

Українське козацтво - Курсова робота

хати, зрубленої з товстих дерев'яних колод, стояли невеличкі хатки або землянки для робітників, а далі -стайні, хліви для худоби, комори, льох. Усе обійстя було обгороджене камінням або обкопане глибокою канавою з високим насипом, обсаджене колючою терниною. Зимівник заможного козака нагадував маленьке укріплення. Тут же були й великі загороди, або кошари; де тримали худобу зимою, а за ними - стоги сіна. За зимівником простягалися город та баштан, за ними - лани пшениці, ячменю, вівса, проса.
Інший вигляд мав зимівник бідного козака. Найчастіше це була убога, темна й тісна землянка, або куга, як говорили на Запорожжі. Дарма було шукати багатства в такій степовій оселі. Усі її скарби складалися з кількох голів худоби, яку пас сам господар, та клаптика поля або городу.
Заможні козаки не тільки розводили худобу і коней. На дорогах і в передмісті Січі вони держали шинки, пивниці з льодовнями, торгуючи горілкою, медом, брагою. Їм же належали заїжджі двори, крамниці з одягом, взуттям, зброєю й іншим товаром. Заможні козаки відправляли великі чумацькі валки з різними товарами, привезеними з України, в Крим і Волощину. А звідти привозили сіль та інші товари. З Запорожжя везли на продаж в українські села й містечка здебільшого сіль і рибу. В далеку й небезпечну путь багатий чумак посилав своїх наймитів.
Особливо великі прибутки запорозьким багатіям давало рибальство. Бідна людина не могла заснувати рибальського промислу. Для цього треба було мати великі гроші. По-перше, дорого коштував невід довжиною майже в півкілометра, а також великі і малі човни. По-друге, для обробки риби, засолу, виварки жиру тощо потрібні були кухви, кадуби, діжки, шаплики, а також запаси солі. Нарешті господар такого промислу наймав цілу ватагу забродників - рибалок.
Умови роботи на промислах були надзвичайно тяжкі. Ранньої весни і пізньої осені треба було по пояс стояти в студеній воді і тягнути щосили довжелезну лямку. Жили забродники тут же в землянках або в очеретяних куренях. Нелегко було після такої роботи зігрітись і обсушитися біля багаття, розкладеного на березі річки. Господар жорстоко експлуатував рибалок. За тяжку, невсипущу працю він давав їм половину улову. Це було дуже вигідно для нього: якщо риба не ловилась, господар нічого не давав забродникам. Та й те, що заробляли рибалки, лишалося в глибоких кишенях господаря: він купував у них за мізерну ціну рибу, вимінював її за харчі та горшку. Працювати на промисли йшли найбідніші, прибиті злиднями козаки.
Такі ж сіромахи працювали у великих зимівниках, поганяли волів у багатих чумаків, громадили сіль на озерах.
Зовсім не такий вигляд мало заможне козацтво. Багатії одягалися в дорогі жупани з червоного і синього сукна або єдвабу, які застібалися аж до самого підборіддя на срібні ґудзики, в суконні кунтуші з відкидними рукавами, прикрашені золотими й срібними галунами, в широкі шаровари червоного або синього кольору. Жупан підперезувався шовковим поясом, який кілька разів обмотувався навколо поперека. На голову надівали ясного сукна шапку з довгим верхом, з золотою китичкою на кінці. Внизу шапка була обшита вузенькою смужкою дорогого хутра. Носили також і високі шапки з хутра з довгим звислим верхом. Взувалися в червоні й жовті сап'янці, підбиті срібними підковами.
Усі козаки, за звичаєм, голили бороди і голови, лишаючи довгі вуса й оселедець, що звисав з маківки на лівий бік голови і часто намотувався на вухо.
Нерозлучною супутницею кожного козака була зброя - ніж, лук або рушниця з кремінним замком, а часто і пістолі, заткнуті за пояс. Кінний козак мав, крім того, шаблю, довгий спис, а також аркан. Дехто був озброєний келепом (бойовим молотом), ощепом (списом із гачком для стягування вершників з коней) тощо. Порох і кулі запорожці носили в порохівницях - шкіряних торбинках або в чересах - патронташах. Більш детально про одяг і зброю козаків піде далі.
Потрапивши після довгої, сповненої різних лихих пригод подорожі на Запорожжя, втікачі йшли до Січі, щоб вступити до козацтва. За звичаєм, вони повинні були з'явитись до ватага запорозького товариства - кошового отамана. Приймали всіх, хто звичайно не викликав підозри. Переважну більшість прибулих становили українські селяни. Але Запорожжя давало притулок усім покривдженим і поневоленим. Тому на Січі можна було зустріти і втікачів інших національностей - передусім росіян, білорусів, волохів. Особливо багато було тут донських козаків. Треба сказати також, що й на Дону було багато запорожців.
Кожен, хто вступав до товариства, приписувався до певного куреня. Згодом кількість куренів збільшилася; в XVIII ст. їх було вже тридцять вісім. Звичайно, втікач, прибувши до Січі, шукав своїх земляків - вихідців з його місцевості, а то й родичів і приставав до них. Тому спочатку курені об'єднували земляків. Про це свідчать і назви куренів: Канівський, Корсунський, Уманський, Переяславський, Полтавський, Батуринський, Іркліївський, Дінський (Донський) тощо.
Говорячи про курені, ми маємо на увазі не приміщення, де проживали козаки з січової залоги. Куренями називали також військові одиниці, на які поділялося все запорозьке товариство. Де б козак не жив, він повинен був відбувати всі військові обов'язки від того куреня, до якого приписувався. На курінній сходці козаки обирали курінного отамана. Він користувався великими правами: вписував козаків у курінний компут (список), відряджав на службу, відав курінним майном, був суддею в своєму курені.
Кожен козак повинен був відбувати військову службу на власний кошт: із своєю зброєю, в певних випадках із своїм конем і всім спорядженням, на своїх харчах. Служба проходила в січовій залозі, в залогах інших укріплень, у різних командах, роз'їздах, на флотилії. Зрозуміло, що такі витрати були можливі тільки для тих, хто мав своє господарство. Незаможна і безпритульна сірома, що існувала на заробітки, не могла проходити службу на свій кошт. А заможні козаки, з свого боку, не мали охоти підставляти свої груди під ворожі шаблі і кулі. Ось чому вже скоро після заснування Січі січову залогу почали утримувати на військовий кошт. Тут і скупчувалися всі сіромахи, яким приходив час відбувати "чергу". Отже, січова залога була справжнім притулком для найбіднішого козацтва. До цього треба додати, що сіромаха, який служив у Січі, мав право і кинути службу, щоб піти на заробітки.
Охочих служити в Січі завжди було багато, і тому багатіям можна було відбувати чергу в місцевих укріпленнях, біля своїх осель.
Вищою владою на Запорожжі вважалася військова рада. Її скликали для розв'язання найважливіших питань: щоб оголосити війну, прийняти послів, обрати кошову (військову) старшину. Право брати участь у раді мав кожен козак. Але не кожен міг використати це право. Сірома, що працювала на зимівниках і промислах, розкиданих по всьому Запорожжю, і частина дрібних господарів не мали
Loading...

 
 

Цікаве