WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українське козацтво - Курсова робота

Українське козацтво - Курсова робота

стрілянині, хто лагодив плаття, а хто просто лежав на боці, попихкував з люльки-носогрійки, розповідав про власні подвиги на війні, слухав розповіді інших і викладав плани нових походів. Рівно в 12 годин курінний кухар ударяв у казан, ітоді, по звуці казана, кожен козак поспішав у свій курінь до обіду. Обід приготовлявся в кожному курені особливим кухарем, або поваром , і його помічниками, невеликими хлопцями, на обов'язку яких лежало приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд: "посуд - казани, ложки, корита дуже чисто держут і чистіше, як себе, а тим паче одягу" . Їжа готувалася в великих мідних або чавунних казанах, що навішувались за допомогою залізних гачків на кабице в сінях кожного куреня, і варилася три рази в день на все наявне число козаків куреня, за що платилося кухарю по два рубля й п'ять копійок з кожного козака в рік, тобто 9 рублів й 50 копійок при 150 чоловіках середнього числа козаків у кожному курені. До стола, що по-запорізьки називався "сирном", звичайно подавалися: соломаха, тобто житнє борошно, густо зварене з водою, тетеря, тобто житнє борошно або пшоно, не дуже густе зварені на квасу, і щерба - теж рідко зварене борошно на риб'ячій юшці. Очевидець Василь Зуєв відносно їжі запорожців говорить, що в них уживалися тетеря й братко; тетерею називалася пшоняна кашка, до якої під час кипіння додавалося кисле житнє тісто; у крутому вигляді тетеря їлася з риб'ячою юшкою, жиром, молоком або просто водою; братко - та ж пшоняна кашка з домішкою, замість кислого житнього тіста пшеничного або іншого якого-небудь прісного. Якщо ж козаки, понад звичайну їжу, бажали поласувати м'ясом, дичиною, рибою, варениками, гречаними із часником галушками або чим-небудь іншим у цьому роді, то для цього вони становили артіль, збирали гроші, на них купували продовольство й передавали його курінному кухарю. Крім названих страв, козаки вживали ще фляки, свинину, мамалигу - тісто із проса або кукурудзи, що їли із бринзою, тобто солоним овечим сиром, або з пастремою, тобто висушеної на сонці бараниною, і загріби - коржі, які називалися так, тому що клали в натоплену грубку й загрібалися золою й гарячими вугіллями.
Провізія для їжі або доставлялася кожному куреню після розділу царської хлібної платні, або купувалася на спільні гроші всього куреня, що завжди зберігалися в курінній скарбниці під відомством курінного отамана.
Увійшовши в курінь, козаки знаходили страви вже налитими в "ваганки", або невеликі дерев'яні корита, і розставленими в ряд по краях сирна, а біля ваганків різні напої - горілку, мед, пиво, брагу, наливку - у великих дерев'яних коновках із привішеними до них дерев'яними коряками або михайликами. Перш ніж сісти за їжу, товариші ставали в ряд друг поруч друга, хрестилися на ікони, читали молитву про насущний хліб і потім уже розсідалися уздовж стола на вузьких лавах, надаючи завжди місце в передньому куті, під образами, біля лампадки й карнавки, неодмінно курінному отаманові.
Пообідавши, чим бог послав, козаки вставали від стола, хрестилися на ікони, дякували спершу отаману, потім курінному кухарю. Потім кидали кожний по дрібній монеті, а, за бажанням, і більш того в карнавку для закупівлі провізії до наступного дня й, нарешті, виходили з куреня на площу. На зібрані гроші кухар купував необхідну провізію до наступного дня, причому, якщо залишених грошей виявлялося мало, то курінний отаман повинен був додати кухарю з курінних доходів. Час від обіду до вечері проводилося в тих же заняттях. Увечері, по заходу сонця, козаки знову збиралися в курені; тут вони вечеряли гарячою вечерею; після вечері одні та ж година молилися богові й потім лягали спати, узимку в куренях, улітку й у куренях, і на відкритому повітрі; інші збиралися в невеликі купки й по-своєму веселилися: грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках, свистунах,- одним словом, на чому потрапило, на тім і грали, і відразу танцювали. З всіх музичних інструментів найбільш улюбленим і тому найпоширенішим інструментом у запорізьких козаків, була, без сумніву, кобза.
У дні більших свят, наприклад, Різдва Христова й св. Великодня, запорізькі козаки протягом цілого тижня ходили поздоровляти зі святом до кошового, судді, писаря й осавула, приносили їм подарунки, пригощалися в них різними напоями й під час частуванні стріляли з гармат . Але особливо урочисто зустрічали запорожці день 6-го січня кожного нового року. У цей день, з раннього ранку, всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія збиралися на площу перед церквою й стояли тут рядами по куренях, без шапок, до закінчення богослужебної служби; всі були одягнені в кращі плаття, озброєні кращою зброєю; над кожним куренем розвівалися особливі розфарбовані прапори, які тримали хорунжі, сидячи на вогненні й прекрасно прибраних конях. По закінченні богослужебної літургії із церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним попарно йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, усе в дорогому одяганні; за духівництвом струнко, рядами, із що розвіваються корогвами й важкими пушками рухалися козаки; за козаками маса простого народу, а всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордань. Отут всі ставали рядами й слухали службу. Коли архімандрит у перший раз занурював хрест у воду, то козаки в один постріл залпом ударяли так голосно й сильно, що від того удару земля стогнала, а глядачі покривалися димом, що застеляв всіх, подібно тьмі, і не могли бачити один одного; заспокоївшись на кілька хвилин, давши час пройти диму, а настоятелеві ще два рази занурити хрест у воду, козаки знову стріляли й цього разу палили стільки, скільки кому завгодно було .
В звичайні святкові дні запорізькі козаки нерідко розважали себе кулачними боями: для цієї мети вони збиралися ввечері на січову площу, розділялися на команди, з яких одна складалася з верхніх, інша - з нижніх куренів, і вступали в бій; у цих боях вони нерідко озлоблялися до того, що наносили один одному страшні каліцтва й навіть один іншого вбивали.
Опис проводження часу запорізьких козаків відрізнялося порівняно скромним характером з тим часом, коли вони поверталися додому з військових походів.
Січовий козак аж ніяк не хлібороб і не торгаш; обробляти землю, за безперевною війною, він не міг; займатися торгівлею вважав низькою справою для себе, тому слово "крамар", тобто дрібний торгаш, у нього було навіть лайкою, образливим для лицарської честі... На старих картинах минулого сторіччя, що дійшли до нас із різними підписами, читаємо:
При такому погляді на честь січовому козаку залишалася одна справа - війна, а в мирний час - веселощі так широкий розгул, по прислів'ю "воля та відвага або мед п'є, або кандали тре". Цим запорожці увесь світ дивували. Особливо великі веселощі бували в них після повернення з військових походів. Тоді козаки, прибувши в Січ, протягом декількох днів
Loading...

 
 

Цікаве