WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українське козацтво - Курсова робота

Українське козацтво - Курсова робота

ходили по вулицях, водили за собою величезну юрбу музикантів і січових півчих-школярів, скрізь розповідали про свої військові подвиги й удачі, невпинно танцювали й у танцях викидали всілякі фігури; за ними несли в цебрах і казанах різного роду п'яні напої, як ось: горілку, пиво, мед, наливку, варену, що представляла собою суміш горілки, меду, сушених фруктів,переважно ізюму, винограду, груш, яблук, разом зварених з різними пряностями. У цей час усякого, хто б не їхав і хто б не йшов, будь те знайомий або зовсім невідома людина, що гуляли лицарі запрошували у свою компанію, пригощали напоями й закусками, і погано тому, хто насмілиться відмовитися від пропонованого дарового частування: того вилають й з ганьбою проженуть геть. Від січових козаків не відставали й зимовчаки-козаки: вони розпродавали в цей час власний видобуток - товари, рибу, звірів, птахів й, заражені загальними веселощами, також гуляли й веселилися. Протягом декількох днів подібної гулянки козаки пропивали й всі добуті ними на війні гроші, і всю захоплену у ворога видобуток і навіть під кінець входили в борги. Цим веселим настроєм козаків відмінно користувалися січові шинкарі й крамарі: вони купували в козаків усяке добро за дешеву ціну, а потім продавали його іншим часом тим же козакам з більшим баришем; втім, частина отриманого баришу й вони повинні були нерідко пропивати разом із козаками.
Пропив гроші, видобуток, набравши й у борг усякої всячини, козаки під кінець прибігали й до інших засобів, щоб продовжити свої веселощі. Справа в тому, що в Січі існував особливого роду звичай, по якому дозволялось грабувати майно шинкарів, або м'ясників, що занадто підвищували ціни на свої товари проти встановленої військом норми. Користуючись цим правом козаки, що пропились зібравшись у числі біля ста або більше чоловік, кидалися на майно винних і все, що знаходили в них - продукти, гроші, горілку, плаття - брали собі; найбільше, зрозуміло, накидалися вони на горілку: розбивши бочку або висадивши в ній дно, козаки або виливали горілку прямо на вулицю, або забирали її в що потрапило й продовжували пити.
Як би те не було, але в загальному домашнє життя січових козаків була занадто проста й скромна.
У козаків виробилися особливого роду умовні паролі, терміни й прийоми. Січові козаки, що приїжджали в зимівник, не злазити з коней, повинні були насамперед три рази прокричати: "Пугу! пугу! пугу!". Хазяїн, почувши лемент, відповідав приїхавшим два рази: "Пугу! пугу!". Приїхаші на цю дворазову відповідь знову кричали: "Козак з лугу!". Хазяїн, не задовольняючись цим, через вікно запитував: "А з якого лугу-чи з Великого, чи з Малого? Як з Великого, іди до колу!". Вдивившись у вершників і переконавшись, що те дійсно січові козаки, хазяїн зимівника кричав їм: "В'яжте коней до ясел та просимо до господи!". Тоді з хати вискакували хазяйські хлопці й виводили козацьких коней у стайню, а самим гостям указували хід "господи", тобто до хати. Гості спершу входили в покрову, клали там на "тяжах", тобто на кабице, свої ратища, потім із сіней вступали в хату, там насамперед молилися на образи, потім кланялися хазяїнові й говорили: "Отамане, товариство, ваші голо-ви!" Хазяїн, відповідаючи на уклін уклоном, говорив: "Ваші голови, ваші голови". Потім просив сідати гостей, що приїхали, на клавках і пропонував їм різні частування - напої й страви. Погулявши й весело й досить кілька днів, гості збираючись у від'їзд, дякували ласкавому хазяїнові за частування. Після цього гості виходили з хати, хлопці подавали їм нагодованих, напоєних й осідланих коней, і січовики, підхопившись на своїх коней, неслися від зимівника .
Також любили козаки вигадувати прізвища товаришам; такого, що спалив з необережності курінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звали Паливодою, такому, що проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки або Кошовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха, Гнида, Качало, Корж... Запорожці знали оцінити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого куреня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм: "Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони йому: "Їмо, та свій, а ти у порога постій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", і витягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господарі похвалять: "От, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!"
Проводячи молоді роки свого життя в колі січових козаків, серед гулянок, веселощів і розгулу, а ще більш того в жорстокій і завзятій боротьбі з ворогами різних вір і народностей, запорожець під кінець, бачачи наближення прийдешньої навіч старості й почуваючи себе вже більше не здатним ні до війни, ні до розгульного життя, нерідко йшов в ченці якого-небудь найближчого або далекого монастирів і там закінчував останні дні свого життя.
Не всі, звичайно, зі старих запорожців закінчували своє життя в монастирях; більшість умирала там, де жили, причому, якщо козак умирав на Січі, то його ховали на особливо відведеному при кожній Січі цвинтарі; якщо він помирав у зимівнику або бурдюзі, його ховали де-небудь на схилі глибокої балки, в устя ріки, біля мальовничого озера або серед відкритого й піднесеного степу; нерідко над могилою померлі насипали великий курган
Померлих ховали в повному козацькому оздобленні: жупані, каптані, сап'янах, шапці й при зброї, у соснових, дубових і вербових трунах; у труну ставили іноді фляжку з горілкою. Поверх могили виводили кам'яний хрест, нерідко зроблений самим небіжчиком ще за життя; на хресті робили відповідний напис і виставляли білій прапор, у знак бездоганної чистоти померлого лицаря.
Більшою частиною, однак, запорожці гинули в боях, на морі або на суші, під час походів проти ворогів; тоді, зрозуміло, козаку доводилося складати свою головоньку, де прийдеться; якщо траплялися товариші, то вони нашвидку викопували могилу шаблями, землю з її вичерпували підлогами або шапками й ховали померлого товариша; якщо ж козак умирав один, то він складав свої кості зовсім без почесного поховання.
Ще того гірше доводилося козаку, коли він, ідучи з турецької неволі, попадав у дикий степ, безводну й марну пустелю й, втомлений страшним голодом і спрагою, гинув від голодної смерті; тоді чорнокрилі орли очі йому клювали, вовки степові м'ясо об'їдали й жовті кості по шляхах тягали, а козацька голова між очима, травою-муравою проростала.
Січ являла собою осередок запорозького козацтва, або товариства. На той час запорозькі простори були мало залюднені. Великих селищ зовсім не було. Козаки здебільшого поселялися хуторами - зимівниками. Такі хутірці були розкидані по всьому Запорожжю. Вони найчастіше розташовувалися на схилах байраків і балок, вкритих густим лісом.
Звичайно, не всі зимівники були однакові. Зимівник заможного козака являв собою добре опоряджене господарство. Біля великої хазяйської
Loading...

 
 

Цікаве